Ніхто не може відчувати себе в безпеці у Криму. Це ще раз підтвердили обшуки ФСБ в оселях журналістів телеканалу ATR та на підприємствах Ленура Іслямова («День» писав про це у статті «Кремль іде в атаку» від 3 листопада 2015 року. — Авт.). Опісля колишній редактор телеканалу ATR Ліля Буджурова, яка і стала жертвою репресій «правоохоронців», написала на своїй «Фейсбук»-сторінці: «Я поки ще позбавлена можливості спілкування... Не буду коментувати ні обшук, проведений у моєму будинку, ні «підстави» до цього... Нестерпно болить серце лише від одного — чим завинила моя 83-річна мама, яку я крізь стрій людей у масках і з автоматами вела в туалет, накачавши перед цим «серцевими» ліками? Чим завинила моя 8-річна внучка, ще тепла від досвітнього сну, розбуджена словами: «Не бійся, тільки не бійся». А вона все одно дуже злякалася. І хоча, дивлячись на мене своїми чорнющими оченятами, повторювала: «Я не злякалася», запитала: «А чому дяді з рушницями? Вони будуть в нас стріляти?» І ніжки її при цьому тряслися під моїми руками дрібно-дрібно. Не забуду цього ніколи».
А тим часом в Україні МЗС заявило про відкриття двох проваджень. «Провадження стосуються фактів незаконного проникнення в житло батьків директора телеканалу ATR Ленура Іслямова, а також перешкоджання законній діяльності громадських організацій, які виступають проти окупації Криму...
ФОТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ ЄВРОМАЙДАН SOS
Ці правопорушення будуть обов’язково розслідувані одразу після припинення незаконної окупації Криму», — зазначено на офіційній сторінці міністерства. Проте коли ж, власне, буде «припинено незаконну окупацію Криму» у нинішній ситуації, що складається в Україні, не зрозуміло взагалі. А тим часом Кремль продовжує свою улюблену гру в чекістів. От тільки після обшуків у Лілі Буджурової соцмережі зарясніли її віршем, який називають підпільним гімном національного руху кримськотатарського народу за часів СРСР, і починається він так:
«Когда мы вернёмся домой
всем народом,
Придётся вам вспомнить —
откуда мы родом,
Придётся вам вспомнить —
откуда вы сами
Незваными здесь объявились
гостями»...
«День» запропонував висловитися експертам — який сигнал вони вбачають у тиску на ATR і чи можлива журналістика в окупованому Криму взагалі.
«ЦЕ БІЛЬШЕ СХОЖЕ НА ЕМОЦІЙНУ РЕАКЦІЮ, НІЖ НА ПРОДУМАНИЙ КРОК»
Ірина БРУНОВА-КАЛІСЕЦЬКА, кандидат психологічних наук, конфліктолог, кримчанка:
— Сигнал очевидний — все «незручне», таке, що хоча б потенційно може не підпадати під міфологію «щастя возз’єднання» будуть тиснути всіма можливими способами. Ліля, на жаль, не перший журналіст, до якого прийшло ФСБ із обшуком, і не перший кримськотатарський діяч, хоча останнім часом вона не висловлювала свою позицію аж настільки публічно. Але зараз мені здається, що є певне віддзеркалення реакцій. Україна, тими засобами, які вона зараз має, не може потужно впливати на те, що відбувається на окупованому півострові, зокрема в частині прав людини, журналіста тощо. Але так само і окупаційна влада — не може впливати на учасників та організаторів блокади Криму. Ніяк інакше, ніж тиснути на тих, хто залишився в Криму і має зв’язки з тими, хто бере участь у блокаді, перш за все з Ленуром Іслямовим. Проте це схоже більше на емоційну реакцію, ніж на продуманий крок у рамках якоїсь стратегії із усунення блокади. Саме тиск на Лілю Буджурову є ознакою емоційності дії.
Крим поки що не остаточно припинив бути «вітриною» кремлівської внутрішньої політики. Тому уваги до того, що відбувається з публічним дискурсом в ньому і навколо нього — ще багато. Тож виживають там перш за все ті медіа, що підтримують російську медійну політику.
Розголос того, що відбувається в Криму, важлива частина тиску на РФ, важлива частина утримання питання Криму на порядку денному міжнародної політики щодо припинення агресії Росії, і дуже важливий знак тим, хто вимушено залишається в Криму, що Україна про них не забула і не покинула. Звичайно, що відкриті провадження також мають накопичувати матеріал щодо злочинів окупантів. І кожен, хто порушує міжнародне та українське законодавство, нахабно нехтує правами людини, має знати про те, що покарання невідворотне.
«У ТОТАЛІТАРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ІНАКШЕ БУТИ НЕ МОЖЕ»
Володимир ПРИТУЛА, головний редактор видання «Крим.Реалії»:
— Сьогодні в Криму можна працювати лише у підконтрольних Росії ЗМІ, які є державними або проросійськими. Всі ж, хто випадає з-під цього контролю, перебувають під тиском. При чому навіть ті, які намагаються бути проросійськими. Бачимо приклади, коли в реєстрації відмовляють навіть тим, від яких точно не можна чекати чогось антипутінського, як от ресурс «Крим Медіа». Але якщо на ресурсі працюють хоч кілька журналістів, які дозволяють собі писати щось у розріз із генеральною лінією — їх не реєструють, не допускають на офіційні заходи, обмежують в інформації. Натомість ATR — це один із найбільших незалежних мас-медій, який не перебував під контролем російської влади. Хоча власники намагалися грати за тими правилами, які існують в Росії, та оскільки Крим не є Росією, сьогодні це — сіра зона, то там навіть це не діє. Але це тільки одна із причин.
Кримськотатарський рух також не підконтрольний Кремлю і несе величезну загрозу для нього. Саме кримські татари, а не та незначна кількість людей, що голосували на псевдореферендумі, мають право на самовизначення з точки зору міжнародного права і логіки. Тому Кремль намагається взяти і кримських татар і їхні ЗМІ під контроль, як і будь-які ЗМІ, зокрема і соцмережі. У тоталітарному суспільстві, яке зараз формується в Криму і при тоталітарному режимі, який уже давно існує в Росії, інакше бути не може.
З українського боку не вистачає публічної реакції. Можливо, громадські активісти зав’язли у складній внутрішньополітичній ситуації, яка сьогодні складається в Україні. Але я й не бачу широких можливостей уряду ефективно впливати на ситуацію з правами людини в Криму. Була заява президента і міністра інформаційної політики — можливо, потрібно, щоб на кожен факт правопорушень звертало увагу МЗС: слало ноти в РФ, зверталося до міжнародних організацій. З об’єктивних причин — війна на сході, внутрішньополітична ситуація — українське суспільство менше звертає уваги на питання Криму. Але потрібно мислити стратегічно. Кримська проблема — це виклик для «мозкових центрів» України.
