«Я ніколи не забуду Іру, маму трьох діток із Прибірська, з якої все почалось. У Іри був рак грудей. Мабуть, уже рік її немає на цьому світі. А її діти живуть у сусідів. Таких, як Іра, у нас протягом двох років орієнтовно 60 людей. Тато двох чудових малих із Бородянщини. Дідусь з раком легенів із Іванкова, любляча дружина якого вишила і подарувала мені картину з янголом. Лежачий малий, який попросив нас допомогти мамі з дровами на зиму з Вищої Дубечні. Ці люди скоро підуть з життя. Але ми полегшимо їхній шлях. Усі ці історії надихнули мене заснувати Благодійний фонд імені Михайла Василевського. Над ним працювали і працюють мої рідні та друзі Лілія Кирпич, Михайло Гецилевич, В’ячеслав Шутенко, Ігор Смаглюк, Сергій Василевський, Зоя Максимова, Олександр Ковтун, Ольга Руднева, Олексій Зиневич, Оксана Ситник, особлива подяка Тарасу Лилику», — написала нещодавно в Фейсбуці народна депутатка Ольга ВАСИЛЕВСЬКА-СМАГЛЮК, донька Михайла Василевського, багаторічного власкора «Дня» на Хмельниччині. На жаль, 2009 року його земний шлях завершився, але пам’ять про нього жива. Тепер — і завдяки цьому благодійному проєкту. Більше про ініціативу ми розпитали саму пані Ольгу, яку, нагадаємо, обрано народною депутаткою по мажоритарному округу №96 у Київській області:
«ЛЮДИ ЗАЛИШЕНІ САМ НА САМ ЗІ СВОЄЮ ТРАГЕДІЄЮ»
— Як виникла ідея створити Благодійний фонд імені вашого батька, який, на жаль, теж пішов із життя від невиліковної хвороби?
— Коли я стала народною депутаткою, левова частка всіх звернень громадян до мене були щодо матеріальної допомоги на лікування. І абсолютна більшість цієї левової частки якраз стосувалася онкологічних недуг, лежачих хворих. Зверталися родичі, які були в розпачі через те, що вони не мають грошей на хіміотерапію, якщо ще триває процес лікування, або не мають грошей навіть на памперси, протипролежневі матраци і таке інше, і взагалі не знають, як таких хворих доглядати. Моя близька подруга Зоя Максимова — паліативний лікар, яка вже досить давно веде цю практику. І всіх таких хворих я направляла до неї — вона робила це на волонтерських засадах, а я оплачувала бензин, аналізи хворим, інші речі. У такий спосіб ми працювали з нею рік.
У нас були дуже трагічні історії, наприклад, у Іванківському районі до нас зверталася мама трьох діток, у якої був рак грудей. Вона була одинока, її доглядали діти і сусіди, які взагалі не знали, як це робиться. Зверталися й інші люди — зараз під нашою опікою перебуває батько двох дітей з невиліковною хворобою. Вони переживають величезні страждання, а родичі не знають, де і як взяти знеболення, немає лікаря, який це знеболення призначить, тому що це віддалені села. Власне, немає до кого звертатися і люди реально в розпачі.
Ми досить довго опікувалися такими випадками і перше, що почали робити, — це навчати лікарів. Їздили, говорили з лікарями центральних районних лікарень — були в Поліській, Славутицькій, Іванківській лікарні з агітацією і заохоченням брати пакети Національної служби здоров’я України для того, щоб створювати стаціонарні або мобільні паліативні відділення. Але для того щоб отримати пакет НСЗУ, потрібно, щоб лікарня вже була обладнана, хоча б частково. Мають бути багатофункціональні ліжка, кисневі концентратори, підйомники, щоб лікарня подалася на цей пакет НСЗУ. І головне — мають бути фахові лікарі, які розуміються на паліативній допомозі. На жаль, таких лікарів здебільшого немає. Оскільки йдеться про невиліковні хвороби, і часто це не лише дорослі, а й діти, наприклад, у нас у Вищій Дубечні є невиліковний хлопчик. Вони живуть на так званій останній милі і позбавлені будь-якої допомоги. Лікарі, навіть у оцих центральних районних лікарнях, не дуже готові морально надавати таку допомогу.
Власне, що ми зробили: ми знайшли трьох лікарів-волонтерів із Києва — Ганну Червону, Анну Яцульчак, Олену Коваленко, — яким я надаю бус мого брата і водія, і вони їздять по тих пацієнтах, які звертаються безпосередньо до нас. Крім цього, пацієнтів нам почали надавати центри первинної медико-санітарної допомоги на місцях, тому що вони з ними не справляються. Це, на жаль, звичайна практика. Лікарі не хочуть або не присутні в тих віддалених селах, родичі не можуть і не вміють надавати допомогу і доглядати за такими хворими, аптеки, які можуть надати знеболення, відсутні. І виходить, що люди залишені сам на сам зі своєю трагедією.
