З дитинства донеччанину Олексієві Кузнєцову, окрім музики, яка викликала в нього органічний інтерес, доводилося займатися також боксом — аби зуміти за себе постояти. У спорті він досяг чималих успіхів, а от співати майбутній переможець талант-шоу «Х-фактор» спершу соромився. Та все ж закінчив музичну школу, а зараз навчається в Донецькому музичному училищі, на факультеті академічного співу і паралельно працює в Донецькому національному театрі опери та балету імені Анатолія Солов’яненка. Як з’ясувало видання «Сегодня», батько хлопця — інвалід. У своїй анкеті учасника ще перед початком проекту «Х-фактор» Олексій написав, що його мрія — поставити батька на ноги, а також побудувати храм. Тепер, здобувши перемогу в проекті каналу «СТБ» та вигравши 2 мільйони гривень, він може здійснити свою мрію. Мабуть, у зворушливій історії тріумфу 19-річного Олексія Кузнєцова варто дивуватися не лише талантові хлопця та його професійним виконавським якостям, а й — з огляду на історію його та його родини — здатності подолати інерцію середовища. Як вижити у маргіналізованому світі, не втративши інтересу до справжнього та прагнення до саморозвитку? Що може змусити підлітка з селища Новофурманівка, що між Макіївкою та Харцизьком (як і підлітків багатьох інших невеликих українських міст і селищ) всерйоз зацікавитися класичною музикою?
— Коли Олексієві було три роки, його тато вже хворів і часто просив сина перемкнути телевізор. Перемикаючи канали, хлопчик сам зупинявся на класичній музиці та заворожено її слухав, — розповіла «Дню» матір Олексія Любов Антонівна. — Чомусь, коли відбувався розвал СРСР, почути класику по телебаченню було реально. На відміну від сьогодення. Отже, він сам обрав цю музику. Ми йому нічого не нав’язували, швидше, скажімо так, ніколи не заважали. — І це зацікавлення з роками тільки посилювалося. Звісно, як і будь-який підліток, він слухав і рок, і метал, і клубну музику, але щоразу він повертався до класики, і коли це траплялося, це була зовсім інша, чиста людина. Класична музика — це його мрія, і, я думаю, він обов’язково її реалізує.
Ось, який, виявляється, парадокс. У імперії, що розладалася, якісна музика в інформаційному просторі була, а тепер, у культурній Україні такою музикою на телебаченні навіть не пахне. Де стався прокол? Адже, по суті, телебачення позбавляє шансу ціле покоління.
«Срібний призер» проекту «Х-фактор» Марія Рак із Бородянки Київської області, яка, між іншим, дуже достойно сприйняла друге місце, каже, що в своєму розвитку вона завжди розраховувала виключно на себе. «Молодий талант у нашій країні може вижити тільки за рахунок власної ініціативи, енергії та інтелектуальним здібностям», — переконана Марія.
І навіть більше того. Саме такі таланти разом із їх енергією, ініціативою та інтелектуальними здібностями страшенно потрібні цій країні! Вони —головні творці поки що не існуючого Українського модернізаційного проекту.
— Шоу, які знаходять нереалізовані таланти у різних куточках країни, змушують нас поставити питання першим особам країни: чому талановита молодь в Україні нікому не потрібна, чому реалізовувати себе вони їдуть за кордон? — важає Віталій ВОРОБЙОВ, журналіст газети «Вечерний Донецк» (м.Макіївка). — Звичайно, для Макіївки та Донбасу в цілому величезною гордістю є те, що у наймасштабнішому пісенному конкурсі країни переміг саме Кузнєцов. Під час голосування газета «Вечерняя Макеевка» навіть закликала мешканців міста голосувати за свого земляка. Щиро радію його перемозі. І так само радів би за будь-якого іншого учасника як за людину, мрія якої здійснюється.
«Х-фактор», попри те, що це — всього-навсього телешоу, став чудовою моделлю «соціального ліфту», який піднімає нагору найкращих і який в Україні наразі перебуває в аварійному стані. Перемагають не свої, а найкращі. Цей принцип ми застосовуємо при визначенні переможців Фотоконкурсу «Дня», цей принцип спрацював у талант-шоу «Х-фактор» і, зрештою, цей принцип повинен спрацювати не лише в сфері творчій, а й на інших ділянках українського життя. Але це, безумовно, вимагає вироблення суспільних механізмів селекції, такого собі суспільного природного добору найкращих та найталановитіших. Адже тільки телевізійними шоу 46-мільйонній країні не зарадиш. Утім, і вони — ці шоу — здатні виконати дуже важливу функцію — посіяти в суспільстві впевненість у тому, що талант і саморозвиток — винагороджуються.
«День» поставив кілька запитань переможцю талант-шоу «Х-фактор» Олексію КУЗНЄЦОВУ.
— Олексію, багато хто не лише на вашій рідній Донеччині, а й в усій Україні радіє вашій перемозі. Звісно, дехто мріє повторити ваш успіх, в якому, як здається нам, чималу роль (поруч із вашим талантом) зіграла здатність подолати інерцію оточення. Яким був ваш шлях із цього погляду? Що вам допомогло: виховання чи інтуїтивне усвідомлення правильної дороги? І — найголовніше — як вдалося подолати інерцію середовища?
— У першу чергу, мені допомогло виховання. Потім — хороша фізична форма. Артисту вона необхідна, оскільки ми зазнаємо великих навантажень, не лише емоційних, але й фізичних.
