Усі вітчизняні ток-шоу нині перебувають у максимально відмобілізованому та націленому на останній (?!) тур президентських виборів стані. Телеканали вже давно прирівняли до пропагандистського «багнета». Хай про що розмовляють ведучі та гості, над усіма тяжіє це магічне слово «вибори».
А вибори в нас сьогодні особливі, як сказав один російський олігарх, який рятується від результатів власної політичної необачності на берегах туманного Альбіону: «...українці вибирають між дуже поганим і дуже-дуже поганим». Як говориться в стародавній молитві: «Господи, дай мені сили перенести те, що я не в змозі змінити. Господи, дай мені сили змінити те, що я не в змозі перенести. І дай мені розуму, аби не переплутати перше з другим».
Ну, остання фраза — це саме про нас, щоб ми не переплутали більше зло з меншим.
ПРИСТРАСТІ ЗА ЛУЦЕНКОМ
«Окрасою програми» в більшості інформаційних програм цього дня став шеф МВС Юрій Луценко і непереборне бажання Партії регіонів «знищити його як клас». Цікаво, кому і в якій формі Луценко завадив проводити вибори? Адже за загальним визнанням (як в Україні, так і за кордоном) перший тур президентських виборів пройшов досить пристойно. Звідки ж така невдоволеність міліцією? Можливо, дехто жадав тріумфу вже тоді? А міліція зіпсувала передові виборчі технології?
Пристрасті за Луценком упродовж кількох днів давали про себе знати в ефірі «Шустер-LIVE». Нардеп від ПР Вадим Колесніченко, захисник «пригнобленої» в Криму російської мови, який останнім часом явно претендує на статус «інформаційного обличчя» регіоналів (за що доведеться витримати неабияку боротьбу з Ганною Герман), пропонував оцінити дії відсутнього міністра... медикам. При цьому Колесніченко грішив передвиборною несанкціонованою агітацією в ефірі, а оскільки не він один із регіоналів так чинить, Савік Шустер розуміюче-поблажливо оцінив порушення так: «Вони без цього не можуть». Мабуть, це означає, що в цій студії закон поширюється не на всіх... Українську міліцію Колесніченко назвав «озброєними бандитами». Так, добре мати депутатську недоторканність, можна зняти з язика всі гальма.
А в програмі «Я так думаю» відбулося явлення народові самого Юрія Луценка (де він почав пояснювати, за що впав у таку немилість у регіоналів, мовляв, міліція — це останній бар’єр перед хаосом та анархією, тому її намагаються деморалізувати) і його опонента Святослава Піскуна. Останній у свою чергу вимагав абсолютної неучасті міліції в виборах, адже МВС впливає на виборчий процес.
Судячи з усього, МВС дійсно дуже заважає комусь, хто прагне електорального тріумфу. Законною чи незаконною була відставка Юрія Луценка? Якщо незаконною, то Юлії Володимирівні в стані праведного гніву не завадило б згадати про міру законності відставки міністра оборони Юрія Єханурова — як щодо єдиних критеріїв?.. Ніяк не хочуть зрозуміти наші діячі, що кожною своєю дією вони створюють певний прецедент. Якщо ти сьогодні, не дуже обтяжуючи себе законністю, «спихнеш» когось неугодного, то завтра за такою ж полегшеною схемою «спихнуть» і тебе самого.
ДЕБАТИ НА САМОТІ
Наполегливо відмовляючись зійтися в полемічній сутичці з Юлією Тимошенко, Віктор Янукович вимушений коротати телеефіри в гордій самотності — як, наприклад, у понеділок на «ICTV», або в п’ятницю в Савіка Шустера. Тонкий цінитель творчості «великого українського поета» А.П. Чехова засуджував корупцію, обіцяючи створити якийсь особливо «страшний» для корупціонерів орган переслідування. Але говорив якось дуже нудно, без драйву, за обов’язком, відпрацьовуючи передвиборну повинність. Насилу підбирав слова і виглядав невпевнено, хоча в студії жодних «зайвих» людей не було і несподіваних запитань не звучало. Звитяжний дух Віктор Федорович не випромінював, попри ідеально комфортні умови і послужливість ведучого.
