«День» продовжує дискусію про нинішні процеси в інформпросторі країни (див. №№ 191, 195, 196, 201, 206). Сьогодні — думка читача В’ячеслава Пасенюка з м. Дзержинська, що надійшла до нас поштою.
У статті О. Медведєва («День», №198) неприємно і принизливо (дали по носі!) було читати про проблему виведення «української преси з того ганебного стану небачених для Європи, замовчувань, брехні і тенденційності, в якому перебувають мас-медіа»... Не знаю, не знаю: якщо говорити не лише про пресу, тоді те ж московське ГРТ успішно конкурує з нами саме в цій неблагородній частині.
Інформаційна безпека країни? Я, постійний глядач лише двох каналів — «Інтера» і УТ-1 (це я говорю про можливий вибір — дивлюся ж я «Інтер»), загалом не відчуваю, що моя країна в небезпеці через інформаційну агресію. Кого? До нас, донеччан, ближче всіх — Росія. З її боку інформнакату не відчуваю. Майже. Думаю, що й відносно всієї Вітчизни проблема ця роздута — умисно чи знічев’я. Проте так мені бачиться з мого ведмежого закутка (прекрасного далека) через два можливих «вікна», з яких відкриваю звичайно одне. Друге — дуже рідко: «Надвечір’я», «Погляд у світ», іноді «Саме той»...
Декілька слів про інтерівські «Подробиці». Раніше мене спантеличувало й зачіпало навіть, що цей блок новин виглядав як жалюгідний доважок до «Часу»: адже повинно було б — у моїх очах — бути навпаки!.. Слава Богу, «Подробиці» подорослішали, посміливішали, навіть брикати навчилися. Інтерівські диктори і кореспонденти цікавіші, енергійніші, рідніші. Вони не так відверто, як москвичі з ГРТ, заангажовані. Я усвідомлюю, що вони, інтерівці, поважають мене, свого глядача, — мені це дорого.
А знаєте, я розмовляю з телевізором, тобто не з ящиком, звичайно, — я відгукуюся на багато новин, вступаю в суперечку, доповнюю (прослухавши перед тим програму «Радіо «Свобода») і под.
Чи не могли б ви мені сказати, що ж дивиться Президент? На мій, знову ж суто провінційний, погляд, йому досить було б регулярно знайомитися з «N-им кілометром» і «Правом вибору». І все — для внутрішньої політики, хоч би для формування більш або менш реального уявлення про «політико-моральну ситуацію» в суспільстві.
«Право вибору» ще ні разу (!) не надало підсумків глядацького голосування, які б потрапляли в русло президентських і урядових очікувань. Які ще потрібні рейтинги?
А якби наступного дня після кожного випуску «N-ного кілометра» Президент телефонував би на студію (в прямий ефір) і повідомляв, що зроблено ним особисто (а не доручено клеркам, які обов’язково не доїдуть або перебрешуть), то ніякий «чорний піар» нічогісінько не зробив би з іміджем «батька рідного».
Наївно? Так, наївно.
Але Боже мій, якби кожна наша «посадова особа» могла, відбувши встановлений термін, відкрито сказати про досягнуті результати:
— Я допоміг, витяг iз біди, зберіг віру в душах стількох-от (число прописом) звичайнісіньких людей (перерахувати прізвища)...
Мені здається, на перших порах одного цього для оздоровлення українського клімату було б досить. Нам же, якщо подумати добре, і треба ж лише: знати, що на будь-якому N-ному кілометрі ми не забуті, що є пряма лінія між кожним із нас і державою.
Ми взагалі наївний народ. Історія двадцятого сторіччя підтверджує це на кожному кроці.
Ми міняли віру на віру
і міняли батька на батька, кожного разу потім наївно озираючись: хто ж це ввів нас у оману?
Наївно помчали за більшовиками, а через 70 років так само наївно побігли за ними ж, але вже як за ерзац-демократами.
Такі ігри-наздоганялки із зав’язаними очима ...
А випуски «N-ного кілометра» часто просто кричущі, виючі, і схоплюєшся, ходиш по кiмнатi, щось бурмочеш, викрикуєш...
Родина вже звикла.
Я схаменуся, приходжу до тями, зачиняюся: боляче, соромно.
Хлопці з «Інтеру», для кого ви стараєтеся, надриваєтеся, винаходите, вишукуєте?
Для нас? Чи — для них також? Або для всіх нас, тільки не сьогоднішніх, а післязавтрашніх, коли «наросте» на суспільстві та сама громадська думка, що по- справжньому впливає, спрямовує, змушує зважати на нас ...
Мабуть, так.
Працюйте, хлопці з «Інтеру», з «Дня». Ми з вами, з багатьма телевізійниками та журналістами з інших каналів, з інших видань, які недоступні мені, але доступні Президентові. А й справді: що він дивиться? Що читає?
