У вітчизняній пресі можна прочитати безліч міркувань про те, як нова влада в Україні збирається реформувати економіку.
Обговорюють усі, навіть найдрібніші деталі, але чомусь практично ніхто не згадує про таку надзвичайно важливу складову будь-якого ринку як взаємовідносини виробника товарів і послуг з їх споживачем.
У економіці того світу, який ми називаємо цивілізованим, споживач, той, хто утримує всю економіку своїм доларом, євро, фунтом стерлінгом, франком, єною — це «цар і бог», він диктує умови виробникові, який прагне задовольнити споживача, щоб отримати його гроші.
У економіці ж совково-олігархічній все диктує виробник, як правило, монополіст, який зв’язаний безліччю неформальних і непублічних стосунків із владою, що діє. Для нього споживач — це жалюгідна комашина, яка ніхто і звати її ніяк. Із нею можна робити що завгодно, не ризикуючи нічим.
Ось нещодавно телеглядачів України оповістили, що майже всі українські телеканали кодують свій сигнал. Мовляв, такою є вимога Європейського Союзу. Ми вже звиклися, що коли владі потрібно збільшити нам вартість комунальних послуг, це називають вимогою Міжнародного валютного фонду. А потім нерідко виявляється, що МВФ не має до підвищення тарифів в Україні жодного стосунку.
Як Євросоюз може вимагати чого-небудь від країни, яка членом ЄС не є? І ще довго не буде.
Ось коли ми станемо (років за 20) членами ЄС, тоді ми виконуватимемо всі його вимоги та користуватимемося всіма його благами та привілеями.
А доки власники компаній супутникового телебачення змусили своїх клієнтів придбати нові тюнери, вартістю від 1000 до 3000 гривень. Автор статті мав нещастя обслуговуватися (хоча обслуговуванням це назвати складно) компанією VIASAT. Мені довелося заплатити 964 гривні. Але придбаний тюнер не працював. Довелося запросити майстра від VIASAT, два дні мені морочили голову, а потім заявили, що для того, щоб цей народний умілець з’явився, потрібно зробити передоплату в сумі 200 гривень.
Загалом, унаслідок цього всього мене довели до серцевого нападу, і я послав VIASAT дуже далеко. Зрозуміло, грошей мені ніхто не поверне. Кажуть, що власником VIASAT є деякий діяч, що належить до тієї парламентської фракції, де з раннього ранку до пізнього вечора, обливаючись потом, депутати служать народові. Особисто мене вони вже обслужили, змусивши вкотре відчути всю глибину своєї соціальної нікчемності та безправ’я. Тепер намагаюся домовитися з конторою Хtra TV в надії, що вона не є частиною совково-олігархічної економіки. І до тих пір, поки у нас виробник здійснюватиме диктат над споживачем, жодного економічного прогресу в Україні ми не побачимо. Це я все до того, щоби читачі поблажливо поставилися, якщо я не зможу оперативно відгукнутися на якісь події, що висвітлює телебачення. З причин соціально-економічного характеру. На жаль, у нашому суспільстві бувають явища, які інакше як узаконеним грабунком громадян не назвеш.
