Закінчивши аспірантуру кафедри вищої математики Дніпропетровського транспортного інституту, на початку 90-х Ігор Якименко був продюсером програми "Що? Де? Коли?", "Брейн-Ринг" і "Любов з першого погляду". Через кілька років він із друзями зареєстрував у Москві телекомпанію "Якименко", яка нині зайнята виробництвом "Довгань-Шоу", представленого в Україні на "Інтері"
- Ви робите телевізійне шоу, але ви цього не вчилися...
- Стосовно цього добре сказав Едуард Сагалаєв: треба прийти на телебачення і підмітати підлогу, щоб чогось добитися.
- І ви підмітали?
- Я прийшов на телебачення, маючи за плечима певний досвід організаційної роботи. Був серед тих, хто 89-го організовував у Москві конкурс "Міс Чарівність", перші турніри з культуризму. Але того ж 89-го не погребував прийти до Ворошилова, аби стояти на дверях і говорити: "Витирайте ноги, будь ласка", - тим, хто заходив із вулиці. То ж моїми університетами стала школа Ворошилова. Пропрацювати в нього продюсером п'ять років і піти по-хорошому - це велика справа. І в тому, що я роблю тепер як режисер-постановник, є його заслуга. По-перше, треба, щоб усі, хто з тобою працює, розуміли завдання, котре ти ставиш. По-друге, Ворошилов привчив до жорсткої дисципліни. Якщо сказано, що о 15:00 початок зйомки, то ми почнемо о 15:02. Для тих, хто не працює в живому ефірі - це рідкість.
- Сьогодні приходять на телебачення багато з тих, хто працював у кіно.
- Існує певне протистояння телевізійних і кіношних режисерів. У кіношного режисера інше мислення, він по-іншому все бачить. Або, наприклад, звичка знімати в кількох дублях. То ж в ігровому шоу їм, зазвичай, робити нема чого, оскільки гра - це неповторність кожної миті людської реакції... Саме тому немає кіношних режисерів серед постановників шоу, принаймні - в Москві.
- Наскільки ідея "Довгань-Шоу" запозичена?
- Ми виходили з російських казок. У них є два персонажі - Іван-дурень і Ємеля. Іван - це, власне, гравець. А у ємель є паспорт якості від пляшок "Довгань", і вони сидять на дивані і звіряють номери. Звідси й розмова двох ємель: мовляв, дивись, куди він, дурень, поперся. Але іронія якраз у протилежному. Мені дуже подобається людина, яка пише листа в передачу. Вона активна. Вона здійснює вчинок, а за вчинок людину не можна не поважати. У нас роками втовкмачували в голови образ чеховського інтелігента. Але сьогодні - це поняття спустошене. Цей інтелігент - слинявий. Він сидить на кухні й розмірковує, що десь там краще, при цьому нічого не роблячи. Мова нашої передачі - дія.
- Наскільки довговічний проект "Довгань-Шоу"?
- Будь-яка програма має час життя. Якщо "Що? Де? Коли?" на екрані більше як двадцять років, то це - виняток із правил. Звичайно ігрові проекти так довго не живуть. Я чудово розумію Ворошилова, бо це - прекрасний комерційний проект. Закрити його тепер - безглуздо. Хоча час інтелектуальних програм, як бачимо, минає. Літнього сезону, за російськими рейтингами, "Що? Де? Коли?" і "Довгань-Шоу" йшло, що називається, нога-в-ногу.
- Ваша інтелігентність як ведучого дещо не в'язалася з грою в "Довгань-Шоу"...
- Я знайшов заміну на Самарському телебаченні. Його звати Юрій Овелько, він родом з Чернівців, на мою думку - дуже перспективний ведучий. До того ж, перший цикл був слабким щодо постановки, було видно мої прорахунки. Головний, мабуть, у тому, що я робив дві справи одразу - вів програму і займався режисурою.
- Яким критеріям повинен був відповідати новий ведучий?
- Нині засилля UNISEXу на екрані. Це погано. Насамперед, ведучий має бути чоловіком. Жінка, яка дивиться телевізор, повинна відчувати чоловічу енергію. Крім цього, він повинен легко імпровізувати й уміти слухати. Він має бути розкутим, публічним за своєю суттю.
- Ваші особисті амбіції дуже постраждали, коли ви відмовилися від ролі ведучого?
- Ілюзія того, що ведучий - головний, створена телевізійниками і ними ж навмисно підтримується, тому що людину в кадрі слід відповідним чином піднести. Але набагато цікавіше керувати і ведучим, і всім механізмом - як маріонетками.
- Ви були в Україні і, напевно, придивлялися до того, що є на нашому телеекрані. Які програми пішли б у Москві?
- Є дві хороші авторські передачі. Одна з них фактично повторює "Смак" - це "Шоу самотнього холостяка". У неї чудовий ведучий, хороші "вкраплення". Але така програма в Росії є. Інша програма - "Бар "Чорний Кіт - ХХI століття". Її снобізм - скидається на московський, хоч там він ще більший. Але Гнатенко так відверто пропагує свою сексуальну орієнтацію, що, боюся, така програма не пішла б навіть у Москві. Хоч вона, безперечно, цікава, й не тільки своїм ведучим.