Мені навіть стало шкода переможця першого туру, який викликав враження незаслужено ображеної людини. Янукович був скутий. Здавалося, він смертельно боїться сказати щось зайве, щось бовкнути, помилитися, обмовитися...
А в цей самий час у Євгенія Кисельова у «Великій політиці» Юлія Тимошенко демонструвала дотепність і іскристий гумор, хоча й дещо перегравала (у її публічних виступах це головна проблема).
Тимошенко трималася на чужому для неї «полі» «Інтера» досить упевнено, вибудувавши свій спіч у наступальному стилі (викриття незаконної, на її думку, відставки Луценка, сумнозвісне Межигір’я тощо).
Чого приховувати, слухати її було цікавіше, ніж важкий натужний виступ Віктора Федоровича. Тимошенко відстоювала свою позицію дуже темпераментно, не звертаючи уваги на скептичні посмішки журналістів. Вони єхидно «допитували» прем’єра і щодо її податкової декларації, і на предмет того, чи не засуджуватиме вона владу, сидячи вже в кріслі президента? Панове журналісти, а хто в нас не лає владу? Покажіть мені такого її представника, який не метав би в неї, прокляту, громи та блискавки. У нас всі начальники негайно починають відсторонюватися від влади, як тільки мова заходить про відповідальність. Це фундаментальна біда всього українського суспільно-політичного життя і адміністративного управління, що не дозволяє побудувати адекватну державу. Всі хочуть командувати, але ніхто не хоче звалити на себе відповідальність... Ось, наприклад, свіжий плакат у Верховній Раді: «Не дамо владі зірвати вибори!» Невже дядьки й тітки з депутатськими значками настільки неосвічені, що досі не знають, що вони самі й є влада? Законодавча! Та ще в парламентсько-президентській республіці! Воістину, як сказав герой анекдоту чукча московському міліціонерові, який намагався його оштрафувати: «Працювати потрібно, червоний морда, а не гроші просити!»
До речі, кого це там називають четвертою владою?
Але повернімося на поле телезмагання. Євгеній Кисельов чомусь зовсім не був із Тимошенко так само прихильний, як із Януковичем. Юлія Володимирівна говорила дуже красиво, в барочному стилі (а не заважало б додати суворої «готики»!), як слаломіст стрімко обходячи «колючі» запитання. Зокрема, про те, як Україна розплачуватиметься з величезними боргами. І хоча риторичні піруети пані Юлії помітно дратували журналістів, не менш майстерним було ухиляння від запитання про ставлення Юлії Володимирівни до указів Ющенка щодо нагородження Степана Бандери та визнання ОУН-УПА. Як не старався російський журналіст Айрат Шевалієв, бажаного з прем’єра не витягнув. Утім, йому це не завадить у ЗМІ його вітчизни все подати в потрібному працедавцям вигляді. А як бути нам? Адже позиція кандидата в президенти України в цьому питанні принципово важлива для українського суспільства й має бути чітко артикульована. Так само як і в питанні про свободу слова. Щоправда, Савік Шустер усе-таки відважився поставити Януковичу «лобове» запитання: «Ви будете гарантом свободи слова в Україні?» Віктор Федорович із відчайдушною рішучістю людини, яка здійснює стрибок із парашутом (або навіть без нього), рубонув: «Буду!» Подивимось...
Долаючи «журналістський опір», наостанок Юлія Володимирівна «проїхалася» «досягненнями» В.Ф. Януковича в сфері витонченої словесності. Хоча, напевно, справедливо заспокоїв її Кисельов: «Прибічники Януковича не живлять ілюзій стосовно його грамотності». Але якщо Віктору Федоровичу його промови даються важко, то запал риторики Юлії Володимирівни часом навіть шкодить їй. Адже риторику теж потрібно вміти дозувати, принаймні, не варто дуже надитися власним красномовством. До речі, красномовство буває красивим тоді, коли за ним стоять красномовні справи.
Що ж, доживемо до понеділка, хоча і він не обіцяє нам спокою, в будь-якому випадку, в телевізійному просторі.
