Ще десять років тому українська провінція переживала справжній телевізійний бум. Чи не в кожному місті виникала власна телестудія, а то й дві — приватна й муніципальна. Обидві пригощали глядача заокеанським кіно і, недосконалим у всіх вiдношеннях, власним телепродуктом. Глядач кривився, але дивився — вибирати особливо було ні з чого.
Нині золотий вік місцевого телебачення, здається, залишився позаду. Експансія кабельного ТБ позбавила його хоч трохи забезпеченого глядача. Загальна економічна криза — хоч трохи заможного рекламодавця. У гіршому становищі опинилося приватне телебачення — багато хто із хазяїв відмовилися від надто дорогої іграшки. Патронат влади також не завжди рятує місцеве телебачення від краху — адже навіть включення окремою статтею до місцевого бюджету не гарантує отримання позначеної у ньому суми. Тому практично повсюди життя у телевізійних передавачах ледве жевріє, а то й згасло зовсім, залишивши про себе лише спогади десь в анналах Національної ради з питань телебачення та радіомовлення.
Приклад конотопської студії телебачення — швидше вийняток, ніж правило. За дев’ять років тут не тільки розширили мовлення і освоїли, крім метрового, дециметровий діапазон, а й створили власне FM-радіо, ставши телерадіокомпанією. Причина криється у незламному ентузіазмі директора ТРК «Конотоп» Тетяни Голобурди і — у феномені конотопського глядача. Стійка звичка бачити себе на екрані у нього виробилася ще сорок років тому (!), коли у місті працювала перша студія телебачення — єдина на весь Союз телестудія у місті районного масштабу. І поки велике ТБ з Москви і Києва за допомогою будівництва ретрансляторів добиралося до Конотопа, місцеві щасливі власники лампових телеприймачів споглядали на екранах своїх сусідів, рідних і друзів. Передачі дивилися всім миром — до будинку, де був телевізор, сходилася половина вулиці. Всім миром і створювали першу телестудію — методом народного будівництва. Всім миром готові допомогти студії і нині.
По суті, і перша, і друга конотопська телестудія з’явилися за примхою міської влади і завжди були офіційним рупором влади. Однак, як це не парадоксально, народ, котрий недовірливо ставиться до всього, що виходить з верхів, це не відштовхує — можливо, завдяки розумній політиці місцевих телевізійників: хвалити владу тільки на конкретних прикладах. Як би там не було, але до «свого телебачення» у місцевого глядача ставлення особливе. Ще й тому, що «до неба високо, а до столиці — далеко».
— Така близькість до народу, як у нас, жодному «великому» каналу навіть і не снилася, скільки б вони не пишалися своєю інтерактивністю і зворотним зв’язком, — говорить Тетяна Голобурда. — Продірявився дах, погано працює транспорт, у будинку відключили опалення — за допомогою звертаються до нас. Крім того, виходить, що ми і за все, що відбувається в країні, відповідальні. Що б не трапилося — від підвищення цін до зникнення з ефіру загальнонаціонального каналу улюбленого телесеріалу — запитання звертають до нас.
У політичні ігри конотопська телестудія розсудливо не грає. Хоч місто, як і вся країна, періодично включається то в одну, то в іншу передвиборну кампанію, політика на екрані проходить за принципом «без коментарів» — ефірний час надається всім, хто має на це право і матеріальні можливості. А всезагальна мода на викриття і скандали на конотопському телебаченні якось не прижилася.
— Ми живемо у такому маленькому місті, що затівати скандали просто немає сенсу — всі й так все один про одного знають. Крім того, наше повсякденне життя і без того безпросвітне, якщо ще й на місцевому телебаченні говоритимемо про мерзенне й погане... І тому ми прагнемо знаходити якомога більше позитивного. Показуємо: дивіться, все ж таки почав працювати один завод, значить, завтра зможе піднятися другий. У когось трапилося свято — значить, свята ще залишилися у нашому житті.
Ще кілька років тому на студію періодично зверталися з Першого Національного з проханням присилати сюжети — про новини великих підприємств, багато з яких традиційно «робили погоду» в регіоні. Тепер на пропозицію конотопських телевізійників надати сюжет відповідають запитанням: «А хто платить?» Платити за загальнонаціональний ефір конотопцям нічим. Тому тезу «не все так погано у нашому домі» на місцевому телебаченні патріотично намагаються доводити самі — щодня, попри постійні фінансові проблеми студії, попри відключений за несплату студійний телефон і заборгованість з виплати заробітної плати. Нині тут створюють власне дитяче телебачення, де вигадуватимуть, зніматимуть і монтуватимуть свої програми самі діти. Проводять акцію підтримки «вітчизняного виробника», надаючи безкоштовно ефір для реклами всім конотопським підприємствам. Мріють про відкриття центру при студії, який об’єднає всі творчі сили міста.
Для життя ТРК «Конотоп» потрібні смішні за столичними мірками гроші — п’ять тисяч гривень на місяць. Самостійно заробити телевізійники можуть ледве половину — включаючи різні взаємозаліки за електроенергію та комунальні послуги. Тому нині тут обговорюють можливість запровадження символічної щомісячної оплати за своє телебачення. Між іншим, ініціатива ця виходить від самого глядача. Так що не дивуйтеся, якщо незабаром те саме громадське телебачення, ідея якого так бурхливо періодично обговорюється у столиці, тихо і непомітно зародиться саме тут — на периферії. Адже якщо сорок років тому саме у Конотопі з’явилося перше районне ТБ, то чому б нині не з’явитися і першому громадському ТБ — районного масштабу?
ВІД РЕДАКЦІЇ: «День», у кращих традиціях нашої газети, яка багато приділяє уваги проблемам ЗМІ, хоче розширити географію своїх інформаційних та аналітичних заміток про розвиток нашого ТБ. Пропонуємо колегам з місць присилати нам матеріали про проблеми їхніх місцевих та обласних студій ТБ, може, про якийсь позитивний (або негативний) досвід взаємовідносин з владними структурами, про цікаві передачі і ТБ-особистостей, про глядацькі уподобання мешканців їхніх регіонів. Ми готові як публікувати подібні матеріали, так і, у разі необхідності, посилати своїх кореспондентів для висвітлення різних нештатних ситуацій, ексклюзивних та резонансних проектів. Наш телефон 414- 91-26. Листи просимо надсилати на адресу редакції з поміткою: телеклуб «Дня».
