Історія появи музичного сектору на телеекранах та радіостанціях незалежної України — річ весела. Пригадую свій напівшоковий стан від знайомства з першими українськими FM-спробами в Києві на початку 90-х років минулого століття: посеред трансляції концерту Елтона Джона в динаміках щось хруснуло, звук зник, а потім голосом мерця зі склепу прозвучало: «Організація придбає сечовину... телефон у Києві...»
Подейкують, що подібні факти з життя перших рокових радіостанцій увійшли навіть до зразків модерного українського красного письма. Але мене завжди більше цікавив інший аспект донесення музики до українського люду — телебачення.
В усьому світі телеглядачі отримують музичну інформацію з великих загальнодержавних телеканалів, які працюють в інформаційно-аналітичному (спеціалізовані новини та хіт-паради), аналітично-розважальному (спеціалізовані ток-шоу та інші форматні проекти) жанрах, а також у жанрі телетрансляцій (показ концертних виступів музикантів і колективів та трансляція музичних подій). Як правило, загальнонаціональні канали транслюють концерти уславлених виконавців та сюжети з важливих подій. Здебільшого і виконавці, і події свої. Тобто французькі телеканали розповідають про французьких виконавців і події з французького музичного життя, італійські — італійського і так далі. Для українських музичних каналів ця проста схема, очевидно, незрозуміла. І «нерозуміння» це відбувається на тлі доволі небезпечних для українського шоу-бізу тенденцій, які практикуються впродовж уже не одного року. Ідеться про спроби формування «спільного гуманітарного простору», такої собі «слов’янської єдності», яка чомусь передбачає єднання виключно зі «старшим братом». Робиться це доволі тихо, оскільки зрозуміло, що «слов’янська єдність» без чехів, словаків, поляків і народів Балкан виглядає, сказати б, неправдоподібно. І ось уже маємо міжнародні дуети у складі українців і громадян інших країн, іноземних ведучих на вітчизняних телеканалах, начебто українські телевізійні проекти, тиск на українських виконавців з «вимогами» захищати честь іншої держави на міжнародному рівні. Український шоу-біз жорстоко та системно намагаються «розмити» серед сусідської каламуті... А що ж українське телебачення? Намагається захистити своїх?
ФІЛОСОФІЯ «ВСЬОГО ТА ПОБІЛЬШЕ»
Українські телевізійні канали, які обрали для себе інформаційну спеціалізацію, здебільшого обмежуються випусками новин на теми шоу-бізу. І тут ми зіштовхуємося з проблемою музичної журналістики в Україні. Великою мірою інтерес глядачів до такого телевізійного матеріалу визначається рівнем професіоналізму журналістів, які не тільки добирають та «начитують» новини, а ще й уміють аналізувати фактаж. На жаль, в українських спеціалізованих випусках новин здебільшого маємо не аналітику, а переклад повідомлень світових агенцій. І хоча поява програм, що інформують телеглядача про події за межами України (не лише до «рубльовських парканів») — тішить, але здебільшого ці програми створені у «жовтому» стилі.
Привертає увагу й те, що значна кількість вітчизняної музики потрапляє в ефір «малолітражних» вітчизняних телеканалів, присвячених кухні, моді, жіночому життю-буттю, туризму. Особливо активно музичне відео від українських митців та артистів такі телеканали транслюють у нічний час. Але зовсім не тому, що вони переймаються долею української музичної індустрії. Справа лише в тому, що таким чином вони виконують ліцензійні вимоги щодо наповнення ефіру вітчизняним продуктом. Враховуючи солідний рівень українського «кліпмейкерства», керівництву таких телеканалів червоніти не доводиться. Подекуди з’являються і власні «хіт-паради». А от із їхнім рівнем вже є проблеми...
Окремою темою, що залишається надзвичайно болісною упродовж тривалого часу, є так звані українські спеціалізовані музичні телеканали. У перші роки існування в їхню діяльність були закладені сусідські шоу-бізнесові рецепти. Не зраджують цим рецептам вони і сьогодні. Буквально з перших кроків у телепросторі ці канали страждають невизначеністю власного музичного формату. Усім їм хотілося «всього і побільше». Результат — відповідний. Це вбило музичну журналістику в Україні — причому навіть не на рівні паростків, а ще на рівні насіння. Адже телевізійний канал, який охоплює той або інший сегмент світової музики (рок, поп, джаз і т.д.), має «просунутих» глядачів і потребує відповідного рівня професіоналізму. От і маємо ситуацію: професійних аналітиків та фахівців на українських телеканалах немає, а окремі спроби кваліфікованих журналістських підходів до музики в нашому ефірі витіснено з музичних на інші канали. І досі Україна не має жодної цікавої та змістовної телевізійної програми на музичну тематику. Чому? Бо фаховість небезпечна для українських спеціалізованих «музичних» телеканалів і теледіячів. А тому відсутність фахових журналістів та професійних критиків в кадрі компенсують «медійні обличчя».
