Виступаючи 26 вересня на Міжнародному конгресі «Інформаційне суспільство в Україні — стан, проблеми, перспективи», голова Держкомінформполітики Іван Драч не відходив від своєї улюбленої теми. Лейтмотивом його доповіді «Інформаційна політика в Україні» була «інформаційна та ідеологічна агресія» по відношенню до України, що мало на увазі засилля зарубіжних ЗМІ, передусім, російських, у нашому інформаційному просторі. Але якщо з якимось висловлюванням Івана Федоровича, що стосується стану друкованих ЗМІ, книговидавничої справи, телебачення та радіомовленя України ще можна було, з певними обмовками, погодитися, то його стурбованість мовною ситуацією в Інтернеті, де «інші мови, зокрема, російська, переважають», викликає деяку настороженість. Адже подібна «стурбованість» з боку державних чиновників у нашій країні часто обертається прийняттям яких- небудь заборонних заходів. Безперечно, «при формуванні українського інформаційного простору ми повинні прагнути до розширення сфер функціонування української мови». Але якщо і друковані ЗМІ, і телебачення, і радіомовлення орієнтовані, передусім, на «внутрішнього» споживача, то Інтернет інтернаціональний, вибачте за каламбур, за своєю суттю, і призначений якраз для того, щоб забезпечити доступ до інформації якнайбільшому числу людей, незалежно від їх місцезнаходження і від мови спілкування. І тому говорити, напевно, треба не про українізацію «вітчизняного Інтернету», а про те, як зробити його доступним для всіх користувачів мережі, що можливо лише за умови його багатомовності. І нехай побільше в Інтернеті з’являється українських сайтів українсько-російсько-анломовних (це мінімально припустимий набір версій). Лише тоді ми зможемо говорити про те, що знаходимось на порозі входження у світовий інформаційний простір.
Четвер, 23 січня
