На піку уваги новин — події в Іраку. Але все ще існує дефіцит обговорення ролі України в цьому конфлікті. Аналітика на цю тему починається й закінчується синхронами депутатів ВР. Чимало сюжетів знято про наш батальйон РХБЗ. І лише за допомогою новин російського каналу ТВС (їх, зокрема, повторює кабельне телебачення Києва КТМ) вдалося з’ясувати, що через цей підрозділ ми потрапили до списку країн, які підтримують Америку. А якщо російські новостійники перекручують інформацію, то хотілося б побачити українську версію розташування сил на міжнародній арені.
Це особливо неприємно чути після інформації про непросту американську стратегію у фільмі ВВС «Саддам — попередження історії» («1+1»). Не всі знають, що нинішній «ворог № 1» Саддам Хуссейн не завжди був противником Сполучених Штатів. Американці то нацьковували Саддама на Іран (вісім років кривавої бійні), то, після закликів до повалення тиранії і активізації внутрішньої опозиції, допомагали Саддаму придушувати заколот (ціна придушеного повстання — 300 тисяч життів). Не стали звалювати режим «свого сучого сина» й після війни з Кувейтом. Документалісти ВВС завдяки «1+1» третій фільм поспіль змальовують для українського глядача хитросплетiння іракської кризи. Гідний приклад журналістської незалежності ВВС, адже Англія підтримала американського союзника.
Але повернімося до наших реалій. Точний погляд при безнадійній, утім, інтонації вирізняє «Перехрестя» (УТ-1). Не доводилося бачити такого докладного й захоплюючого дослідження про енергозбереження. Одна з першочергових проблем країни — це не наша лиха доля, а погана звичка створювати розруху на рівному місці. Позитивні приклади дбайливого господарювання рідкісні, та й те — на західні гранти. А якщо якийсь ентузіаст, директор школи або лікарні, надумається дбайливо витратити наявні ресурси, то місцеве начальство охоче зменшує суму фінансування на розмір економії. І приклад стає незаразливим. Однак головне — енергозбереження (адже навіть у випадку одного об’єкта рахунок економії йде на мільйони гривень) не влаштовує тих, хто продає енергоносії. Їм вигідно, щоб ми носили воду решетом. У Дніпропетровській області раніше випускали близько 80 тисяч газових лічильників на рік, а під час губернаторства Павла Лазаренка — 0. Тема комунальних неплатежів, відключення цілих районів і т.ін. постійно проходить пунктиром у новинах. Можливо, приклад цієї передачі надихне журналістів новин з дослідницькою жилкою, і замість нескінченних «людяних» сюжетів про тих, хто страждає без тепла й світла, нарешті побачимо серію аналітичних репортажів. Іноді зміни на краще починаються зі зрушень у громадській думці.
Щось подібне зараз робить у «Фактах» Сергій Швець (ICTV), розслідуючи тему недостатнього фінансування маленьких міст. Із Центру повертається лише 30%. Наприклад, у бюджеті м. Сквири Київської області на триразове харчування в дитячому садку заплановано 54 копієчки. Стає шкода і малюків у кадрі, й інших нестоличних жителів. Адже навіть промислові регіони бідують.
Принизливо працювати й знаходитися на межі виживання. Емоційна проблема бідняків у «Я так думаю» («1+1») переросла у філософську. Якщо ненавидиш багатих, то мимоволі будеш ідейним бідняком. Багато в чому наша фортуна дійсно залежить від нас. Так, відомий художник Сергій Поярков (щоправда, за рамками цієї передачі) вважає, що більшість талановитих живописців були визнані й благоденствували за життя. А ось скрипачка Асія Ахат, сидячи на високому стільці в студії «Я так думаю», транслювала власні страхи, що, навпаки, всі великі художники й музиканти в старості бідували. І я вже переживаю за її старість. Звичайно, багато залежить від нас. Але навіщось існує й держава. Хоча навіть науковий консультант Президента України Елла Лібанова з гіркотою призналася, що вона вимушена суміщати дві роботи. Так чи інакше подібні обговорення морально полегшують існування напівголодного трударя більше, ніж декларації з високих трибун.
