Увесь минулий телетиждень скидався на суцільний політичний телемарафон, під час якого представники колись єдиної «команди помаранчевих» немов намагалися продемонструвати глядачам, що саме їхнє крило є більш чесним і принциповим і більше за інших піклується про народне благо. На тлі всіляких взаємних обвинувачень — у корупційних діях, зловживанні владою, шантажі тощо — все це сприймалося, м’яко кажучи, неадекватно. І хоча екс-прем’єр Юлія Тимошенко у своєму виступі в п’ятницю на «Інтері» заявила, що на парламентські вибори її блок піде «паралельними шляхами» з Президентом Ющенком, з кожним днем посилювалося відчуття, що ці «паралельні шляхи» дедалі більше розходяться. Одне з головних питань — «За ким піде Україна?» — було сформульоване в п’ятницю ж, у першому випуску програми «Свобода слова» із Савіком Шустером (ICTV). Хоча сформульоване неточно, оскільки вибір «Ющенко чи Тимошенко» прийнятний далеко не для всієї України. Проте Юлія Тимошенко у своєму суперрейтинговому виступі (пікові показники «Подробиць» з її участю, за даними GFK- USM, — рейтинг 33,01% і частка аудиторії 70,57%) непрямо дала зрозуміти, що була б не проти, якби справа йшла саме так. Принаймні, поєднані нею в ефірі помаранчева й синя стрічки (прийом, уже підзабутий з часів третього туру президентських виборів) дозволяли припустити, що екс-прем’єр до парламентських виборів розраховує перетягти на свій бік не лише частину «помаранчевого» електорату.
А Президент, який закинув у город Юлії Тимошенко чимало важезних камінців, доручив при цьому новому керівництву СБУ за десять днів розібратися з тим, чи є корупціонери в його оточенні.
Розбиратися з корупцією у верхніх ешелонах влади доведеться, схоже, ще досить довго. А от журналісти НТН (сюжет Інни Білецької та Ігоря Пастушенка) розказали про дуже оригінальний спосіб боротьби з корупцією «на місцях». У державних установах міста Сарни (Рівненська область) з’явилися таблички з написом «Ми працюємо без хабарів». Керівники області, яким і належить ця ініціатива, впевнені, що подібне нововведення здатне якщо не на 100%, то на 90% зменшити кількість хабарів: мовляв, це чинить психологічний тиск і на потенційних хабарників, і на потенційних хабародавців. Проте в місцях практичної реалізації ідеї оцінили її не так оптимістично (хоча переважно не на камеру). Один з представників адміністрації сарненської міської районної поліклініки ставлення до антикорупційних табличок пояснив просто й зрозуміло: проблему боротьби з корупцією (яка аж ніяк не є найпопулярнішою темою для обговорення серед медиків) можна було б вирішити, якби у лікарів, медсестер, санітарок була гідна зарплата, — тоді б і питань про корупцію в медицині не виникало. Цей рецепт справедливий не лише щодо медиків. Хоча, з другого боку, зарплати, як відомо, багато не буває. Та й традиція давати й брати в пострадянському суспільстві все ще жива. Наприклад, один з жителів Сарн, який не побоявся поділитися з журналістами НТН власним життєвим досвідом, взагалі вважає, що без хабарів не обійтися — нехай п’ятірка, нехай десятка, нехай пляшка горілки, але «йде все», як і за радянської влади. За його зізнанням, він хотів би це «особисто поламати», й за нову владу боровся, а «тепер напоровся» і вже нікому не вірить. Проте, незважаючи на скептицизм «низів», ініціатори ідеї не сумують й вирішили не обмежуватися табличками. Як повідомили журналісти НТН, наступний крок — бігборди з написом «Сарненщина — територія, вільна від хабарів» на в’їздах у район і ще одна — на повороті до колонії суворого режиму: «Якщо ви — хабарник, вам — сюди»...
Взагалі, дешево (хоча чи так вже й дешево?) і сердито. А ось щодо ефективності — все-таки можна посперечатися. Уявлення про те, «що таке добре, що таке погано» — вони у людини або є, або немає. А ставити поруч з чиновником табличку «Ми працюємо без хабарів» — все одно, що вдягати йому значок «Я — чесна і порядна людина». Незручно якось...
Проте оригінальних ідей у наших людей завжди вистачало. Ось, наприклад, учителька однієї зі шкіл Житомира вирішила стимулювати успішність своїх учнів зарплатою («1+1», сюжет Надії Оненко і Андрія Тримбача). Невелика зарплата за хороші оцінки виплачується за узгодженням з батьками і з їхньої ж кишені. Таким чином дітей привчають до ринкових відносин. (Хоча привчати, насправді, стали ще раніше — в молодших класах учителька заохочувала їх за допомогою морозива). Проте в ефективність і доцільність методики вірять далеко не всі колеги-педагоги. І навіть не всі школярі: мовляв, за хороші оцінки батьки й так купують подарунки. Без всіляких ринкових відносин.
