«Працюючи на телебаченні, ти маєш бути готовим до того, щоб бути смішним. Це — частина професії», — так говорять самі телеведучі. Саме цю частину журналістської професії висвітлювали у програмі «Телеформат» в середу (К1). У згаданій програмі обговорювалися сучасні телеляпи. Точніше — не обговорювалися, а радше демонструвались, адже добірка роликів супроводжувалася веселою музикою, сміхом самих журналістів, а вибірки з іноземних програм у більшості випадків не перекладалися. Словом, своєрідний no comments. Хоча часом журналісти коментували власні ляпи. Наприклад, Олена Фроляк (ICTV) зізналась, що одного разу в прямому ефірі «міністра охорони...» назвала «міністром Оболоні».
Як виявилося, чи не найбільшою провокаторкою ляпів є... муха. «В кадр залетіла здоровенна капосна муха і тепер сяде комусь на носа», — якось посеред програми «Ключовий момент» констатувала Наталя Сумська («Інтер»). (Подейкують, що на носа муха таки сіла, але в іншій студії й іншому ведучому. Російський тележурналіст Михайло Осокін свого часу став жертвою нахабної мухи просто в прямому ефірі. Проте він не розгубився: змахнув муху зі свого обличчя, вибачився і продовжив програму). Згодом Наталя Сумська пояснить здивованим глядачам, побачивши муху знову: «Стара приятелька! Та вона вже рік тут живе».
А бідолашна Тіна Канделакі відчайдушно боролася з мовною проблемою — вона ніяк не могла оголосити українською мовою відкриття півфіналу молодшої ліги на проекті «Найрозумніший» («1+1»). Підігріта сміхом учасників та гостей програми, вона запропонувала 10 доларів в годину за репетиторство з української мови тому, хто зможе повторити вислів грузинською. Повторити ніхто не зміг, а Тіну Кандилакі, яка повторювала цю милу дитячу скоромовку, попросили не вживати нецензурних слів.
Щодо вживання нецензурної лексики, то перше місце у цьому рейтингу чомусь посідають сюжети із західноукраїнського телебачення. Мабуть, уже всім відомий журналіст, якого вивів із рівноваги нахабний «степлер» (йшло ся про суфлер), чи ще більш знаменитий нетверезий фірман, який не зміг справитися з керуванням кобилою і пояснював журналістам причини своєї правоти і невинності в ДТП. Хоча пронизливі «біпи» лунали не тільки під час демонстрації наших, українських, «здобутків» — було їх доволі й серед іноземних відеороликів, де на ведучих падали декорації, а журналістам докучали погодні умови. Сміх сміхом, але кому за це доводиться платити? І чи доводиться взагалі? Адже, за однією з телевізійних легенд, добре знаний навіть тими, хто його не бачив на телеекрані, дід Панас, ведучий «Вечірньої казки», у свій час за таку необачність був звільнений. Звісно, зараз більшість програм не виходять у прямому ефірі, та все ж... Чи страждають бодай бюджети журналістів від телеляпів? На жаль, «Телеформат» не дав відповіді на ці запитання — він просто показував і смішив. Та, сказати по правді, на якомусь етапі стало вже не смішно. Мабуть, це відбулося відразу після закінчення програми, яка дала достатньо матеріалу для вже невеселих роздумів, поставивши не одне запитання, хоча, можливо, її автори того не прагнули. Приміром, чому, як тільки журналісти «збиваються», відриваються від тексту і знають, що це не піде в ефір, то досить часто починають говорити суржиком — чи то українською, чи то російською... Дуже прикро, що саме таку мову довелося почути від деяких відомих журналістів поза ефіром. Та й не тільки від телеведучих. Ляпів більше ніж достатньо в сучасних серіалах, зокрема, часто-густо російськомовний текст перекладають дослівно (або взагалі так званим транслітом), що не тільки не відповідає змісту, а іноді й суперечить йому. Це відбувається не тільки на телебаченні. Значно гостріше стоїть ця проблема на радіо, де похвалитися знанням української мови можуть далеко не всі... Про що це свідчить? Про низький рівень журналістської освіти? Чи про мовну та культурну ситуацію в країні? Відповіді на ці питання потрібно шукати самостійно. І, мабуть, перш за все це потрібно робити тим, хто працює в ЗМІ, адже з безневинних ляпів іноді може вийти неприємний каламбур, як, скажімо, тоді, коли на запитання ведучого одного з російських телеканалів: «Чи загрожує Росії загроза свободи слова?» Олександр Солженіцин, подумавши, відповів: «Ні»...
