У Білорусі немає жодної недержавної газети, яка мала б загальнонаціональний вплив. Незалежні видання в цій країні фактично поставлено на грань виживання. Основною причиною цього є навіть не політичні репресії та переслідування, а нерівні з державними ЗМІ економічні умови. Як правило, розцінки на оренду приміщення, друкарські послуги, поширення видань через «Білпошту» (монополіста в своїй галузі) для незалежних друкованих ЗМІ в декілька разів вищі, аніж для державних. Про це розповіли представники незалежних білоруських ЗМІ на зустрічі з головним редактором газети «День» Ларисою Івшиною, що відбулася 5 червня. Про ці ж наболілі проблеми говорили вони на семінарі, котрий відбувся 6—7 червня в Києві. Він називався «Проблеми виживання незалежних ЗМІ в Україні та Білорусі» і був організований Українським незалежним центром політичних досліджень при сприянні Національного фонду підтримки демократії (США). Звичайно, використовуються і перевірені вже методики тиску на ЗМІ: перевірки всілякими інстанціями. Як і в Україні, в Білорусі «дуже модно» подавати в суд на ЗМІ з приводу захисту честі і гідності. (Хоча, за свідченням білоруських колег, суди, як правило, зменшують астрономічні суми позовів.) Застосовуються й більш жорсткі способи задушення свободи слова. Проте білоруські незалежні журналісти не сидять, склавши руки, а активно захищають свої права. Зокрема цим займається Білоруська асоціація журналістів (БАЖ), член ради якої Володимир ДЗЮБА (він же — головний редактор бюлетеня асоціації «Четверта влада») дав інтерв’ю кореспондентам «Дня». — Володимире, як ви гадаєте, чому журналісти України не змогли створити дійову незалежну професійну організацію для захисту своїх прав, а в Білорусі така ідея виникла? — Можливо тому, що в нас немає такої розрізненості. Журналісти незалежних видань Білорусі, мабуть, у меншій мірі підпадають під вплив політичних партій, політичної заангажованості та вплив олігархів (оскільки останніх у нас практично немає). До того ж, оскільки в нас ситуація зі свободою слова погіршилася давно, а приватних видань, що інвестуються, не було, ми, по- перше, не встигли «розслабитися»...
— Тобто, не встигли зрозуміти, що за свободу слова можуть і платити?!..
— Мабуть, так. А, по-друге, встигли в потрібний момент, років 8—10 тому, коли рекламодавців ще було доволі, і ще не існувало нинішньої негласної заборони державним структурам розміщувати рекламу в незалежних виданнях, закласти основи своїх газет. Допомогли й невеликі гранти міжнародних організацій. Зараз наше економічне становище, як я вже говорив, значно погіршилося, проте ми ухитряємося існувати — за рахунок рекламних надходжень, коштів від продажу, передплати. Ми бідні, але вільні. Допомагає й те, що деякі незалежні видання мають вже стійку репутацію, марку, це своєрідний бренд, і їх переслідування, закриття або явні утиски мали б дуже бучний негативний резонанс. — Розкажіть, будь ласка, детальніше про вашу Асоціацію: скільки років вона існує, які основні напрямки її діяльності? — БАЖ існує вже 4 роки, біля її джерел стояло 20 з гаком осіб. Просто в журналістів, які працювали в недержавному ЗМІ, з’явилася необхідність об’єднатися для захисту своїх прав. На сьогоднішній день у нашій асоціації вже близько 700 членів, причому це представники не лише незалежних ЗМІ (їх, звичайно, більше), але й державних видань. Основна наша діяльність — це захист прав журналістів і свободи слова. У структурі асоціації є центр правового захисту ЗМІ, де журналісти безкоштовно можуть отримати юридичну допомогу. Але найголовніше — це правова освіта представників ЗМІ. На превеликий жаль, у Білорусі рівень правових знань серед журналістів в більшості випадків дуже низький. — Ви займаєтеся тільки правовими питаннями, чи, може, також обговорюєте етичні аспекти професійної діяльності журналістів? — Звичайно. У нас створено комісію з етики, але вона не те, що не працює — не було прецедентів. Ось вже три роки тому ми прийняли «Декларацію принципів етики БАЖ». І якщо люди поділяють викладене в ній (лише 12 пунктів), вони пишуть заяву (на зворотній стороні якої, до речі, текст цієї декларації) і вступають до нашої Асоціації. — Над чим ви ще працюєте? — Незалежні юристи з нашого Центру правового захисту ЗМІ аналізують інформацію, отриману з регіонів (на сьогоднішній день у нашій асоціації 19 філій на всій території Білорусі) і на основі цього дають конкретні рекомендації журналістам. Центр видав декілька брошур, що безпосередньо стосуються ситуації зі ЗМІ в Білорусі, про захист прав журналістів, з техніки безпеки білоруського журналіста при висвітленні різних тем (наприклад, про роботу під час масових маніфестацій). Є й освітній напрямок — це семінари журналістів, обмін делегаціями, стажування. Окрім того, розробляємо законопроекти, що стосуються ЗМІ й поправки до вже існуючих законів, розміщуємо їх у незалежній пресі. — Наскільки, на вашу думку, ефективна діяльність і вашої організації, і незалежних ЗМІ Білорусі загалом? — Задоволеним бути, звичайно, не можна. Є якісь успіхи й виграні справи в судах, є вплив навіть при прийнятті законів (опосередкований, через інформування міжнародних структур про порушення). Повністю не можна бути задоволеним, але що можемо, те й робимо. Що ж до впливу незалежних ЗМІ на владу, то він невеликий через те, що їм дуже важко розвиватися. — На семінарі говорилося про практичну реалізацію свободи слова на пострадянському просторі. Наскільки, на вашу думку, можна прикласти термін «пострадянський простір» до наших країн? — Щодо Білорусі я б сказав, що цей простір залишився радянським, тому що керівні посади посідають люди, які ще вчора займалися комуністичною ідеологією та пропагандою, виступали за міфи побудови щасливого комуністичного суспільства. Сьогодні ці люди винайшли нові міфи. Гадаю, що те ж саме можна сказати й про Україну. — Якими ви бачите перспективи наших ЗМІ за таких умов? — Не хотілося б бути песимістом, але оптимістичні прогнози висловлювати вельми складно. Я гадаю, що ми все-таки дочекаємося того часу (не просто чекаючи, а відстоюючи свої права), коли професія журналіста буде повністю запитана в нашому суспільстві. На превеликий жаль, у багатьох людей просто не сформовано потребу в правдивій, оперативній, всебічній інформації. Я колись задумався над тим, для чого все-таки потрібна наша професія і дійшов думки, що журналіст повинен не лише інформувати (це, звичайно, — на першому плані), але й займатися освітою людей. Я не маю на увазі освітні програми, не маю на увазі й політичну освіту. Просто необхідно пробуджувати в людях почуття людської гідності, необхідно, щоб вони знали свої права. Без цього не може бути нормального громадянина.
Запитання ставили Михайло МАЗУРІН, Наталя ЛІГАЧОВА, «День»
Детальніше про те, чому саме у «День» прийшли білоруські журналісти, про їхнє враження про нашу газету, читайте наступної п’ятниці. Там же ми розповімо і про білоруські незалежні видання, які представляли наші колеги.