НАШ ФЕНОМЕН: ПРИМУСОВІ ХАБАРІ
Західні телевізійники розуміють, чому їм вигідно укладати з виконавцями угоди, сплачувати їм авторську винагороду і показувати їх музичне відео. Адже йдеться про цікаве заповнення ефірного часу якісним телепродуктом, на виробництво якого не потрібно витрачати жодної копійки. Нашою ж ганьбою стала абсолютно незаконна система «оплати ротацій» музичного відео — така собі данина українського шоу-бізу на утримання «українських» музичних телеканалів. Усупереч нормам і Цивільного, і Кримінального кодексів. Нагадаю: останнього американського телевізійника, який брав гроші «за ротації», відправлено до буцегарні у середині 60-х років минулого століття. У нас же реалії дещо інші: як тільки у загальнонаціональному ефірі керівник одного з «найжовтіших» видань України повідомляє про зафіксований журналістами факт «подачі на лапу» за ротацію на ТБ, цей матеріал не те що не публікується — у керівника ЗМІ невдовзі згоряє авто!
Доводиться навіть читати заяви «українських» медіа-фахівців про те, що це, виявляється, «український» шоу-біз примушує бідних керівників «українських» музичних телеканалів брати хабарі. Ви не повірите, але коріння таких заяв можна відшукати не тільки в районі Останкіно, а й на Манхетені. І виголошуються вони під впливами тепер уже й американських реалій, де доволі гостро постала проблема перенасичення музичного відео- й аудіоринку, оскільки виробленого продукту стало більше, аніж ефірного часу. Для впливу на теле- і радіоканали (читай — начальство) свої інтереси рекордінги почали «лобіювати» готівкою через посередницькі фірми різного PR-штибу. Реакція була адекватна і миттєва — ними швиденько зацікавилися у прокуратурі США. Але й Україна тут теж не пасе задніх: маємо ефективно працюючу систему українського виробництва кліпів і доволі масовані зйомки концертних виступів і подій. А це означає наповнені якісним телепродуктом відеоархіви. І якщо десять років тому керівники «українських» музичних каналів ще могли говорити про «відсутність якісного українського відео», то сьогодні такі заяви просто нечесні.
Великі надії українські музиканти покладали на начебто прогресивне керівництво України зразка 2005—2010 років. Очікували, що нарешті ефективно запрацює Національна рада з питань ТБ і радіомовлення, гуманітарний сектор уряду, нарешті буде наведено лад в аудіовізуальній сфері, а шоу-біз стане законослухняним. Не склалося! Єдиний «успіх» — це боротьба за українізацію ефіру, яка свідомо була «заполітизована» і «заговорена». Напівголу ведучу, яка у перерві між закордонними кліпами протягом п’яти секунд читає текст із суфлера, називають «вітчизняним музичним продуктом»... А зараз доводилося читати заяви про перехід деяких вітчизняних музичних каналів на «нові етапи розвитку». Вочевидь, «старі» етапи уже пройдено. В основному, йдеться про потребу «добавить к музыке и другие развлечения». Цікава пропозиція. Особливо з урахуванням того, що виробництво українського музичного відео нарощується і що канали ще навіть не стали українськими! Я, здається, знаю, ціною скорочення якого телепродукту телеканали мають намір «розвиватися»...
НТКУ МАЛА Б БУТИ В АВАНГАРДІ
Таким чином, в Україні все жорсткіше постає проблема якості створеного, так би мовити, «кінцевого» телепродукту. Відвертий брак коштів або свідома «економія» заради наповнення власної кишені призводять до створення телепродукту, який значно поступається світовим зразкам. Тому вважаю за необхідне терміново організувати зустріч з українськими артистами (особливо молодими!) і поінформувати їх про сучасні телевізійні вимоги. Ініціатором такої зустрічі має стати керівництво Національної телекомпанії України. Адже саме ця державна установа з гарантованим і «захищеним» від вітрів ринку бюджетним фінансуванням має перебувати в авангарді виробництва якісного українського музичного телепродукту! Це важливо ще й тому, що в інших телевізійних мовників ні можливостей, ні бажання немає. Виробництво сучасного видовищного продукту потребує спеціального студійного, технічного і технологічного забезпечення. Єдина телекомпанія, яка має повний технологічний комплекс у своєму розпорядженні, — це НТКУ. Додам, що і сучасні комплекси забезпечення видовищ (світло, звук, спеціальні ефекти і т.п.) в Україні давно є і використовуються. Але чомусь українська музика на своєму ж телебаченні досі залишається здебільшого чужою.
