Тепер уже абсолютно неможливо уявити ICTV без «Вечірніх
вістей», а «Вісті» — без внутрішньо зібраної холоднувато серйозної і, попри
це, чарівно привабливої телеведучої Ганни Шульгіної. На якусь мить я навіть
розгубився, побачивши її поза екраном, — усміхнену, привітну, розкуту й
навіть у строгому костюмі анітрішки не схожу на свого суворого теледвійника.
— Ганно, як шкода, що глядачі так рідко бачать твою усмішку.
— Що вдієш, новини здебiльшого серйозні, невеселі, доводиться
бути стриманою. Проте для «Вечірніх вістей» — адже люди втомлюються від
денних клопотів — «на десерт» обов’язково пропонуємо легкий, смішний і
кумедний сюжет. Отоді я дозволяю собі трішки розслабитися.
— А пам’ятаєш свій перший вихід в ефір?
— Ще б пак! На четвертому курсі факультету кібернетики
мене, студентку Київського держуніверситету, запросили випробувати себе
у ролі ведучої «Економічного дайджесту» на каналі «ЮТаР». Згодом було агентство
«Експрес-Інформ», де мене й помітив Микола Канішевський. Так от, моє явлення
народу відбулося на «ЮТаРі». Я страшенно боялася камери й мало не тремтіла
від страху. Зате знайомі захоплювалися: «О-о, як здорово, ми тебе по телевізору
бачили!» Пам’ятаю, наприкінці однієї з перших передач на межі сил я з великим
полегшенням зітхнула: «У-ух» і просто повалилася на стіл. Якимось чином
епізод пішов у ефір. Мабуть, виглядало це справді ефектно... Оцінивши себе
зі сторони, я зрозуміла, потрібно багато чого вчитися: умінню триматися,
говорити. Український опановувала в театральному інституті, багато працювала
над орфоепією...
— Твої близькі — постійні глядачі «Вістей»?
— Батьки не лише дивляться передачу, а й критикують, радять:
то їм піджак мій не подобається, то зачіска. Беззастережно подобаюся, напевне,
тільки моєму улюбленцеві — довгошерстій таксі Гансу Ульріху Руделю і його
подружці Микиті, собачці батьків.
— Не може бути. Переконаний, що багато телеглядачів у тебе
просто закохані й освідчуються в цьому просто на вулиці.
— А от і ні. Адже перед камерою я така собі солідна всезнаюча
пані, а в житті — зовсім інакша. Мені навіть маскуватися не потрібно, просто
знімаю окуляри, які ненавиджу, і розчиняюсь у натовпі. Лише одного разу
на подільському базарі до мене підійшла тітонька: «А я вас упізнала, ви
— «Вісті!» Підозрюю, що видали мене саме окуляри.
— Ганно, а «від кого» ти вдягаєшся?
— Раніше костюми надавав будинок моделей «Стиль і мода».
Тепер там почався ремонт. Кілька цікавих моделей придбало рідне інформаційне
агентство «Вікна». Зачіску та макіяж роблю сама. А вихідними днями дістаю
величезне задоволення від спортивного, вільного стилю вбрання.
— А час для захоплень залишається?
— На жаль, небагато. Іноді перечитую захоплюючі детективи
Сідні Шелдона й Олександри Мариніної — тікаю від вселенських проблем. Ще
мені подобається вирощувати різноманітні екзотичні рослини — їх у мене
не менше двадцяти п’яти. Правда, плющ білий канадський з величезним розкішним
листям не росте, і край.
— Можливо, йому бракує твоєї любові та ласки? І кому, цікаво
дізнатися, вони дістаються?
— (Після паузи) Є в мене Велике Кохання. Таке, що боюся
його відлякнути, нехай краще залишиться таємницею.
— Скажи, а що тобі дарують на день народження?
— Обожнюю вишукані парфуми. Зараз насолоджуюся неповторними
«Ескадо» й «Океаном мрії». А найбільш пам’ятний подарунок з дитинства:
у чотирнадцять років мені подарували роликову дошку «Skate-board», і я
вперто день у день злітала з неї, поки не опанувала так добре, що й зараз
могла б прокататися.
— Завзятість завжди допомагала тобі досягнути мети?
— Наполегливості мені не позичати. І все-таки, те, на що
інші витрачають роки, до мене приходить якось підозріло легко й несподівано,
неначе кимось усе в моїй долі вирiшено наперед. Я досі не знаю, яким дивом
телебачення сталось у моєму житті, але тепер себе без нього не мислю.
— І ні про що більше не мрієш?
— Я щаслива, про що ж іще можна мріяти?!
— Що ти побажала б телеглядачам і читачам газети «День»?
— Не здаватися. Важко всім, але перемагають невиправні
оптимісти. Нехай у кожного будуть свої «Вікна» й будинок, у якому його
чекають.
№218 13.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