Щодо суспільства, то я не вважаю, що воно в нас дуже інертне, якщо такі шоу виходять в ефір. Можливо, воно не достатньо активне, але в цьому дуже багато залежить від «клімату» в країні — і економічного, і культурного.
— Ви навчаєтеся на факультеті академічного співу Донецького музичного училища та працюєте в Донецькому театрі опери та балету імені Солов’яненка. Як, за вашими спостереженнями, Донецьк сприймає класичну музичну культуру і що б вам хотілося змінити в цьому сприйнятті?
— Я б змінив відвідуваність нашого театру опери та балету. Я хотів би нести в маси свою рідну «гілочку» — поп-класику, в якій співають Il Divo, Лара Фабіан, Андреа Бочеллі та інші. В Україні цей жанр не представлений вітчизняними виконавцями.
Я не вважаю, що рівень опери в Києві та Донецьку особливо відрізняється, єдина різниця, на мій погляд, полягає в тому, що в столиці більше інвестицій. У театрів більше можливостей виїжджати на гастролі за кордон. Особисто мені хотілося б більше виїзних гастролей, аби показати майстерність наших артистів, окрім того, це більше можливостей для практики.
Донецький театр збирає повні зали, але все залежить від репертуару. Так само як і в Києві. Якщо це фестиваль або виступ іменитого соліста, то зала буде повна. Інша проблема — це привезти цього соліста. 2010 року в Донецьку проходив міжнародний фестиваль оперного мистецтва «Золота корона», на нього приїжджали солісти з різних куточків світу: від Японії до Франції. Тому на «Корону» квитки були продані за місяць. Коли така ж сама кількість людей приходитиме на чергову виставу, тоді це буде показник розвитку нашої країни.
— Оскільки ви стали учасником телепроекту, то доречно було б запитати вас про те, чого особисто вам як глядачу бракує на українському телебаченні?
— На українському ТБ мені не вистачає спеціалізованого телеканалу про музику, де б були представлені різні музичні жанри, не лише поп або ер-ен-бі, але й джаз, фольк, опера, поп-класика; аби там розповідали про те, як відбутися вокалістові, як розвивати голос (адже це насправді не просто, в Італії, наприклад, оперний спів прирівнюється до шахтарської праці), чим відрізняються різні музичні жанри, як створюються музичні інструменти. Загалом, не вистачає телеканалу, який би виконував просвітницьку функцію.
ТОЧКА ЗОРУ
«Х-фактор» залишив взаємопоборювальні відчуття...
Як УКРАЇНСЬКИЙ споживач і поціновувач, як громадянин України і як етнічний українець, я хочу споживати, передусім, український за змістом і формою продукт, не відмовляючись, звичайно, і від кращих зразків мистецтва інших країн і народів, зокрема російських, англійських, польських, німецьких, американських — будь-яких. Однак наші, нібито українські, медіа вже довгий час пропонують нам музику, пісні та виконавців переважно сусідньої держави або тих доморощених зірок, які за популярним колись радянським фільмом-казкою для дітей є «по происхождению тутошние, а по образованию тамошние».
Багатомісячний мегапроект телевізійного каналу «СТБ» «Х-фактор» залишив взаємопоборювальні відчуття. З одного боку, милуєшся гарними, розкутими, емоційними, талановитими, впевненими у собі молодими людьми з гарними голосами. Навіть у чомусь заздриш їм — адже на долю нашого покоління не випало щастя безкарно бути собою і «дуркувати», як хочеш, розвивати свої таланти і безоглядно давати волю почуттям перед багатомільйонною телеаудиторією. Зрозуміло, усе це — також елементи шоу, режисури, гри, зрештою, комерції. Але все-таки приємно і цікаво.
Це з одного боку, а з другого — протягом усього дійства на екрані тотально панувала російська мова як робоча мова суддів і конкурсантів, та російська і англійська як мови виконуваних творів. На такому фоні співчуття і жаль викликали потуги відомого нашого шоумена спілкуватись із суддями та учасниками українською. Дивлячись на нього, раз по раз ловив себе на спогадах про безсмертних Тарапуньку і Штепселя. Врешті-решт, у вузькому колі на чотирьох, поза глядацьким залом чи студією наш носій українства охоче і радісно переходив на «общепонятний», що, мабуть, не без задуму режисерів мусило додатково підкреслювати комічність, нефункціональність і непотрібність тої «мовы» у культурному і просунутому товаристві.
Отож, з одного боку — свобода і розкутість, а з іншого — не дай Бог роз’ятрити ніжні вушка членів журі та власників каналу «СТБ» українською мовою.
Виникають питання. Якщо увесь світ визнав українську націю однією з найспівочіших, а її мову однією з наймелодійніших у світі, якщо найбагатша у світі спадщина народних пісень належить Україні, якщо Україна й справді є незалежною суверенною державою, мало не 80% населення якої складають автохтони, то чому ми не заслужили і не спромоглись на те, щоб чути бодай на одному телеканалі прекрасну, справді українську народну, естрадну, серйозну музику у виконанні українців, які не тільки не стидаються, але й пишаються мовою свого народу? Невже народ з такою давньою і неосяжно величезною культурою не здатний виділити зі свого середовища талановитих творців і виконавців? Відповідь полягає в тому, що люди, які формують в Україні неукраїнську гуманітарну політику, яким фінансово належать або адміністративно підпорядковуються ЗМІ, які духовно не споріднені з нашою землею, ніколи за доброї волі не будуть шукати, розвивати і випускати на широку аудиторію ті таланти, які їм чужі і незрозумілі.
Володимир СЕРВЕТНИК, м. Львів
