І те, що за останніх два роки практично кожний російський телеканал обзавівся щонайменше двома циклами ретроспективних програм, свідчить про усвідомлену необхідність надати відносинам із минулим цивілізованого характеру.
«Історія однієї події» і «Стара квартира» (РТР), «Щоб пам’ятали» і «Як це було» (ГРТ), «Старий телевізор» і «Напередодні. 1961—1991» (НТБ). Очевидний гуманістичний пафос цих уже минулих і тих, які ще йдуть (іноді в повторах) програм у тому, що на зміну ідеологічним критеріям в оцінках минулих подій нарешті з’явився ліберально-громадянський, а простіше кажучи, загальнолюдський погляд.
У цих різних за жанровою технологією програмах російського ТБ домінує потреба пильно вдивитися в обличчя, долі, імена та події, які ще кілька десятиріч тому становили емоційне тло нашого суспільного життя. І результат цих подорожей у часі приголомшує відчуттям ностальгійної значущості вчинків і настроїв незалежно від їх політичних масштабів. Чи то штурм ЗМОПом Вільнюського телецентру, чи загибель «Нахимова» в слідчому експерименті «Як це було», що його по вівторках демонструє «Інтер». Кольорові телевізори, що надійшли в радянську торгівлю, та взуття «Саламандра» чи розстріл Челябінської демонстрації в минулорічній «Старій квартирі» на РТР — пройняті атмосферою матеріального побуту, ароматом домашнього затишку, дорогих душі речей, що предметно відобразили епоху.
Культові акторські імена, що стали не просто історією кіно, а історією країни, документальні нариси та особисті коментарі Леоніда Філатова в його «Щоб пам’ятали» (ГРТ) стали енциклопедією духовного життя народу і його кумирів. А «Старий телевізор» із Дмитром Дібровим (НТБ) немов відновлює почуттєву тканину спогаду, робить сам процес пригадування трудомісткою, але азартною справою честі.
Це ретельне вдивляння не тільки дає можливість збагнути механізм соціальних ексцесів та суспільних потрясінь. Ідеологія тотального засудження минулого за мірою хибності мало не адекватна фанатичному прагненню до світлого майбутнього. Через таку просту причину, що з погляду історичної етики заперечення минулого, як і абсолютизація майбутнього — є зрадою сьогодення. І спроба усунути болісну напругу у взаємовідносинах з нещодавнім минулим за допомогою його пригадування — свого роду спроба суспільного психоаналізу — дозволить нарешті, мати мужність жити днем сьогоднішнім.