Ми почали їздити і зрозуміли, що з кожним днем у нас таких людей стає дедалі більше. Я порахувала: за останні місяці в нас здійснено 113 виїздів плюс 13 телефонних консультацій психолога. В нас є дитячий паліативний лікар, дорослий паліативний лікар, психолог, координатор і медсестра плюс водій.
Ми в такий спосіб працювали і потім зрозуміли, що моїх особистих коштів уже для цього недостатньо. Тому що потрібно закуповувати матраци, кисневі концентратори, потрібні памперси, треба якимось чином заохочувати лікарів. Тож я запропонувала своїй родині заснувати такий благодійний фонд.
За назвою далеко ходити не довелося. Бо всі речі, які я роблю, я присвячую пам’яті свого батька. Він був для мене настільки цінною і великою фігурою, що я навіть зараз, після 12 років без нього, все роблю, щоб він мною гордився. Я думаю, що дружба з Зоєю Максимовою, паліативним лікарем і створення фонду, який працює на запит паліативної допомоги — також певною мірою доленосні. Мій тато довго хворів. Лише завдяки тому, що моя мама медик, їй вдалося зробити так, щоб полегшити йому останні миті життя. Бо в Хмельницькому на момент 2009 року взагалі ніхто не знав, що таке паліативна допомога.
Можу поділитися особистою історією. Коли ми зрозуміли, що батьку потрібно знеболення, мене мама відправила за ним і його навіть на той момент не було кому виписати. На мене лікарка фиркнула: «У тебе немає нічого», і відправила мене, мовляв, — іди гуляй. Було дуже-дуже важко, і я розумію тих людей, які постають перед такою ж проблемою: рідній людині болить, а навкруги повна безвихідь.
Тож ми заснували цей благодійний фонд пам’яті мого батька. І він непогано працює — і за рахунок моїх особистих коштів, і за рахунок пожертв.
Крім цього, для мене чудова новина, що Іванківська центральна лікарня дозріла до того, щоб відкрити дві паліативні палати в себе. І вони знову ж таки звернулися до мене, тому що потрібно було зробити в цих палатах ремонт, обставити їх меблями та медобладнанням. Частину коштів на ремонт дав власник компанії «Бест» Олексій Зиневич, частину перерахували інші бізнесмени для того, щоб ми зараз могли закупити необхідне й обладнати ці дві палати. Це дасть можливість одночасно там перебувати чотирьом людям під постійним наглядом медиків. Уже маючи такі палати, необхідне обладнання для яких вони отримали в нас, а ми ще залучили інші благодійні фонди, які надали нам багатофункціональні ліжка, тепер Іванків зможе податися на пакет НСЗУ і отримувати оплату за те, що вони лікують цих людей.
Ми проводимо перемовини з лікарнею в Славутичі, щоб відкрити паліативне відділення. В них є багато вільних площ, але, на жаль, також немає обладнання. У такий спосіб ми маленькими кроками будемо всім допомагати і заохочувати надавати паліативну допомогу на державному рівні.
— На початку жовтня НЗСУ звітувала, що «в цьому році вже 733 медичні заклади підписали зі службою договори про надання паліативної допомоги. Зокрема 606 закладів надають допомогу стаціонарно, ще 486 закладів мають мобільні бригади, які виїжджають до пацієнтів додому». При цьому зазначалося, що «паліативна допомога доступна пацієнтам, які живуть не лише у великих містах. Серед закладів, які підписали договір на паліативні пакети, є лікарні міст Красногорівка та Авдіївка Донецької області, селищ Станиця Луганська і Петропавлівка Луганської області, смт Путила Чернівецької області». А з вашого досвіду за цей рік, це фактично ви стимулювали медиків до такої роботи?
— Тих, кого можу, в себе на окрузі я, звісно, стимулюю. Насправді лікарням вигідно, хоч як це цинічно звучить, мати таких пацієнтів — їм виплачуватимуть за них кошти. Таких хворих, на жаль, з кожним днем дедалі більше. Але для мене головне, щоб, коли отримують ці пакети НСЗУ, вони справді надавали допомогу, а не «списували» її, як було в одній з лікарень Києва. Де брали кошти, писали «Іванов Іван Іванович — 10 виїздів», а насправді до людини ніхто не доїжджав, хворі або їхні родичі не могли навіть додзвонитися до цієї лікарні, щоб отримати таку допомогу. Це жахливо і цього важливо не допустити.
«ЗАПИТ НА МЕДИЧНІ ПОСЛУГИ НАДЗВИЧАЙНО ШИРОКИЙ...»
— Ви вже згадали про майстер-класи та семінари для медиків — фактично це спроба масштабувати ваші зусилля. А як відгукуються медики, наскільки охоче?
