Цього тижня за ініціативи видання «Телекритика» представники українських видань, які висвітлюють діяльність медіа, зібралися за круглим столом, аби визначити «Фаворита телепреси-2008». Це спеціальна нагорода, що вручається в рамках церемонії нагородження лауреатів національної премії «Телетріумф». Тож на звання «Фаворита телепреси» цього року були висунуті наступні програми: «Великі українці» («Інтер»), «За вікнами», «У пошуках істини» («СТБ»), «ТСН» («1+1»), «Книга.UA» («Перший»), «Свобода слова» («ICTV»). Істина, що народилася, як і має бути, у дискусії буде оголошена під час церемонії вручення «Телетріумфу».
Зі свого боку газета «День» найкращою назвала програму «Книга.UA» на «Першому». На нашу думку, попри недосконалість технічну, за змістовим параметром ця програма цілком може заслуговувати на відзнаку. Бо, зрештою, коли йдеться про телебачення, ми, на жаль, не можемо враховувати виключно закони телеіндустрії. Бо саме медіасфера сьогодні часто диктує тенденції суспільні, а не навпаки. Нижче ви ознайомитеся з деякими аргументами експертів pro і contra названих програм-номінантів у порядку, озвученому під час круглого столу. І зможете самі для себе визначити, який проект був цього року найкращим і чи взагалі будь-яка із цих або інших телепрограм цього звання достойна.
«ТСН», «1+1»
PRO
Валерій КАЛНИШ, редактор відділу політики газети «Коммерсантъ»:
— Кандидатура «ТСН», звичай но, доволі суперечлива. Ло гі ка була така: якщо виходити з ці лей і задач, поставлених цією премією, тут заохочуються тенденції. Я думаю, «ТСН» у ц ьому випадку є носієм тенден ції. Нарешті центральний украї н сь кий телеканал почав робити прос ті новини. Мені не зовсім подо ба є ть ся, точні ше, зовсім не подобається те, що роби ть зараз «ТСН», але, я думаю, це тільки початок шляху. Прості, зрозу мілі новини для прос тих людей необхідні. Це мінус «плю сів», які пішли найпопсовішою дорогою і нама гаються привернути увагу глядачів більш ніж примітивними речами, «чор ну хою» і, зокрема, засиллям кри мі налу. Але від цього цінність тенден ції, яку вони намагаю ться втіли ти, не применшується. Це початок шляху, це проба пера і врештірешт, якщо все буде добре, як що вони трохи змінять акценти в своїх новинах, я думаю, ми в резу ль та ті можемо отримати норма ль ні люд ські новини і в майбутньо му на них будуть рівнятися. Або не рівнятися, і намагатися зробити якомога краще.
CONTRA
Наталія ЛIГАЧОВА, Проект «Телекритика» шеф-редактор:
— Я абсолютно згодна, що це відображає загальну тенденцію, але мені здається, що телепреса повинна заохочувати речі, які не просто відображають тенденції, а перш за все позитивні і вже сформовані проекти. Безумовно, загальнонаціональні канали повинні відходити від надмірної політизації. Я згодна також із тим, що мова має бути іншою в сенсі уваги до простих людей. Але як це зробити?
«Свобода слова», «ICTV»
PRO
Ігор ТУПІКІН, заступник головного редактора журналу «Фокус»:
— Існування таких програм має велике соціальне значення. Думаю, ця програма не втратила нічого після того, як пішов Шустер, а навпаки набула. В ток-шоу з’явився не тільки модератор, а саме ведучий. Він грамотно говорить українською і російською мовами, ставить толкові запитання. Програма не зловживає запрошенням в ефір сумнівних (якщо говорити про впливовість) діячив типу Жиріновського або Затуліна і тим більше не влаштовує абсурдні дискусії між несумірними особистостями за статусом і культурним рівнем. Однак є і один суттєвий недолік: надання слова людям із аудиторії в кінці програми виглядає безглуздо і принизливо, мовляв, а давайте послухаємо, що скаже плебс, тільки недовго.
CONTRA
Олена ГРОМНИЦЬКА, головний редактор журналу «Профиль-Украина»:
— Стосовно політичних програм на українському ТБ: ми вже давно ствердилися в такому форматі і на сьогоднішній день це виглядає, як байки олігархів на вільну тему. При чому «Свободи» абсолютно ідентично і на каналі «Інтер», і на «ICTV». Ця програма, безсумнівно, потрібна для перехідного етапу, який затягнувся у нашій країні. Але, на мій погляд, це черговий політичний клуб, виконаний у абсолютно неоригінальній манері — ток-шоу а-ля російських телеканалів 5-6 років тому.
«У пошуках істини», «СТБ»
PRO
Євгенія ПРОДАЄВА, редактор інтернет-видання «МедіаБізнес»:
— Функція програми — привернути увагу аудиторії до найцікавіших історичних фактів. При тому бюджетному мінімумі, яким вони розпоряджаються, вони виробили шикарше рішеня. Справа ще і у творчому складі. Наскільки мені відомо, там тільки один журналіст і один оператор. За таких стартових позицій програма просто чудова.
CONTRA
Олена ГРОМНИЦЬКА:
— Тут уся проблема в бюджеті. Ця програма не може бути такою ж якісно як, наприклад, на російському ТБ, якщо бюджет мінімальний. Говорити про цю програму як про українську якість неможливо, бо це неякісно першопочатково. Будь-який екскурс в історію — це режисура, постановка. Технологія, яка дозволяє візуалізувати історію якісною — дуже дорога. Нам ще до цього далеко.
