Iз тим, що уявлення нашого могутнього сусіда про Україну обмежуються салом і Севастополем, змиритися, безумовно, важко. Але куди важче усвідомлювати, що подібна символіка цілком цілеспрямовано культивується «рукою Москви» як телесупровід до мінливості долі Великого договору.
Свідченням чому — серія репортажів у інформаційних випусках НТВ, у яких і Севастополь, і сало були щедро представлені. Так, у одному з сюжетів «Сьогодні» відомості про відкриття в Севастополі російської школи супроводжувалися публіцистичними ремарками про те, що непритомніють від голоду прямо на урочистій лінійці діти моряків, які не одержують зарплату. Але для цих дітей, утім, «немає більшого щастя, ніж навчатися в російській школі». А «аналітичний нарис» Олени Масюк про український націоналізм, що здіймає голову, в недільних «Итогах», який розпочався кадрами «Погоди» від Руслани Писанки, з уїдливим зубоскальством представленої як культова фігура української сучасності, ряснів пристрастями на кшталт того, що немає більше в Україні знаменитого сала — все його продали в Росію, прямо в тушах.
У жанрі нічного кошмару було показано молодчиків із «оселедцями», які вивчають бойовий гопак, сестри Бандери біля подарованого владою телевізора, російськомовний журналіст, який боїться навіть сидіти вдома без зарядженого газового пістолета, вулиця Лермонтова у Львові, перейменована на вулицю Джохара Дудаєва. Словом, не весело простим українцям. Про що люто живописав і мер Москви Юрій Лужков у тих же «Итогах», навівши як волаючий факт «етноциду» (пригнічення росіян) необхідність складати іспити до вузів українською мовою. (Ви подумайте! І це де?! — В Україні!). І хоча Євген Кисельов сприймав ескапади гостя студії не без гримаси відчуженості, проте альтернативних точок зору не висловлював, і свої «5 копійок» про «священну корову українського націоналізму» (цитата) вставив. Словом, як сказав наш власний Президент у суботній програмі все того ж НТВ «Герой дня без краватки»: «Точка сидіння визначає точку зору». А тому в наших сусідів, хто б їх не представив, вона, в принципі, позбавлена неоднозначності. Однак, за державу (нашу!) буває, на жаль, не тільки прикро, але й соромно. Особливо, коли, позбавившись усього-навсього краватки, її Президент спромігся з'явитися в повному негліже. Саме це й сталося з Леонідом Даниловичем під час розмови з тележурналісткою Іриною Зайцевою.
Власне, спроби розширити протокольно-офіціозні рамки президентського іміджу вже зазнавали фіаско на батьківщині героя у виконанні його вітчизняних фейсмейкерів. Пам'ятний серпневий ювілей Президента і людини продемонстрував марність зусиль, спрямованих на те, щоб додати першій особі загальнолюдського виразу. А несправджені надії на майстерність і досвід російських колег свідчать про те, що амплуа публічного політика не відповідає даним виконавця № 1. Головне, що підводить Леоніда Даниловича в подібних ситуаціях, — це його, м'яко кажучи, неговіркість. Чого не скажеш про його дружину, яка розділила з чоловіком честь присутності в кадрі. І — тим самим «підставивши» себе до уваги навіть тієї преси, яка, взагалі-то, не схильна переносити критику можновладців на адресу членів їхніх сімей. Ототожнивши із собою все російськомовне населення своєї країни (!), а заразом порадувавши сентенцією про особисте відвідування магазинів, Людмила Кучма немало здивувала й відвертістю про зарплату чоловіка в 250 післякризових доларів. Рівною за мірою загадковості виявилася й фраза з журналістського коментарю про те, що в Україні Леоніда Кучму називають «наш папа», а Людмилу Кучму — «наша Раїса». Добре було б усе ж вказати, хто саме називає їх таким чином в Україні, тому що без посилання в глядача могло скластися хибне враження про розхоже, так би мовити, масове вживання цих ємних ідіоматичних висловів. Взагалі ж, численні тези про те, що кажуть, думають і вважають в Україні, сипалися з російських відеосюжетів у такій кількості й асортименті, що слід було б, як у анекдоті, вигукнути: хочу в Україну! Там так багато всього цікавого кажуть!
Але повернімося до героя без краватки. Образ небагатослівного, простого, як виконана під власний акомпанемент пісня робочого хлопця, який усе життя прагне до знань і нарешті знайшов час і місце застосувати їх у повному обсязі на спільне благо та лише й мріє про те, щоб «що декларуєш — здійснилося», — безперечний творчий «успіх» знімальної групи НТВ. Особливо вражає цей образ на тлі інтер'єрів заміської резиденції. В якій Леонід Данилович, слід віддати йому належне, й справді виглядає не дуже органічно. Зазвичай «розв'язна» Ірина Зайцева ледве не позіхала від нудьги в оточенні сповненого натужним благородством президентського сімейства. Поскаржившись московській гості на рясну критику в пресі, окремо згадавши про те, що частіше за все називають його сірою особистістю, Леонід Данилович на запитання про іміджмейкера недбало кинув, що в Україні й прем'єр-міністра знайти складно, годі й казати про іміджмейкера, а тому стежить за зовнішнім виглядом самостійно. І у відповідь на люб'язне «виглядаєте елегантно», по-хазяйськи спробував обійняти інтерв'юершу за талію, однак усвідомивши, що теле-мадам не має наміру підігравати, поспішно «згорнув» свої наміри, що вже встигли стати явними.
Примітно, що прийдешні президентські вибори пан Кучма охарактеризував як дещо, чого «Україна ще не переживала», і любострасно зазначив, що «це буде кінець світу».
