12-й телевізійний сезон, що розпочався на каналі «1+1», у кінематографічний ешелон відразу відібрав кілька скандальних прем’єр і не менш одіозної кінокласики. Найближчого тижня вона в ефірі вищезгаданого каналу. Трійка кращих — «Місто гріхів», «Бійцівська рибка» й американський «Дзвінок».
Коли на українських телеекранах з’являються вже знайомі всім кіноперсонажі, які діють за відомими голівудськими схемами й розмовляють дубльованими українськими фразами, глядач затамовує подих. Частіше за все він просто не дихає, вмикаючи канал «1+1». У випадку ж з американською версією японських жахів «Дзвінок» він і зовсім утиснувся від жаху в крісло. Такі ці японці, які вигадали новий формат фільму жахів. Поява цього жанру — заслуга саме автора японського «Дзвінка» Судзукі Кодзі, якого на батьківщині називають японським Стівеном Кінгом. Письменник вигадав сюжет про дзвінок і таємничу відеокасету, після зустрічі з якими на людину чекає смерть. 1998 року режисер Хідео Наката екранізував роман Кодзі й відразу отримав усі глядацькі й фінансові бонуси. Далі на «Дзвінок» чекали два продовження-сіквели. 2002 року відбувся голівудський римейк Гора Вербінські, що так само мав касовий успіх. У головній ролі в ньому знялася Наомі Воттс, чиї неповторно сумні очі й переляканий вигляд назавжди закріпили за актрисою статус «голівудського Бембі».
Режисери взагалі полюбляють маніпулювати акторськими амплуа. Іноді вони на них паразитують, іноді руйнують ущент. Так сталося з усіма іменитими виконавцями фільму «Місто гріхів». Але про всіх них пізніше. Головним потрясінням у фільмі Роберто Родрігеса став жахливий монстр. І, незважаючи на знівечене обличчя сексуального маніяка, глядач одразу впізнав у ньому одного з найпривабливіших чоловіків у кіно. Актор Міккі Рурк з самого початку кар’єри поєднував у своїх образах сексуальну привабливість й якусь тваринну агресію, що викликає страх не лише в жінок. Міккі Рурк став головною фішкою «Міста гріхів», але до того, як глядач побачить, ЩО з ним зробило пияцтво, «1+1» покаже його ранню й, мабуть, найкращу роботу. Молодий, красивий, дуже романтичний і глибоко нещасний Рурк 1983 року знявся й у фільмі Франсіса Форда Копполи «Бійцівська рибка». Фільм відразу номінувався на «Оскар», став культовим і, напевно, тому назавжди запав у душу автора українського «Культу» — письменника Любка Дереша. У «Бійцівській рибці» дійсно багато незвичайного для, здавалося б, стандартної історії аутсайдерства. І стильна чорно-біла плівка (адже герой Рурка — дальтонік), на якій тільки рибки мають свій природний червоний колір, і надто мрійливий ідол юної банди Рурк-Мотоцикліст, і... багато чого такого, що не розширило закони молодіжної драми, але одразу стало класикою жанру. Потрібно зазначити, що цього ж року Коппола зняв і конформістську дуже традиційну версію молодіжного бунту, яка називалася особливо виразно й влучно — «Аутсайдери». А найкумедніше те, що там же в одній із головних ролей знявся «брат» Рурка по «Бійцівській рибці» — Метт Ділон.
Дивні ці люди в Голівуді. Ось і один із авторів сценарію «Кримінального чтива», відомий режисер Роберто Родрігес довго робив кіно яскраве, практично національно (а він — мексиканець) забарвлене. А мріяв, виявляється, мати славу не менш визначного стиліста ніж Коппола. Утіливши на екрані комікси похмурого характеру Френка Міллера, він отримав своє. Та ж сама чорно-біла стилістика дозволила лити на екрані потоки сріблястої крові й зобразити таку красиву картинку, що за нею ледь не зник увесь зміст переплетення трьох історій про гріхи смертні. Проте в цих же історіях є й багато геройства. Чого вартий тільки втомлений від порятунку світу Брюс Вілліс. Але найцікавіше, що Родрігес розбив усі звичні маски голівудських зірок. Вілліс став невдахою-поліцейським (із наголосом на першому слові), Міккі Рурк — страшним монстром, ангелоподібний Елайджа Вуд — людоїдом, а бунтівний Рутгер Хауер — святенником. Якщо ж вийти за рамки фільму, то цікаво дізнатися, що свого старого друга Тарантіно Родрігес покликав зняти один із епізодів фільму. Усього за мільйон доларів. Що ж — дружба дорого коштує. Особливо в кіно.