«Великі українці», «Інтер»
PRO
Олександр ПАСХАВЕР, редактор рубрики «Бізнес» журналу «Корреспондент»:
— Мій претендент — це проект «Великі українці». Не дивлячись на скандальний фінал не з вини організаторів, шоу вдалося. Савіку і його команді вдалося нав’язати відповідальну дискусію на тему культурних і історичних цінностей країни. Цікаві сюжети, гострі дискусії в студії. Про «Великих українців» говорили в пресі, в громадському транспорті, за чашкою кави і рюмкою горілки. Багато імен завдяки програмі воскресли з пам’яті, деякі — просто були відкриті. На перший погляд, це просто дифірамби історії України, а не проект, тим не менше, цікаво була оформлена студія, були класні синхрони. Напевно, неправильно, що Ярослав Мудрий став першим завдяки маніпуляціям з смс, але це був найцікавіший сюжет з усієї десятки.
Тетяна КАТРИЧЕНКО, редактор відділу «Життя» сайту «Главред»:
— Коли мені доводилося вибирати, то я згадала слова Левка Лук’яненка, який сказав, що проект «Великі українці» примусив нас замислитися над тим, а хто може бути великим українцем. Це міг бути Тарас Шевченко або Степан Бандера — це не так важливо, головне — знайти для себе цього великого українця. Це, так би мовити, самовизначення, що от я є українець. Якщо я є українець, я можу обрати свого великого. Не зважаючи на скандал, цей проект ще довго обговорювався, і я вважаю, що він дуже соціально важливий.
Віталій МАКСИМОВ, PR-директор видавництва «Экономика»:
— Хоча я абсолютно неоднозначно ставлюся і до формату, і до скандалу, і до ведучого, але як піарщик, я завжди маю свою фокус-групу, яка складається з декількох різних людей і стежу за їхньою реакцією. Я бачив сприйняття цього проекту, досить однозначне з точки зору того, що він необхідний, цікавий, новий і найголовніше — привернув увагу до таких особистостей, які витіснені з екрану клоунами, що сидять в обох «Свободах». Проект примусив замислитися, що є великі українці, кожен для себе намагався їх визначити.
Юрій ВОЛОДАРСЬКИЙ, заступник головного редактора «Газети 24»:
— Я голосував за «Великих українців», бо значнішого проекту не було. Жоден інший телепроект не показав Україні її непривабливе обляччя. Залишається тішитися, що в сусідній Росії пика ще страшніша з її Леніним і Сталіним. Це ж була чудова гумористична передача, до якої решті бігти і бігти: це Ленін в якості великого українця, Кличко (чому б ні? Депутати ж у нас б’ються...), це голосування за Бандеру (не знаю, може, комусь він подобається, мені не дуже), вкидання голосів за Ярослава Мудрого (Ярослав Мудрий — великий українець — це теж дуже смішно). У цьому смішному середовищі ми з вами і живемо. Це — найпряміше дзеркало, там немає ніякої кривизни. Вкидання голосів — це теж прямота.
Наталія ГОЛОВАНОВА, журнал «Журналіст України»:
— «Великі українці» — це далеко не нуль, якщо мати на увазі Україну як розірваний простір. Маючи програму «Великі українці», нехай вона і здається шаблонною, ми мали можливість на прикладах усім відомих людей замислитися і про минуле України, і про про власну долю і побачити портрет України — з усіма вадами, комплексами, вподобаннями...
CONTRA
Наталія ЛIГАЧОВА:
— Чи варто відзначати програму, в якій були маніпуляції?
Олена ГРОМНИЦЬКА:
— Зрозуміло, що тут було об’єднання, самоідентифікація, зрозуміло, що ми говоримо тут і про журналістську майстерність, яка теж незаперечна. Але якщо говорити про сам формат, то я за те, що називається новожурналістським форматом. «Великі українці» — це увігнана у шаблон, хоча і якісна робота.
«За вікнами» «СТБ»
PRO
Євгенія ПРОДАЄВА:
— Проект заснований на журналістських розслідуваннях. Формат сам по собі дуже складний, широко поширений на Заході, але мало присутній на українському телебаченні. Були подібні проекти на «5 каналі», «Тонісі» та інших — у рамках новинних проектів або у якості спецпроектів. «СТБ» — перший канал, який такий проект висунув у прайм. Цей проект підходить під визначення соціальноважливих, адже вони обирають відповідні теми — починаючи від абортів і освіти до маніпуляцій на виборах. Окрім того, програму роблять молоді журналісти.
Олена ГРОМНИЦЬКА:
— Я виступаю за те, що називається чистою журналістикою, а це, перш за все, розслідування. Там є не тільки молодість, а й достатньо сильна та самодостатня редактура. Це спроба європейського якісного БіБіСішного підходу. Це сьогодні, яке орієнтоване на завтра. А «Великі українці», у порівнянні, — це сьогодні, яке ввібрало в себе все негативне вчора.
Наталія ЛIГАЧОВА:
— Дуже важлива тенденція появи журналістських розслідувань. По-друге, ця програма мала великий резонанс у сенсі відповідей чиновників — позитивних або негативних. Реакція — це те, що важливо, і те, що ми колись втратили із радянською журналістикою.
