Доки провладна більшість та їхні політичні опоненти в очікуванні 9 Травня метушились та чубились навколо червоних прапорів, сусідня Росія не згаяла можливості привітати братній український народ у звичному для себе імперському стилі.
Оскільки головний рупор мосагітпропу — державний канал «Россия-РТР» входить до пакетів програм українських провайдерів кабельного телебачення, переважна більшість наших співвітчизників мають можливість побачити й почути, як працює конвейєр імперської пропаганди й оцінити істинне ставлення Російської Федерації до своєї колишньої колонії та її народу.
На початку травня одіозний телеканал, ретрансляція якого в Україні ще донедавна була під забороною через нібито невідповідність Європейській конвенції з транскордонного телебачення (насправді всі знають через що), продемонстрував серіал на популярну в Росії військову тематику: «Заяц, жаренный по-берлински».
Хто в ньому виявився найнегативнішим персонажем, здогадуватись із трьох разів не потрібно. Але цього разу кіноремісники із сусідньої держави перевершили самих себе. Винятково непривабливу фізичну оболонку українця росіяни нафарширували чи не всіма найогиднішими людськими вадами — боягузливістю, хамовитістю, запопадливістю перед начальством і банальним стукацтвом.
Драматизму ситуації додає обставина, що режисером серіалу є громадянин України, випускник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого та вихованець творчої майстерні Михайла Іллєнка Сергій Крутін. Країна повинна знати своїх «героїв».
Немає сенсу переповідати фабулу згаданого фільму та оцінювати його художні чесноти, якщо вони звісно є, або навпаки — критикувати їх. Важливо інше — у російському кінематографі стало традицією у якості негативних героїв зображати саме українців.
У такий спосіб пропагандисти сусідньої країни готують ідеологічне підѓрунтя під оголошену наприкінці минулого року головним антитерористом «всея Руси» тезу про те, що «Росія перемогла б у Великій Вітчизняній війні, навіть якби Україна не входила до складу Радянського Союзу».
Наводити їм статистичні дані про трагічні наслідки Другої Світової війни та частку в них нашого народу — марна річ. Як і цитувати Черчілля, який вважав, що українці у тій війні постраждали більше від усіх. Та й не мусимо ми врешті-решт перед будь-ким виправдовуватися, пам’ять мільйонів полеглих предків нам цього не дозволяє.
На глибинному ж рівні причина такої небайдужості росіян до братнього народу насправді має просте пояснення. Країні, в історії якої не було чогось подібного до Холодного Яру, Крут і УПА, зате були Павлик Морозов, Локотська Республіка і Армія Власова (хоча треба визнати, в українській історії такі теж були), героїв треба вигадати. Звідси й навала у сусідів кінобрухту на військово-патріотичну тематику. І не важливо, яка епоха обіграється фантазією російських кіношників — «1612», «Александр. Невская битва» чи яка-небудь сучасна «Война», — спільними рисами для них завжди є брак історичної правди та неприхована ксенофобія. Відмінність проявляється лише в їх дозуванні.
Але, як бачимо, просто фантазій про міфічні подвиги «русских витязей» сусідам уже замало. Для самоствердження їм обов’язково треба ще й принизити когось, хто підвернеться під руку. А українці тут — варіант просто ідеальний.
Загалом же, складається враження, що діями творців чергового пасквілю з антиукраїнським душком, як і тих, хто у Львові 9 Травня демонстрував своє схиблене уявлення про політичний плюралізм скандуванням: «Хохли — параша! Победа эта наша!» диригував хтось один.
Прикро, але переважна більшість російського пропагандистського кіно- та телебрухту потім опиняється на екранах суверенної України. Випадок із «Зайцем...», на жаль, не став винятком. Безпосередньо під час святкування 9 Травня серіал транслював телеканал із промовистою назвою «Україна».
А з того, що коїться в українському політикумі та медіа-просторі, напрошується висновок, що нащадків, принаймні ідейних, у полковника Носа не бракує.
