Дуже приємно бачити, коли на телеекрані з’являються люди, які представляють твою професію. Адже і молодшому поколінню, і, тим більше, старшому бракує психологічних знань. Однак стає дуже гірко і сумно, коли розумієш, що знову спостерігатимеш неякісний продукт, «халтуру». Примусила мене вдатися до епістолярного жанру нова передача на «Новому каналі» — «Телефон довіри».
На реальному телефоні довіри (де свого часу працювала і я) працюють психологи та психіатри, які покликані вислухати, зрозуміти і прийняти людину з усіма її проблемами. Головна умова існування такої лінії — анонімність, конфіденційність ситуації. Про яку довірливу атмосферу можна говорити, коли на екрані бачиш обличчя психолога, який явно красується, а ти як абонент маєш унікальну можливість «по секрету всьому світу» поділитися наболілим. Моторошно було, коли психолог прочитала жвавим голосом текст із пейджера: «Мені всього 18 років, а спроби покінчити життя самогубством не припиняю». Після цього психолог Людмила Богуш, не забувши чарівно усміхатися в камеру, хутко почала видавати поради, на кшталт «займіться чимось корисним», «почніть робити щось нове»... Здається, не треба бути психологом, щоб зрозуміти, що часто саме зв’язок із консультантом і є останньою ниточкою, на якій у цей конкретний момент тримається життя людини. Вважаю, що розповідати глядачам про те, що в разі виникнення в самої пані Людмили психологічних проблем вона консультується у свого власного чоловіка, — це розписатися у власній психологічній некомпетентності.
Психологічне консультування — це не є видача психологом порад і вказівок. І люди це мають знати. Кваліфікований психолог має дати людям інформацію, якої вони потребують, навчити грамотно аналізувати своє життя і вчинки, будувати стосунки і знаходити сили змінюватися, бути гнучкими і терплячими, відкритими, готовими приймати самостійні рішення і відповідально ставитися до життя і людей.