Але обман має місце не лише у внутрішній політиці, а й в міжнародних справах. Жертвою (хоча, треба сказати, що сповна добровільною) такого нещодавно став президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Як відомо, у нього почалася дружба з Росією, з Путіним. Туреччина, будучи членом НАТО, купила в РФ комплекси ППО С-400, всупереч великій незадоволеності США. І ось днями турецькі військовики в Сирії зазнали масових авіаударів з боку російського експедиційного авіакорпусу, загинуло понад 30 співвітчизників Ердогана, ще більше — поранених. Ось результат постійних домовленостей турецького лідера з Путіним. Зрозуміло, і це нам знайомо, РФ ні в чому не зізнається — «их там нет». А Ердогану потрібно шукати пояснення для опозиції всередині Туреччини, яка критикує президента за те, що він постійно домовляється з Путіним, а той його постійно обманює. На прикладі Ердогана не завадило б повчитися Президентові Зеленському, адже недарма кажуть, що розумні люди вчаться на чужих помилках. Але нам, дай Боже, на своїх вчитися. Є ще один політик, спраглий домовлятися з Путіним. Це президент США Дональд Трамп. Сумно, що всі вони не засвоїли науку «залізного» канцлера Отто фон Бісмарка з його знаменитою сентенцією про те, чого варті всі угоди з Росією. Адже Бісмарк кілька років очолював дипломатичну місію Пруссії в Санкт-Петербурзі, добре ставився до Росії (навіть вважався найбільш проросійським політиком Європи), але дивився на цю країну тверезими очима. А Путін просто показав тим, хто здатний бачити й аналізувати, чого від нього можна чекати. Особливо, Європейському Союзу, який чомусь вирішив відсидітися за спиною України, постійно догоджаючи московському диктаторові, закликаючи не дратувати його, тримати для нього «двері відкритими» і так далі. Ось в ці відкриті ними двері і ринуться нові мільйони близькосхідних біженців, вигнаних з дому путінськими бомбами. Від бомб хто завгодно побіжить. І товариш московський начальник абсолютно свідомо атакують Європейський Союз новими мігрантами, штовхаючи їх до Європи хвиля за хвилею.
Це є справжнім штурмом ЄС як елемента гібридної війни проти Заходу. І навіть якщо Захід здасть Україну Путіну, на цьому все не закінчиться, а лише почнеться. Тоді Москва візьметься за Захід по-справжньому. Отже, прагнення домовлятися «хоч з чортом» (як сказав один політик під час президентських виборів) закінчиться відповідно. Не потрібно вести перемови з ворогом людського роду. І саме парламентери можуть стати його першими жертвами. А Ердоган справедливо вирішив, що йому не варто самому оплачувати європейську «перемовну» безпринципність і відкрив для арабських біженців турецькі кордони з Європейським Союзом. А якби Захід був більш принциповим і рішучішим, давно можна було б вирішити сирійську кризу, і Росія з Іраном вважали б за краще не потикатися до Сирії. А в нас в Україні нічого на краще не змінюється. Тут ось почалася якась метушня з переформатуванням уряду. Певна річ, якщо «один діяч Кабінету Міністрів називає себе «профаном в економіці», а інший публічно визнає себе дебілом, після того, як це «почесне найменування» йому надав пан Коломойський. Нещодавно потрапило на очі інформаційне повідомлення про те, що один з радників прем’єра Олексія Гончарука закликав скасувати в Україні виплату пенсій і направити ці кошти на економічний розвиток, а пенсіонерів нехай утримують їхні діти. І де тільки пан Зеленський знайшов цих економічних геніїв? З іншого боку, чим вони гірші за геополітичного генія, який називається Сергій Сивохо?
А від Борислава Берези, екснардепа, в ефірі на радіо «НВ», деякі радіослухачі обурено вимагали припинити «труїти» Президента Зеленського, обзиваючи образливими словами та непристойними словами Березу, що критично оцінював діяльність очільника держави. Відтак залишається в тисячний раз нагадати сентенцію про те, що кожен народ заслуговує на ту владу, яку він має. Мабуть, ще не припекло. Хоча гнійник зріє. І кого ж покличуть рятувати економіку, з урахуванням того, що згідно з законом Гончарук має імунітет до жовтня 2020 року? Втім, для «зелених» закон ніколи не був перешкодою. Хоча прем’єрові можна організувати «власне бажання».
P.S. Як і передбачалося, Олексія Гончарука змусили добровільно (?) залишити посаду. Відомий політолог Тарас Завгородній сказав: «На тлі Гончарука Гройсман справляє враження титана економічної думки, яким він не був». Рейтинг Зеленського починає помалу падати. Чи врятують його нові міністри? Навряд чи, оскільки їх призначатиме все той самий фігурант. Кадрова Зе-політика змушує забути всі провали кадрової політики Порошенка.
