Президент України на своє 60-річчя охоче демонстрував те, як він любить своїх закордонних гостей і їхні держави. Він мав шанс продемонструвати також свою любов до «України», але відмовився це робити. Ідеться не про державу. Йдеться про велосипед із символічною назвою «Україна» харківського заводу, який журналісти, учасники руху «Стоп цензурі», принесли до Адміністрації Президента у якості подарунка. До них не вийшов ні сам ювіляр, ні хтось із його команди. Велосипед поставили біля дверей Адміністрації. Він стояв там до того часу, поки його начебто не забрала вахтерка одного з оточуючих будинків. Сказала, що для внука. А пізніше з’явилося повідомлення, що він таки потрапив до числа ювілейних дарунків і буде долучений до їхнього списку.
Цей кумедний епізод знову поставив питання адекватності наших політиків. Він дає підстави говорити, що, ставши у власних очах богообраними, вони втрачають прості людські риси й розучуються реагувати на елементарні житейські речі. Ясна річ, що велосипед дарувався з підтекстом. Він був ніби натяк на те, що наші чиновники на своїх крутих тачках із немаленькими кортежами заважають нам жити, примушують простих громадян простоювати у величезних заторах. Тож чи не спробувати чиновникам хоча б іноді користуватися велосипедним транспортом, як це іноді роблять державні діячі в європейських країнах? А ще до подарунка був доданий вітальний лист із натяками на те, що за часів перебування при владі ювіляра свободу слова в країні таки затискають.
Зрозуміло, що журналістські натяки неприємні, але це не причина повністю ігнорувати їхню ініціативу. Ризикну припустити: якби Янукович вийшов до них і зробив би просту людську річ — проїхався б на тому велосипеді перед дверима Адміністрації, то вся країна верещала б від захоплення — виявляється, глава держави вміє так безпосередньо відреагувати.
Ну, припустимо, не міг сам Янукович вийти до журналістів, то послав би когось із команди, хоча б ту ж Ганну Герман або того ж Сергія Львовчкіна й попросив, щоб вони «без понтів» поспілкувалися із журналістами, подякували від його імені за подарунок і пообіцяли, що він врахує їхні побажання. Та ні ж. Адміністрація, пихато надувши щоки, тупо мовчала.
Неадекватну реакцію на прояви громадянської ініціативи демонстрував і президент Віктор Ющенко. Пригадуєте, на одній із останніх прес-конференцій йому зачитали запитання від читача одного з інтернет-видань. Той запитав щось на зразок того, скільки треба заплатити, аби всі наші високопосадовці переселилися на якийсь інший острів. Ющенко тоді заявив, що це питання інспіроване Москвою. Йому, мабуть, в голову не приходить, що народ може не любити і його, і всю нашу еліту разом взяту. Тому так, елегантно жартуючи, пропонує їй відправитися куди подалі. Тож тільки підлий Кремль може хотіти позбавити український народ його керманичів.
Експерти часто пишуть, що між суспільними групами України відсутня довіра. І це одна з ключових причин того, що реформи в державі провести не вдається і атмосфера в суспільстві гнила. І це не лише через те, що значна частина наших керівників досі продовжує шахраювати за наш рахунок. А ще й тому, що вони задушують в собі будь-які людські прояви. А, може, їх у них взагалі немає?
