До Дня Незалежності телеканал «Інтер» запустив новий проект: у коротких відеороликах представники національних меншин в етнічних костюмах співають гімн України своєю національною мовою. Виконанню гімну передує невеличкий сюжет, який, на думку авторів ролика, показує, з чим та чи інша нацменшина асоціюється в українців. Поки що роликів є десять, хоч було заплановано чотирнадцять. Герої сюжетів — поляки, румуни, грузини, євреї, цигани, росіяни, угорці, білоруси, вірмени, азербайджанці. Та попри красиву ідею об’єднання нацменшин навколо одного з елементів державної символіки, ролики спричинили дуже неоднозначну реакцію.
Зокрема, інтерівський проект викликав обурення у кримських глядачів, які виявилися незадоволені представленим у відеосюжеті образом росіян. Голова громадського руху «За единую Русь» Володимир Тюнін звинуватив канал у приниженні національної гідності російськомовного населення країни. На його думку, герої решти роликів показані в позитивному ключі, а над росіянами зло пожартували, створивши карикатурні образи. Володимир Тюнін заявив, що звертатиметься до Президента з проханням заборонити трансляцію ролика.
— Як на мене, йдеться не про обурення жителів Севастополя або росіян. Скоріше, треба говорити про реакцію декількох політичних партій та організацій, що написали петицію до влади, — прокоментував реакцію на ролик з українськими росіянами автор сценарію проекту, кінематографіст, керівник творчо-виробничого об’єднання художніх та публіцистичних фільмів Першого Національного Марк ГРЕСЬ. — Мені цілком зрозуміло, чому так сталося. Країна готується до місцевих виборів. Ті партії та організації, про які йдеться, належать до формату місцевого рівня. Для піару вони мають не дуже багато можливостей і нагод, а тут чудовий шанс прорекламуватися з’явився сам. Я — етнічний росіянин і впродовж цілого життя позиціонував себе як російську людину. Створюючи ролик, я звернувся до мотивів лубка. Це смішно, весело, сатирично. Водночас автори та режисери сподівалися, що зйомки буде здійснено на вищому рівні. У нас не було жодного професійного актора. Ми бачили людей, які мали грати в сюжетах, того дня, коли вони приїжджали на знімальний майданчик. Також спершу ми планували здійснити турне Україною, аби відзняти кадри з життя представників різних національностей у середовищі їхнього постійного проживання. Угорців, на приклад, було заплановано знімати в Мукачеві або Ужгороді. Проте, на жаль, дуже довго приймалося рішення про початок зйомок, довго зважувалися ризики й затверджувався бюджет. Коли ж нарешті рішення було прийнято, стало очевидним, що відрядження просто неможливі, тому всі зйомки відбулися в Києві або на його околицях.
Проект «Інтера», підкріплений реакцією українських росіян, викликав активне суспільне обговорення та отримав кардинально полярні оцінки від абсолютного схвалення до тотальної критики. Причому протилежні враження виникли не лише в пересічних громадян, а й у «медійних» облич. Наприклад, у своєму блозі на «Українській правді» політтехнолог Олег Медведєв похвалив «Інтер»: «Авторам проекту дорікають штучністю сюжетів. Так воно і є. Але вина ж у тому не Гресева... Хіба ми не знаємо, що День Незалежності досі не став ще великим святом, яке цілком природно відзначалося б в українській хаті, єврейській синагозі та циганській кибитці? ...Для того, друзі, й потрібні такі штучні рекламні сюжети, щоб описані в них ситуації стали колись цілком природними». Натомість у тій же «Українській правді» художник Олександр Ройтбурд каже, що проект, скоріше, розвиває ксенофобські стереотипи, ніж сприяє налагодженню взаєморозуміння між націями: «У сучасній Росії потенціал ксенофобських стереотипів був задіяний новою гебешною пропагандою. Це все ринуло в інтернет. На цю тему годинами тупо жартували Петросян та Задорнов. Це формує картину світу сучасного росіянина. І це йде на експорт в Україну, в роликах до Дня Незалежності, де український гімн виконують герої ксенофобських анекдотів. А етнічних українців, як на мене, все це порно має обурювати найбільше».
Безумовно, гарне виконання гімну України десятьма мовами може викликати позитивні емоції. Хоч сюжети, що йому передують, справді бажають чи то кращого підходу, чи то кращого втілення. Наприклад, зрозуміти, що йдеться саме про українських грузинів, угорців, вірменів складно. При цьому не можна не визнати, що росіян порівняно з представниками інших нацменшин поставили в не зовсім зручне становище.
Але важливіше тут інше. Ситуація навколо інтерівського проекту показала, що за умови наявності політичної волі керівництва та недбалих підходів питання нацменшин в Україні може перетворитися на ще одну платформу для політичних спекуляцій.
