26 квітня виповниться 20 років з дня тієї чорної суботи, яка сколихнула весь світ, забрала тисячі життів, понівечила десятки тисяч доль, привела в розпач, заставила стрепенутись не тільки українців. Хоча, звісно, перш за все нас. Пройшло два десятиліття, але чи достатньо цього часу для підбиття підсумків, усвідомлення, раціоналізації причин і наслідків? Що являє собою четвертий реактор сьогодні? Чи безпечне життя в межах 30-кілометрової зони? Якщо ні, то чому люди, які мешкають там, живуть довше, аніж ті, що переселились? На ці та багато інших питань обіцяли відповісти журналісти в програмі Костянтина Стогнія «Спецпроект. Чорнобиль: 20 років потому», яка транслювалася у понеділок на телеканалі «Інтер». Творча група програми планує провести в 30-кілометровій зоні місяць, досліджуючи четвертий енергоблок та харчуючись їжею з тамтешніх лісів та річки, тому більша частина запитань була тільки заявлена й відкладена до наступних програм, а в згаданій передачі здебільшого йшлось про трагічні події 1986 року та окреслювались проблеми сучасності.
Як відомо, чи не найбільшою проблемою жаркого кінця квітня 1986-го було замовчування (чи навіть засекречення) висоти та небезпечності рівня радіації (можливо, в протилежному випадку вдалося б зменшити кількість жертв у ті часи й масштабність наслідків — у наші), через що тільки 27-го пополудні прозвучало офіційне повідомлення по радіо й розпочалась евакуація населення. Як нагадали тележурналісти «Інтера», того дня було вивезено близько 50-ти тисяч людей, а 3, 4 та 7 травня свої будинки залишили жителі ще 44 міст і сіл, розташованих у 30-кілометровій зоні ЧАЕС. Усього до середини серпня з 81-го населеного пункту України було вивезено 90784 людини. Попри порівняно організовану евакуацію траплялися прикрі випадки, коли помічників ліквідації наслідків на ЧАЕС просто забували, залишаючи на вірну смерть. Бували й випадки, коли люди переховувались, не бажаючи виїжджати. Тільки в перший день евакуації співробітниками міліції таких було знайдено 20...
Не мають наміру покидати своїх рідних домівок деякі «чорнобильці» й сьогодні. Із кожним роком їх стає дедалі більше. За різними даними, як повідомили журналісти «Спецпроекту», на сьогодні в зоні відчуження проживає від 500 до 800 чоловік. В основному це пенсіонери, які не бояться радіації й заявляють, що приїхали сюди не доживати віку, а жити повноцінним життям на рідній землі. Нещодавно їм дозволили приписатися в хатах і назвати себе корінними жителями. У будинки провели електрику, а в деякі — навіть телефон. Ці люди займаються господарюванням: саджають овочі, розводять птахів, полюють, рибалять. Вони вважають, що це цілком безпечно. А за твердженнями спеціалістів, після аварії на ЧАЕС тварини-виродки зустрічаються в 120 разів частіше, значно зросла кількість риби, чиї органи уражені раком... Поселенці 30-кілометрової зони говорять, що радіації в землі немає. А вже давно ходять чутки, що в об'єкті покриття з'явилися тріщини... Як заявили журналісти «Спецпроекту», кожного дня колони, що підтримують дах об'єкту покриття, сантиметр за сантиметром відхиляються вбік. Ніхто не може заприсягтися, що будь-якого моменту не почнеться ланцюгова реакція. «Саркофаг збудований 20 років тому дистанційним методом, — повідомила Юлія Марусич, представник інформаційно-представницького відділу ЧАЕС. — З одного боку, цей метод дозволив зменшити ті дозові навантаження, які лягли на персонал (у будівництві брали участь понад 90 тисяч людей). З іншого боку, він не забезпечив щільності прилягання конструкції».
До багатьох питань, на які все ще не знайдено відповіді, додається ще одне: а що, власне, відбувалося на реакторі протягом 20-ти років? Відомо, що в самому реакторі тримається постійна температура +42, це означає, що там щось відбувається. Але що?.. «До цього часу повної інформації про стан усередині відносно об'ємів палива, відносно скупчення паливо вмісних матеріалів немає, — заявила Юлія Марусич. — Оскільки тільки 25% внутрішніх приміщень об'єктів покриття обслуговуються, немає можливості проникнути в усі приміщення, а, значить, отримати повну й остаточну інформацію. Причиною цьому до сих пір є високі радіаційні поля й завали».
Журналісти «Спецпроекту» знайшли місця в 30-кілометровій зоні, де й сьогодні за секунду можна отримати річну дозу радіації, а також людей, які проживають на цій території вже багато років. Але про це, як і про зустріч із бомжами в покинутому будинку, обіцяли розповісти в наступних випусках «Спецпроекту». Залишається тільки сподіватися, що разом із цим журналісти таки відшукають хоча б частину відповідей на десятки нероз'яснених питань, які й сьогодні хвилюють чи не кожного українця.
