Через 70 років після трагедії, справжні масштаби якої встановлюють донині, про неї заговорили відносно широко і вільно. Голодомор 1932 — 1933 років для нинішніх українців — досі щось страшне, але незрозуміле. Змова міжнародного і внутрішнього мовчання з цього приводу втрачає силу повільно, громадськість — і наша, і світова, — не може дати чітких відповідей на запитання, що неминуче виникають за найменшої спроби усвідомити цей жахливий історичний факт. Оскільки прогнозовані висновки вимагають таких оцінок і реакцій, які здатні серйозно зрушити усталені історичні установки. Можливо, саме тому наші телеканали висвітлювали в пам’ятний тиждень тему Голодомору так стримано й обережно.
Пригадали про це всі, і не тільки в суботу, і не тільки новинними сюжетами про покладення квітів до монументів скорботи та відкриття документальних виставок. ICTV розповіло в «Фактах» про те, як реагували в Галичині на перші звістки про голод в українських селах, як збирали та відправляли продовольство, яке потім поверталося назад або його знищували на кордонах голодних районів, як намагалися привернути до страшної правди увагу світової спільноти, яка продовжувала ховатися за своє незнання. УТ-1 спробувало з’ясувати істину про Голодомор програмою «Дзвони народної пам’яті». Левко Лук’яненко, один із учасників програми, нагадав і про тих, хто постраждав уже за те, що знав цю страшну правду ще за радянських часів, коли подібна обізнаність була вироком.
Намагалися визначити, «що це було», і в ток-шоу «1+1» «Я так думаю».
Сам факт знищення мільйонів невинних документально і беззаперечно доведений, хоч би як хто до цього ставився. Дискусія триває стосовно мотивів скоєного. Чи був Голодомор геноцидом, чи це наслідок «прикрої помилки» недосвідченої влади, яка затіяла колективізацію? Чи голодом вирішували класове питання, з огляду на те, що «рушійною силою революції» був пролетаріат, а «несвідоме» селянство, яке здатне прогодувати себе самостійно, а, отже, має можливість приймати або не приймати нав’язуване, — гальмом? Чи все-таки українців знищували за національною ознакою?
Версія недосвідченості та випадковості, яку підтримують здебільшого прихильники комуністичної ідеології, безумовно, зручна для багатьох. Але історичні довідки про врожаї тих років і про обсяги експортованого зерна не залишають сумнівів у тім, що «природного» голоду бути тоді не могло і що жодними недоробками революційних агропромисловців запасливе і працелюбне українське селянство довести до стану людоїдства було неможливо. А всі можливі припущення про «випадковість» Голодомору не витримують «очної ставки» з документально підтвердженими свідченнями існування загороджувальних озброєних загонів, які пильнували, щоб ніхто з голодного гетто не залишив територію організованого мору.
Чи легко прийняти, навіть теоретично, знання про те, що влада могла свідомо і сплановано замучити голодною смертю мільйони своїх співгромадян, навіть дуже нею незадоволених? Чи легко усвідомлювати, що так чи інакше, схваленням чи непротивленням нині живучі брали участь у справах держави, яка таким чином вирішувала свої завдання? Ні, багатьом це не під силу, що добре було видно з реакції тієї частини аудиторії в студії «Я так думаю», яка і сьогодні хоче жити «при комунізмi». Їх можна зрозуміти: усвідомити — означає прийняти або засудити організоване вбивство голодом, означає напружитися і вникнути у суть страшної трагедії, осмислити яку не всякий розум здатен. Можливо, в цьому полягає одна з причин упертого неприйняття правди про Голодомор в Україні.
У тому, що українців морили голодом за особливою схемою — ні в Поволжі, ні на Північному Кавказі не застосовували «продуктових штрафів», не забирали все до останньої крихти, до останньої, вже звареної картоплини, не стерегли помираючих від голоду, щоб не втекли, — так само факт. Пояснити його класовою боротьбою, прагненням знищити опір селянства зокрема і народу взагалі, можна, і це жахливе пояснення все ж менш болісне, ніж версія свідомого знищення української нації. Може, саме тому ми чіпляємося за деталі, що відводять нас від національної складової трагедії. Їх небагато, але є важливі та значущі. Наприклад, про те, що в містах до голодних селян ставилися без особливого співчуття й оповідям про голод вірити не хотіли, тим більше що городяни, хоча і жили не ситно, але від голоду не помирали, — з пролетарськими масами держава працювала інакше. І все ж таки сучасні історики та суспільствознавці доходять висновку, що Голодомор в Україні був національним геноцидом. Очевидно, норовистість та опірність нашого народу високо оцінили будівники «нового світу», настільки високо, що тихого життя для себе від нас вони не чекали, точніше, від тих, хто був нашими попередниками. Голод було використано як інструмент утихомирення нації. І втихомирили на десятиріччя.
Але й нинішня держава довгі 12 років вважала за краще на Голодоморі увагу не акцентувати. Принаймні частиною державної ідеології правда про Голодомор не стала, не заохочували і пошуки катів масового вбивства українців голодом. А ось після резолюції ООН, хоч би якою вона була, про це заговорили голосніше. Соромно, що ми, як і раніше, чекаємо сигналу збоку, чекаємо ніби дозволу зробити свої висновки про свою трагедію.
Уже багато що про Голодомор відоме й узагальнене, але згодом правда про масове знищення українців обростатиме новими подробицями, зміцнюватиметься свідченнями, ілюструватиметься спогадами й архівними документами. Ми ще багато чого про це дізнаємося. Якщо захочемо. Хоч би як хотілося не хвилювати й оберігати себе від потрясінь, сховатися від цього знання неможливо. Але вже слід думати про те, щоб зрушення в національній свідомості, неминучі при осмисленні подібних фактів, не було знову використане кимось або для чогось.
Тому хочеться неможливого: щоб народна скорбота за невинно убієнними не стала інструментом чергових політичних ігор, зовнішніх і внутрішніх, щоб вину за мор голодом огульно не проектували на ідеологічних противників, щоб саме слово «голодомор» не затерли, спекулюючи ним під час описів сучасних злиднів. Щоб сьогоднішні державні оцінки та визначення трагедії не залежали від нинішніх геополітичних реалій.
