В українських ЗМІ все частіше загиблі у сьогоднішній війні, на жаль, перетворюються на статистику. «День» іще з появою перших загиблих героїв розпочав свою серію публікацій «Вони загинули за нас», де розповідається про звитягу героїв, які ціною власного життя захищають Україну. Цю ініціативу кілька місяців тому підхопив ще один проект, який засвідчує, що загиблі — не статистика. Сайт «Книга пам’яті полеглих за Україну» створив громадський діяч Максим Попов за підтримки Національного військово-історичного музею та тижневика «Іменем закону». А команда небайдужих активістів у складі Ярослава Тинченка, Германа Шаповаленка та Сергія Коваленка постійно працює над доповненням книги. Хоча усім, звісно, хотілося б, щоб із кожною новою історією це була остання сторінка...
Сама «Книга» містить інформацію про героїв — коротку біографію бійців, відомості про їхню службу та обставин загибелі. Тут зібрані всі — від представників Збройних сил України, Нацгвардії, Державної прикордонної служби, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ до територіальних батальйонів та інших відомств. У проекті також за допомогою діаграм представлено інформацію стосовно підрозділів та військових звань вояків, загиблих у місяцях війни, за віком, за місцем народження. Крім цього наведена статистика посмертних нагороджень.
«Ми створили базу даних загиблих, зібравши фотографії, щоб у друкованому вигляді робити банери та книжки пам’яті, — розповідає «Дню» заступник директора Національного військово-історичного музею України з наукової роботи Ярослав Тинченко. — Та коли виявилося, що цих фотографій буде тисячі, виникла ідея створення окремого сайта, на який би можна було викладати цю інформацію. І тоді Максим Попов, який на власному ентузіазмі почав створювати інтернет-ресурс, звернувся до нас за інформацією. Відбувся збіг інтересів, внаслідок чого виникла «Книга пам’яті полеглих за Україну».
За словами пана Тинченка, він збирав інформацію про загиблих, починаючи з травня 2014 року. В музей надходила інформація не лише та, яка є у відкритому доступі, а й така, яку можна публікувати лише після опрацювання, тобто вилучення персональних даних про родичів загиблого, домашню адресу, ідентифікаційний код. «Для того, щоб проводити таку роботу, бажано мати досвід в інформаційній сфері, щоб знати яка інформація не підпадає під Закон про державну таємницю і Закон про захист персональних даних, — радить Ярослав Тинченко. — Я до цього п’ятнадцять років співпрацював з Державним архівом Служби безпеки України у галузі дослідження архівно-слідчих справ історичного характеру. І, відповідно, з досвіду знаю, яку інформацію можна оприлюднювати, а яку не слід».
Щодо достовірності даних про кількість загиблих бійців у ході АТО в різних джерелах Ярослав Тинченко стверджує: «Проблема полягає в тому, що немає єдиного офіційного реєстру загиблих бійців АТО. Тому що Міністерство внутрішніх справ, Національна гвардія, Збройні сили України — усі мають свої бази даних щодо кількості загиблих, в тих реєстрах є недоліки, які пов’язані з законодавчою базою. Наприклад, Збройні сили України ведуть поточний реєстр загиблих. Коли сьогодні зранку загинуть одні бійці, то в завтрашніх звітах вони будуть. Але якщо є зниклі безвісти, як це було під Іловайськом, коли в нас про десятки людей не було жодних відомостей, то їх потім в офіційний реєстр Збройних сил України не додають. Це не тому що хочуть щось приховати, а через недолік законодавчої системи. І в результаті можна чути різні цифри в різних джерелах».
Станом на сьогодні, упорядники «Книги пам’яті» опрацювали 2430 імен осіб, які загинули до 5 липня 2015 року. Але невдовзі цей список поповниться близько сотнею імен загиблих після завершення експертизи ДНК. В основному це полеглі бійці з Іловайська, Донецького аеропорту і Дебальцевого. Проект передбачає оновлення інформації. Небайдужих, які хочуть опублікувати свої спогади чи надати певну інформацію, додати або змінити фотографії, внести корективи до існуючих даних, засновники проекту просять писати на електронну пошту.
