Це жодним чином не стосується «Людини року», «Золотої Фортуни» або, тим більше, журналістських нагород. Що наші премії — ні грошей, ні слави... «Золоте перо» часто отримують ті, хто заслуговує на «Залізну лавочку» — швидше за посидючість, ніж за талант. І хоч справедливість торжествує не часто, не варто нарікати на життя. Спасибі йому вже за те, що воно не дає нам нудьгувати і підносить сюрпризи.
Навряд чи забуде участь у прямому ефірі «Докладно...» (ICTV) кінорежисер Юрій Іллєнко. Дмитро Кисельов влаштував йому таку несподіванку, що став «скандалмейкером тижня». Гість студії Юрій Герасимович давно обжився в ролі відомого і видатного. Він чекав возвеличень — і обпікся. Від суми, тюрми і каверз журналістів ніхто не застрахований. Його фільм «Молитва за гетьмана Мазепу», представлений на Берлінському кінофестивалі, характеризували не новаторським, а провальним. Оскільки українська прем’єра планується на вересень, судити про цей фільм можна тільки за двома довгими сюжетами, показаними у програмі, але, напевно, для загального враження цього вистачить. Тим більше, що на Берлінському фестивалі публіка залишала зал через 10 хвилин після початку цього фільму. Моє враження співпало з визначенням ведучого — «дешевий бордель».
Сторопілий метр спочатку захищався хвалебними рецензіями і нецензурною цитатою Л. Толстого. А коли аргументів не вистачило, перевів дискусію на рівень «сам дурень». Українські глядачі, які не звикли до таких поворотів, були приголомшені. Зате Кисельов провів шашку в дамки. Тепер громадську дискусію про фільм забезпечено.
Однак важливий не тільки художній бік. За великим рахунком, кожен творець має право на свою думку щодо нашої непередбачуваної історії. «Мазепа» потяг на 2,8 млн. бюджетних доларів. В обмін на головну роль ці гроші вибив у свого шефа В. Ющенка тодішній міністр культури Б. Ступка (за його власним зiзнанням). Вогонь, вода, мідні труби і міністерські крісла — пробний камінь особистості, і не всі проходять через ці випробування.
Про мотиви колишнього прем’єра Ющенка залишається тільки здогадуватися. Звичайно, селянський син з бухгалтерською освітою навряд чи розбирається у мистецтві, але державному мужу варто було бути менш довірливим, а фінансисту — не знімати сумнівний фільм з голлівудським розмахом, коли наша культура ледве животіє.
Узяти хоч би українську школу анімації. Про неї розповідали «Вікна» («ТЕТ») . Національна мультиплікація знемагає. Самовіддані майстри часом працюють безкоштовно. На 70 тис. доларів на рік ухитряються знімати декілька фільмів. Вкладені у цю галузь мільйони повернулися б сторицею.
Щоб мою замітку не вмістили у рубриці «Скандали тижня», перейду до інших тем.
«Великі перегони» («1+1») по-своєму відгукнулися на відвідини заокеанських візитерів. «Психотерапевт тижня» М. Джангіров показав, як буде виглядати відвідування нашими інспекторами Америки, коли та опиниться у фінансовій кризі. Не все ж коту масниця, коли-небудь і американська доларова піраміда звалиться. Тоді Медведчук буде радити Клінтону перейменувати демократів у соціал-демократів, а у Голлівуді зніматиметься один фільм — про Анжелу Девіс з Б. Ступкою в головній ролі. Правильно кажуть, що сміх — це почуття зверхностi.
Тривожним повідомленням із Молдови приділили увагу новинні випуски практично всіх каналів. У сусідів президент і уряд на грані відставки, борги кредиторам складають 60% від бюджету. Так, українські державні структури міцніші. Молдавани живуть практично за рахунок Росії і виступають проти російської ж мови. Це можна пояснити хіба що особливостями національного менталітету. Примітно, що найчіткіший зріз подій дав Тарас Рильський у прес-огляді «Головний редактор» («Інтер») . Може, «гол. редактору» вже час посилити міжнародну службу каналу?
Великі та малі аналітичні програми були повні повідомлень про приїзд іноземних спостерігачів — делегації Ради Європи, Хав’єра Солани. Але не пов’язували це з подіями минулого року і післявиборними наслідками. Те, що «Епіцентр» із Л. Терещенком («1+1») і «Подробиці» («Інтер») називають аналітикою, насправді просто коментарі.
Справжні «Аналітики тижня» сидять у «Свободі слова» (ICTV) . Чому міжнародний імідж України впав, чому нардепи поливали брудом Батьківщину, коли виїжджали за кордон і чому ВР цьому сприяла, — запитували у самих же депутатів. Народні обранці правого спрямування П. Порошенко («Наша Україна») та І. Богословська («Партія озимого покоління») були на висоті. І успішно викрутилися. Цікаво було стежити за їхньою дискусією — хто більш правий, але до скандалу не дотягли — правий правому око не виклює.
Цікаве інше. Як до появи інформаційних передач ICTV ми не помічали, що на українському телебаченні немає масштабної політичної аналітики? Під цим словом мався на увазі просто докладний звіт і переливання з пустого в порожнє. Щось таке пропонував В. Піховшек («1+1»), але він, очевидно, втомився від непідйомної ноші і, щоб не лягати у кардіологію, вирішив податися в депутати.
Здавалося б, телевізійники знають усе про чарівну силу екрана. І одночасно не використовують своїх можливостей — текучка заїдає, чи що?
