Українська фотокореспондентка з Маріуполя Аліна Комарова, яка працює більд-редактором газети «Приазовський робочий», регулярно відвідує зону АТО. Її сторінка у «Фейсбуці» — це калейдоскоп фотографій та влучних текстів із передової. Саме її робота «Вцілілий» в багатьох регіонах країни, куди запрошували експозицію фотовиставки «Дня», лідирувала у номінації «Приз глядацьких симпатій». Крім цього, саме «Вцілілий» маріупольського фотографа Аліни Комарової разом із фотографією Анастасії Іванової «Наодинці з другом» окремим призом на фотовиставці відзначила представник України у гуманітарній підгрупі в ТКГ, перший заступник голови Верховної Ради України Ірина Геращенко. Про те, як змінилася українська фотожурналістика після війни з Росією та які роботи подаватиме цього разу на наш конкурс, «День» розпитав у Аліни Комарової.
— На передовій немає хлопчиків і дівчаток, там немає чоловіків і жінок — там всі професіонали своєї справи. І дуже рятує в багатьох ситуаціях взаємовиручка не лише в оточенні фотографів, а й журналістів загалом. Ми дуже дружньо працюємо, робота нас всіх об’єднала, адже насправді всі розуміють, що працюємо за великим рахунком на одну мету — тому всі колеги, з якими мені доводиться працювати на фронті, — ніби одна команда. Також допомагає підтримка бійців. Вони розуміють особливості нашої роботи, це цінують і поважають. Бійцям насправді дуже важливо, що журналісти до них приїздять і чесно розповідають про війну... — говорить Аліна Комарова. — Різних нюансів, які загалом я б не хотіла в своєму житті знати, доводиться розуміти — що таке «120-ка» і як її визначити за звуком. За роки війни довелося вивчити чимало військової термінології і реалій. Передовсім, для себе, щоб бути готовим врятуватися. Тим, хто має відрядження в зону АТО, завжди доводиться багато працювати. Звичайно, ми не думали, що буде війна, не були до неї готові. Але сьогодні українська журналістика повинна бути з українською армією. Тільки так ми можемо перемогти. Якось я вже говорила, що професіональний фотожурналіст обов’язково хоч один раз повинен попрацювати на передовій. Хоч як би це було страшно — це потрібно. Передова допомагає журналістам відчути суть трагедії і рівень небезпеки.
— Аліно, ваші роботи вразили відвідувачів фотовиставки «Дня»-2016. Вже відбираєте фотографії на цьогорічний конкурс?
— Так, я знаю, що «День» вже оголосив старт конкурсу. Але це з кожним роком все потужніший і потужніший конкурс, якому треба відповідати професійним рівнем. Я тут говорю щиро і відверто — треба ретельно й самокритично передивитися свої свіжі роботи і зрозуміти, чи маю щось таке, щоб заслуговувало потрапити на виставку «Дня», щоб заслуговувало бути побаченим десятками тисяч людей з усієї України. У вас є аматори, але є і дуже сильні учасники-професіонали. За рахунок професійного журі в кінцевому результаті відбір проходять лише найкращі фотографи країни. Сподіваюсь, що і цього року щось моє потрапить. Напевно, це буде військова тематика, бо зараз багато працюю на війні.
Насправді «День» — це найбільш потужний стимул для молодих фотожурналістів. Я стежу за конкурсом від самого початку. Дуже важливо, що ви давно виїхали за межі Києва. Вас бачать у регіонах. Однак я абсолютно переконана, що ця виставка потрібна не лише в Україні — від маленьких містечок і сіл до великих міст — а й за кордоном. Вона дуже сильна, важлива, її дивляться всі — від малого до великого, на виставки часто приходять бійці. Я зараз згадую, як фотовиставка «День»-2016 приїздила в Маріуполь, у Слов’янськ.. і розумію, що, абсолютно без перебільшення кажу, — це одна з важливих складових нашої перемоги.
