Від самого початку жити ми не можемо без найдавнішої та найнеобхіднішої взаємодії — без запитань і відповідей, діалогів і допитів, ексклюзивiв і опитувань. Без інтерв'ю. Від Адама та Єви чуємо: «Як вас звати? Що ви думаєте про себе, наше життя й міжнародне становище?.. Спасибі за запитання. Дякую за відповідь»... Один навпроти одного — віч-на- віч — або в галасливому колі грандіозного ток-шоу — наш інтерес до того, що (та як) запитують, що (та як) відповідають. У цьому царстві інтерв'ю вже декілька десятиріч є свій король. Його так і звуть — Кінг Ларрі (CNN). Минають роки. Кінг працює в прямому ефірі щодня. Й не набридає. Навпаки — його люблять і шанують. Із ним не справляється й безжалісний телеекран, що не любить коли когось забагато. Здається безсмертною людина, яка тільки й робить, що ставить запитання. Унікум. Майже неповторний, приклад для захоплення. (Покійний Влад Лістьєв шанував короля й хотів продовжити манеру Кінга аж до підтяжок).
Чому ж Ларрі продовжує й понині правити та володарювати на своєму телетроні?
Є причини. Як говорив наш класик: «У нього всі питання поставлено вірно...» (Як же страждають наші інтерв'юери, революціонери, реформатори, вожді та партії — саме від невірної постановки запитань).
Далі. З ним хочеться спілкуватися й відповідати на складні прості запитання. Ось у нього в студії ветеран Голлівуда Кірк Дуглас. Хоч і Спартак, але наша людина з Одеси? Таке собі питаннячко: як він ставиться до свого іудейського походження, до віри?.. (В нас ще не пройшов шок від того, що втнув і хотів заспівати на екрані Микита Михалков на подібну тему). Кірк же трохи задумався й відверто відповів, що й походження його, й віра мають значення, але в синагогу він не ходить. Це хороша відповідь — бо щира. Потім у студії на телеекрані з'явився знаменитий син Спартака — Майкл, який катається десь на лижах і працює не в історичному стилі, а в дусі «Основного інстинкту». Щойно ж було, природно, піднято проблему батьків і дітей, і тато наприкінці зустрічі з сином (за допомогою Ларрі) передав привіт одній жінці в горах — сам знаєш кому... Природність спілкування — ще одна прикмета роботи Кінга. Йому довіряють, перед ним розкриваються, він уміє розговорити людину — тисячі різних і несхожих людей.
У кадрі, візуально — все просто, ефектно й захоплююче. Ларрі Кінг — людина з сірим обличчям, очкарик, але з дуже уважними очима. Особливо на спеціальному дуже великому плані. Й відчувається в плоті й повітрі інтерв'ю, що співрозмовник дуже цікавий Кінгу, а Кінг — співрозмовнику. Й зав'язується найцінніше в інтерв'ю — взаємодія. Й висікаються з нього дивні іскри думки й почуття. Й відвертості.
Так чому ж у нас немає такого Кінга? А як же йому бути, якщо... Ось щойно ми бачили, що навіть Кінгу кожний співрозмовник вельми цікавий. Наші ж окремі ведучі як ставляться до наших окремих співрозмовників? Із ледве відчутною повагою, розв'язністю, підлесливістю, боязню, офіційністю, нахабством, нудьгою, що переходить у легке презирство... Але щоб із великою цікавістю?!
Нашим окремим інтерв'юерам ще не ясне питання: хто головніший — він чи співрозмовник? Громадяни, послухайте мене, як я гарно запитую й виглядаю. Щодо запитань... Прослідкуємо ситуацію із запитаннями на нашому фронті. Розвивається й міцніє синтез двох видів запитань: суворого старорадянського й розв'язного західного.
Запитання старорадянські (в традиції НК, допитові, на кшталт: розкажи, сволота, як ти Батьківщину зрадив?!):
— Скажіть, будь ласка, як ви разом із МВФ розкрадаєте Україну?
Запитання життєстверджуюче:
— Правда, що в нашому домі не все так погано, а навіть дуже добре?
Дипломатичне:
— Розкажіть, будь ласка, про Хому.
— А я вам скажу про Ярему.
Запитання провокаційне:
— Чим ви займалися до першого грудня?
— Скажіть, кут падіння рівний куту відбивання чи ні?
Запитання розв'язно-західні (з традицій «Плейбоя», вестерну):
— Редакцію цікавить: скільки разів на тиждень (місяць, рік) ви займаєтеся сексом і як?
— Подейкують, що ви пропустили через м'ясорубку свою тещу й викинули на смітник позашлюбну дитину?
— Ха-ха-ха, я така дурочка, а ви?
— Скажіть чесно, ви «голубий» чи «червоний»?
— Є інформація, що ви трохи вагітні. Це так?
— Коли ви випускаєте свій новий альбом, диск, сингл, мингл, кліп, біп, що стануть усесвітньо кльовими й прикольними?
— Як вам сподобалося на Бермудах?
Запитання нейтральне й навіть інтелігентне:
— А вы ноктюрн сыграть могли бы на флейте водосточных труб?.. Відповідайте прямо!..
А що відповідати? У нас жанр запитань і відповідей набув величезного поширення. Інтерв'ю робиться дешево (довільно) й іноді сердито. Наслідуючи популярний жанр, я сам собі ставлю запитання: — Що ж заважає приходу на наші екрани нашого Кінга?.. Найголовніше, що заважає — наше спільне життя та його особливості.
Вже давно й непомітно ми якось розучилися слухати й чути один одного. А також правильно відповідати на важливі запитання. Треба щось міняти в галузі запитань і відповідей. Скажімо, припинити ненормальну практику ставити питання однією мовою, а отримувати відповідь іншою. Або — з більшим задоволенням виводити на чисту воду, ніж на брудну...
Буде, з'явиться й у нас, сподіваюся, після Ларрі Кінга й упорядкування нашого життя свій Ларіон Королюк. Із талантом і своїми особливостями. Й навіть із гідною, та фантастичною для нас, зарплатою, як у Кінга — десь 1 млн. на місяць чистими. За чисту й майстерну роботу в офісі. З людьми.
З найкращими побажаннями всім нашим інтерв'юерам мати тільки хороших співрозмовників! І від них у інтерв'ю дещо залежить.