Заради справедливості слід сказати, що й «Свобода слова» не відразу вийшла на «проектну потужність». Може, стіл у формі зірки допоміг? Езотерики вважають, що цей символ допомагає максимальному розвитку даних людини. Адже якщо не задаватися глобальними питаннями, не брати вище за течією, то човен подій просто знесе вниз.
У п’ятницю ввечері, а іноді й в інші дні тижня задає інтелігентну тему розмови Роман Скрипін («Вікна. Опівночі» , СТБ). Вважаю, що він не тільки заслуговує титулу «Містер зворотний зв’язок» тижня, але й однойменного перехідного вимпела. У цю п’ятницю Роман доводив, що соціологія так само відрізняється від псевдосоціології, як порядна жінка від нелегальної емігрантки. Їй можна довіряти, але перевіряти. До речі, серйозні всеукраїнські газети були відзначені як джерело точної соціологічної інформації. Єдине, чого не вистачає передачам із зворотним зв’язком, — це соціолога хоч би на 1/16 частину ставки для формулювання запитання телеглядачам, які телефонують. Майже завжди є третя думка, яку текст на екрані не враховує.
Довідка для тих, хто з соціологією не дружить. Підсумки таких телефонних опитувань часто відображають дійсність iз точністю до навпаки, чого не скажеш про соціологію як таку. Останні тенденції вельми докладно освітили «Вісті тижня» («ТЕТ») . Переважно репортер у всьому покладається на соціолога і сумлінно переказує статистику, а тут дійшов до тенденцій і прогнозів. Виявляється, після дебатів Медведчука з Ющенком і Симоненком рейтинг виросте удвічі. Чекаємо. Так непомітно, поволі назріває головна сенсація виборчої кампанії. Як не присудити номінацію «Оракул тижня»? Рейтинг буде підвищуватися за рахунок 15% «болота», що ще не визначилося, причому 8% зроблять вибір уже в день голосування. На це будуть впливати позиція влади, прихована агітація, виборча комісія. Нарешті — настрій і погода на вулиці.
Не хочете бути «болотом» — визначайтеся раніше. За допомогою нової рубрики «Подробиць» («Інтер») — «Система координат» . Така народна трибунка для депутата. Цього разу партії і блоки вирішували проблему бідності. Комуністи (КПУ) підуть старим шляхом — експропріацією, примусять платити тих, «хто вивіз 4 мільярди за кордон», і введуть монополію на алкоголь і тютюн (узагалі-то вона вже є). Наговорюють на комуністів. Мирні люди — навіть не закликають громити «Макдональдси». Чітка позиція у блоку «За єдину Україну!»: вони посилаються на указ Президента за липень 2001 на цю тему. Хоч насправді недовикорінена радянська система пільг і є основною допомогою бідним. Представники інших партій говорили розумно, довго і неконкретно. Відзначилися ПЗУ і «Жінки за майбутнє» — відповідати не стали. Очевидно, «Зелені» допомагають переважно деревам і тваринам, а жінки … Жінки довгих міркувань не люблять, такого напрацювання у них, швидше за все, немає, вони не вперше відмовляються «показати личко». Ось стануть парламентською партією, тоді і займуться ідеологією. Номінація, як ви здогадалися, називалася «Товариш депутата тижня».
Але не виборами єдиними. У телевізійному міжсезонні у нічному ефірі ICTV вилупилася передача «Мій computer» . Девіз — не «ab ovo» (від яйця), а «ab рекламоvo». Замовник — магазин «ДКТ» з продажу комп’ютерів. Така ось «Мишка тижня». Аудиторія солідна, яка знає, що килимок для мишки — не предмет розкоші. Багато насиченої інформації, переважно — про товари «ДКТ». Така чудасія, як принтер вагою 900 грамів, наприклад. Частину рубрик ведуть менеджери з продажу, і відразу відчуваєш себе покупцем. Ось зараз підійде продавець і спитає: «Вам чимось допомогти?»
Є й класичні рубрики комп’ютерних передач — Інтернет, ігри. Дизайну, журналістської праці та грошей у програму вкладено чимало. І передача претендує на лідерство у своїй тематичній ніші на українському телебаченні. Але творче зростання буде закріпачувати одноосібний спонсор. Якщо не з’являться інші, то передача вичерпається разом з асортиментом «ДКТ». Ще непогано би змінити ведучого — меткого дядечка із злодійкуватими очима.
Продовжує працювати конвеєр розваг «Інтера». Муза на ім’я «Сільпо» (назва супермаркету) надихнула відставних КВН-щиків на проект «Хто крайній» . Віртуальна заміна маршруту вихідного дня «ринками і торгівельними точках» — альтернатива іграм на ерудицію. Тут працюють ногами. Мета передачі — благородно-просвітницька — показати провінціалам, як виглядає велике «Сільпо». Завдання ведучих — не дати гравцям знайти схований товар і виграти 2002 гривнi. Бігати залом примушують неодмінно з возиком. Але хлопці-ведучі все одно добріші, ніж інквізиторша зі «Слабкої ланки». Веселі такі, придуркуваті. Напевно, за який-небудь урюпинський торгівельний технікум виступали. Чесно заробляють номінацію «Щурячі перегони тижня». Дехто з російських журналістів-недоброзичливців вважає, що у кожного їхнього каналу — своя ганьба. У ГРТ — «Велике прання», у РТР — «Моя сім’я». Схоже, «Інтер» не тільки зібрав їх, але й придбав власну.
Найближчим часом нас чекає чергова народна забава — вручення премій, якi претендують на звання національних. На церемонію чоловіки візьмуть своїх коханих жінок; жінки одягнуть свої кращі вбрання, а ми будемо видивлятися на краще, що у нас є в країні, по телебаченню. Сподіваюся, нам буде на що подивитися і що обговорити.