Як пояснює Марк ГРЕСЬ, головна ідея проекту полягала в тому, що Україна є дорослою державою, яка позбувається юнацьких комплексів, зокрема дуже надривного ставлення до себе, а тому відносини між націями в середині України відходять від принципу відносин між титульною і другорядними націями. Хоча до сьогодні відкритої проблеми міжнаціональної терпимості та утисків прав нацменшин в Україні фактично не існувало. Натомість, як правило, страждає «титульна» нація. Не беручи до уваги російсько-татарської проблеми в Криму, Україну складно назвати країною міжнаціональної ворожнечі. Створений до Дня Незалежності телеканалом «Інтер» проект є одним з перших сигналів, який свідчить про те, що незабаром питання нацменшин теж може перейти в площину політичних, якщо суспільство не виявиться готовим цьому протистояти. Адже проект на одному з провладних каналів навряд чи готувався без відома влади. А от питання, чому образ росіян показали саме таким, залишається відкритим. Можливо, тому, що простіше створювати видимість вирішення надуманих політичних проблем, аніж вирішувати реальні?
Є ще один момент. День Незалежності — передусім українське національне свято. І не згадати про націю, для якої незалежність має вирішальне значення, яка за цю незалежність боролася, щонайменше некоректно. Принаймні, було б логічно, щоб серед інших мов гімн звучав й українською. Тим більше підтримка національного не свідчить про пригноблення нацменшин. Скоріше, навпаки: в тій державі, де титульна нація процвітає, де розвивається економіка, ніколи не виникне міжнаціональної ворожнечі. А національну терпимість та повагу краще виховувати не одноразовими акціями, а розвиваючи загальну суспільну культуру та організовуючи чесні відкриті дискусії навколо болючих історичних моментів.
P.S. Інтерв’ю з одним із авторів інтерівського проекту Марком Гресем читайте у найближчих номерах «Дня».
КОМЕНТАРІ
Станіслав ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ, кіносценарист, викладач Університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого:
— Мені вдалося побачити лише ролик за участю представників білоруського етносу. Звичайно, цього замало, щоб робити остаточні висновки, але все ж можу відзначити кілька моментів на основі побаченого. Ясна річ, що було б дуже приємно побачити у представників різних національностей не вдавану, а живу любов до цієї землі. Але водночас цей проект викликає в мене подвійне ставлення. Оскільки ми все-таки відзначаємо незалежність України, то хотілося б зрозуміти: за задумом, проект наголошує на незалежності народностей, які проживають на території України, в контексті незалежності самої держави чи на чомусь іншому. Мені здалося, що йдеться все-таки не про незалежність. А коли ні, отже, проект містить якийсь інший прихований намір, що не зовсім приємно. Якщо ж розглядати ці ролики під естетичним кутом зору, то вони цікаві. Наприклад, для мене несподівано зазвучала білоруська мова. Єдине, що заважає внутрішній гармонії, — це те, що під час виконання гімну герої стоять так, ніби їх хтось вишикував. Я розумію, що гімн співають стоячи. Але коли дія відбувається в садку чи на подвір’ї, тобто у звичній домашній обстановці, та раптом усі шикуються струнко, щоб заспівати гімн, — у цьому є щось відворотне, що нагадує радянську виструнченість під час виконання чогось заповітного.
Сергій АРХИПЧУК, режисер, засновник медіа-школи телеведучих TVLAP:
— У травні фактично весь Кримський півострів був у плакатах «Янукович — надія Криму». «Інтер» — це канал, який завжди підтримував Януковича. А такими відеосюжетами він не тільки підводить свого Президента, але й загалом підводить засади української державницької політики в Криму, яка, незважаючи на свою аморфність і непродуктивність, завжди була аж надто толерантною до всіх, хто проживає на території України, толерантнішою від політики будь-яких інших держав. І це правильно, тому що питання незалежності та державності в Україні не може розглядатися вузько. А в Криму ситуація склалася так, що хоч би якими були президенти чи партії, їхня політика стосовно півострова та його жителів вирізняється непослідовністю, егоїзмом та немудрістю.
Вахтанг КІПІАНІ, журналіст:
— Перший відеоролик до Дня незалежності за участю представників грузинської меншини багатьма моїми друзями був сприйнятий на ура. Пізніше з’явилися ролики з євреями, циганами, які теж викликали позитивні емоції. Загальна реакція на ці відеосюжети була схвальна до моменту появи інформації про те, що це проект телеканалу «Інтер». А далі ступор викликав так званий російський ролик, який насправді є нехлюйським, неакуратним і некоректним щодо російської меншини. Цей ролик вписався у загальне відчуття якоїсь нечистоплотності, яке виникло, коли стало відомо, що замовником кампанії є «Інтер». З цього моменту фактично в усіх зник інтерес. Якщо до цього у блогосфері ролики активно цитувалися, то з моменту цієї колізії інтерес пропав. Останні відеосюжети з румунами, угорцями вже фактично потрапили у стерильну зону, оскільки стало зрозуміло, що це частина певного проекту, в якому головним є не бажання показати єдину політичну націю, а щось інше. Дуже дивно, чому такий неакуратний ролик зробили про росіян, тому що представлений образ не є ні смішним, ні симпатичним. До появи відеосюжету з російською меншиною можна було говорити, що ми всі — єдина українська нація. Але людина у смугастій майці з перепою не вписується в образ росіян як частини української політичної нації. Коли частина страви робиться чистими руками, а потім хтось приходить з вулиці і починає куховарити брудними руками, то отруєння фактично гарантоване.