— Я знаю, що лікарня в Ірпені проводила навіть майстер-класи для родичів пацієнтів і головний лікар був флагманом цього процесу. В нас менше охочих, на жаль, займатися цим. Ми зараз цей досвід масштабуємо і в інші проєкти. Крім відкриття відділення в Іванкові і благодійного мобільного відділення від фонду імені Михайла Василевського.
Також ми хочемо зробити спільно з Київським обласним кардіоцентром огляди наших виборців. Будемо підбирати лікарів і робити кардіологічний скринінг для них.
Запит на медичні послуги настільки широкий, що справляє враження бездонного океану. Хай що б ти робив, усе одно цього буде мало і воно не охопить усіх. Є важкі паліативні діти в інтернатах, будинках дитини. Наприклад, мені розповідали, що є тяжкий хлопчик у Київському міському будинку дитини імені М.М.Городецького в Бучі. І ці інтернати взагалі не можуть претендувати на пакети НСЗУ. Тобто за цим хлопчиком доглядають звичайні медики цього інтернату. Наприклад, для того щоб йому поміняти трахеостому, його потрібно везти в лікарню в Києві. Це певний ризик навіть для тих співробітників, які будуть його транспортувати. А на місці немає такої допомоги, щоб вони отримали пакет НСЗУ, щоб утримувати тих вузьких спеціалістів паліативних лікарів, які будуть постійно надавати допомогу. Маса всього такого.
Є й протилежні випадки. І мовчати про них також не можна. Люди звертаються за матеріальною допомогою на лікування, а коли ми їм кажемо: не можемо вам надати матеріальну допомогу, але в нас є бригада лікарів і ми можемо вас обстежити, домовитись про безоплатне УЗД, інший скринінг, або надати вам допомогу на місці, або домовитись про безоплатну хімію для вас, а вони кажуть: ні, дайте нам гроші. Таке теж є.
Саме через те, що на мене не сиплються кошти, щоб я могла їх усім роздавати, я отаким чином побудувала роботу, щоб я допомагала, але при цьому точно знала, що допомога йде людині, а не оплату комунальних послуг чи поїздку в Єгипет (а таке раніше бувало).
«НА НАШІ ЗАКЛИКИ ДУЖЕ БАГАТО ВІДГУКУЮТЬСЯ САМЕ ПІДПРИЄМЦІ»
— А ваші колеги вас підтримують чи кожен працює, так би мовити, на свій округ?
— Колегам сподобався проєкт мобільної приймальні і мобільної допомоги. Я б дуже хотіла, щоб він масштабувався на всю країну, але найкращий варіант — це масштабування за рахунок НСЗУ. Тому що ми однаково не можемо охопити всіх пацієнтів, ми про всіх не знаємо. Ми знаємо тільки про тих, хто до нас звертається, або про тих, кого направляє лікар. А це має бути системно. Але, на жаль, у віддалених селах лежачі хворі залишаються нікому не потрібними. До всього зараз ще й амбулаторії закриваються, на жаль. І навіть у амбулаторії мене просять закупити термометри і подібні речі, в них немає навіть елементарного, що вже казати про паліативну допомогу?
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ОЛЬГИ ВАСИЛЕВСЬКОЇ-СМАГЛЮК
Натомість на наші заклики дуже багато відгукуються саме підприємці, організації. Я пишу якісь історії, і вони відгукуються, переказують кошти на фонд. Не залишаються осторонь навіть мамині подруги, які надають нам кошти, тому що впевнені, що це буде реальна допомога людям.
— На сайті благодійного фонду ви виокремили і Премію імені Михайла Василевського, яку заснувала головна редакторка «Дня» Лариса Івшина і вручення якої ви забезпечували за весь час її існування...
— Тато жив газетою, і ми вирішили присвятити йому фонд і зібрати туди матеріали, потихеньку будемо наповнювати сайт усім, що з ним пов’язано. Премія від «Дня» посідає там чільне місце.
Узагалі нам уже скоро музей треба буде відкривати, тому що вдячні люди, яким ми допомогли, які навіть відходять із цього життя, або їхні родичі дарують ікони, картини вишиті бісером, різні символічні речі, як вдячність за нашу роботу.
А загалом люди потребують уваги — не обіцянок і не порожніх слів, — а простої людської допомоги.
Я дуже вдячна Ларисі Олексіївні й усьому «Дню» за увагу і за дружбу.
Допомогти фонду в його роботі можна за реквізитами:
БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «ІМЕНІ МИХАЙЛА ВАСИЛЕВСЬКОГО»
Код ЄДРПОУ 44317490
Номер рахунку UA323003460000026001098849001
Призначення платежу: «благодійна пожертва на програму «Паліативна допомога» від П.І.Б....»
ДО РЕЧІ
НСЗУ розробила мапу медичних закладів, де можна отримати послуги паліативу, вона доступна за посиланням. Для цього слід відкрити «Карту надавачів медичної допомоги» і в полі ліворуч від мапи в фільтрі «Напрям» обрати пункт «Паліативна медична допомога».
