Днями до редакції завітав добрий товариш — старобільський активіст, а нині військовослужбовець Збройних сил України Володимир Григоренко, з яким нас познайомила... війна. Влітку 2014-го, коли захисники України потребували найбільшої матеріальної та моральної підтримки, громадська організація «Воля», що у Старобільську на Луганщині, першою зголосилася допомогти в доставці «Дня» на передову.
Спочатку нашу газету отримували бійці батальйону «Айдар», що на той час дислокувався саме в межах цієї території, а згодом і військові інших підрозділів. Незмінними нашими «провідниками» у цій справі стали Володимир Григоренко та Наталія Пономарьова, голова ГО «Воля».
«ЛЯКАЄ «ЗВИКАННЯ» ВСІХ ДО СИТУАЦІЇ»
Півроку тому Володимир змінив статус громадського активіста на мобілізованого, тож нині бачить ситуацію на сході у подвійному фокусі. «На жаль, на цивільній території я не бачу суттєвих зрушень на краще, — ділиться чоловік.
— Їх немає ні серед населення, ні серед керівництва. Один «індикатор»: у нас зараз голова райдержадміністрації той самий, за якого 7 травня 2014 року наш район здавали сепаратистам. Ми передавали відео-, фотодокази силовим структурам. Чому вони не вживають заходів — це питання. Кримінальні справи відкриті за фактом злочину. Але начебто немає необхідної доказової бази, щоб оголосити підозру певній особі».
Найбільша тривога старобільця — настрої «звикання» до ситуації, яка склалася. «Звикають і люди на окупованих територіях. Кажуть — те, що є, то є. Будемо ми в Росії чи не будемо, це вже інша справа. У нас світло є, вода є...- І на підконтрольній нам території так само. Всі втомилися. Кажуть — нехай уже як є, аби був мир.- Оце лякає», — говорить Володимир. І продовжує: «Найбільша проблема — в людях. У «болоті», якому байдуже. Коли говорять, що в нас 70—80% проросійськи налаштованих, треба вносити поправку: вони проросійські тому, що дуже легко дають себе обдурити. Коли людина не цікавиться нічим, вона, як губка, вбирає оту «дезу». Її «проросійською» зробили обставини, яким вона не змогла протидіяти. Це байдужі, їхні інтереси — холодильник, диван, туалет, телевізор, кухня. Все. У них немає жодних переконань і потреби у розвитку».
Болить Григоренку і становище у війську. Він наголошує: «Я не головнокомандувач, не начальник Генштабу і не командир бригади, це лише моя суб’єктивна думка. Я не знаю планів керівництва, але погляд зсередини показує недоцільність наявного способу і методу формування нашої армії. Тотальна мобілізація призводить до такої ж якості. На мій суб’єктивний погляд, якби з нині мобілізованих звільнити процентів п’ятдесят тих осіб, які, мені здається, не зовсім повноцінно несуть службу, була б тільки користь».
Сам Володимир пішов у військо добровольцем, щоб у секторі «А» звільняти наші території. Але на передню лінію ще не потрапив. «Півроку «катаюся» по полігонах, — скрушно констатує патріот. — А хочу виконувати свої функції як військовий».
Проте старобілець залишається оптимістом: «Хоч би як там було, все одно є певний відсоток патріотів. І вони, попри все, йтимуть до кінця. Врешті перемога буде за нами. Тільки два питання: коли й якою ціною? Але надію не втрачаємо».
«ДРУКОВАНЕ СЛОВО ЩЕ ДОВГО ВІДІГРАВАТИМЕ ВЕЛИКУ РОЛЬ»
«Коли ми познайомилися з газетою, спочатку намагалися якнайбільше постачати газет на сам «передок», — переходить Володимир до теми медіа. — Потім із досвіду стало видно, що краще їх лишати у прифронтовій зоні, де відбуваються внутрішні ротації. Також відправляти на блокпости. Там військові мають більше часу і змоги читати. І треба шукати можливості, щоб певну частину тиражу надавати й місцевим цивільним, що ми також робили. На мій погляд, це дає більший ефект. Тому що північ Луганщини — це, грубо кажучи, «піонери і пенсіонери». Не завжди є доступ до Інтернету, не завжди є розуміння тих потрібних думок, що десь «проскочать» у телевізорі. Літні люди кілька разів перечитують газети і тоді глибше розуміють ситуацію. Друковане слово ще не один рік відіграватиме велику роль».
Такої ж думки і голова ГО «Воля» Наталія Пономарьова. «День» для військових — як ковток повітря. Велика вам подяка за те, що надали хлопцям таке інформаційне джерело, яке доходило до них навіть у найбільш віддалені точки», — говорить жінка, за підписом якої ми й отримали з рук Володимира подяку. «Зробити такий символічний жест — це рішення нашої громадської організації й військових, які перебувають на території Старобільського та інших районів», — акцентує Наталія у телефонній розмові з «Днем».
У «Волі» з настанням «перемир’я» турбот не поменшало. «Допомагаємо матерям з ідентифікацією тіл воїнів. Також до нас звернулися з Вінницької області, мама шукає сина — серед загиблих немає, вона думає, може, у полоні. Переселенцям допомагаємо, налагоджуємо живий зв’язок військових з їхніми родинами в інших регіонах — наприклад, записуючи відеопривітання на свята. Також зараз наша організація входить у коаліцію «Справедливість заради миру на Донбасі»: фіксуємо порушення прав людини в зоні АТО — не лише цивільних громадян, а й військових», — коротко розповідає Наталя про свій «фронт».
«Хлопці чекають на «День». Їм хочеться бути в курсі всіх справ. Хай трошечки пізніше отримувати газету, але мати цю виважену й об’єктивну інформацію», — передає Пономарьова думку військових. І «День» має для них гарну новину: за домовленістю з Міноборони додатковий тираж п’ятничного номера з лютого почав надходити у Краматорськ, Бахмут та Старобільськ. І ми знаємо, доставити газету за адресою нам неодмінно допоможуть наші друзі-старобільці.
