«Вже є ліки проти нового вірусу!»
«Ні, це препарати проти інших хвороб, і лікарі їх застосовують в якості експерименту»
«Розповсюдження COVID-19 припиниться влітку, тому що стане тепло!»
«Зараз в багатьох країнах на Півдні вже тепло, а люди продовжують хворіти»
«Вакцина вже тестується!»
«Але до її масового використання пройдуть місяці, а може і роки»
Це — «цитати» із «вигаданої» розмови між оптимістом та песимістом, яку багато хто з вас впізнає. Люди взагалі мають різне бачення та сприйняття реальності, навіть коли живуть в одному і теж самому інформаційному просторі. Хтось бачить в однієї і тієї самій новині лише позитив, а хтось — негатив, чи принаймні привід для сумнівів.
На тлі розгортання пандемії у людей закономірно підвищується рівень тривожності. Частина людства в цих обставинах намагається взагалі не дивитися новини, щоб не лякатися. Але багато людей намагаються знаходити в інформаційному потоці хороші звістки, які мають їх заспокоїти та морально підтримати.
Насправді, ця проблема «лякаючих новин» не є новою.
Інститут із вивчення журналістики «Рейтер» (Reuters Institute for the Study of Journalism — RISJ) при Оксфордському університеті ще у 2017 році провів дослідження, присвячене світовому ринку медіа. Було опитано понад 70 000 респондентів по всьому світу. Виявилося, що майже треть опитаних (29%) часто або час від часу уникають новин в т.зв. нових медіа. («Чому люди бояться новин. Дещо про результати роботи розповсюджувачів жахів та фейків». «День», №61-62 за 6 квітня 2018 року).
Серед основних причин, чому відбувається процес уникання новин, респонденти дослідження RISJ назвали такі:
• негативний вплив на настрій (48%);
• зневіра до правдивості новин (37%);
• відсутність потреби (28%);
• гнітюче враження від візуальної інформації (22%);
• наявність інформації, яку б краще і формації (22%);
• зменшення концентрації уваги (15%);
• затрати часу (13%).
Тобто, люди не хочуть псувати собі настрій і не хочуть, щоб їх обманювали, і тому припиняють споживати новинний контент.
Медійники спробували протиставити цьому тренду «відмови від новин» т.зв . «конструктивну журналістику» або «журналістику рішень». Суть її в тому, щоб люди після перегляду сюжеті чи читання статті не впадали у відчай, а отримували знання про те, як проблема може бути вирішена.
«Журналістика рішень — це підхід до створення матеріалів, де основною ціллю є пошук готових розв’язків проблеми, замість просто її висвітлення», — зазначається в публікації Internews Ukraine. Уве Крюгер, медіадослідник із Лейпцизького університету (Німеччина) у рамках школи з конфліктно-чутливої журналістики, що відбулася в Лейпцигу та Берліні з у 2017 році, пояснював нове явище так: у конструктивній журналістиці важливо просувати не просто «хороші новини», а «змінювати критерії новинної цінності» — окрім «нещастя», має з’явитися і приклад успішного розв’язання проблеми.
Промоутери конструктивної журналістики — Уве Крюгер та Solutions Journalism Network (Нью-Йорк) впевнені, що такий підхід к організації роботи ЗМІ,
* може покращити психологічний стан як аудиторії, так і редакції,
* сприятиме покращанню іміджу засобів масової інформації і збільшенню аудиторії,
* може сприяти суспільному прогресові — журналістика рішень висвітлює шляхи подолання тих чи інших ситуацій і дає зрозуміти, як можна направити свої здібності для розв’язання соціальних проблем.
В останні роки конструктивна журналістика просувалася все більші і більш активно... і тут світ захопила пандемія коронавірусу.
Як правильно висвітлювати події, пов’язані із розповсюдженням COVID-19, щоб не налякати людей, але і змусити їх дотримуватися вимог епідеміологів? Яким в цих умовах має бути матеріал в стилі «конструктивної журналістики»?
З цього приводу медійні експерти вже сформулювали і ще сформулюють багато різноманітних порад. Але проблема в тому, що успішним рішенням існуючої проблеми є знайдені ліки чи вироблена вакцина — а цього наразі немає. В цих умовах багато медіа — і в Україні, і в усьому світі — як «конструктив»
• подають сюжети про лікування препаратами, які насправді не діють на сам вірус і спрямовані на боротьбу із симптомами чи ускладненнями,
• «бомбардують» мешканців всіх країн світу однією і тієї самою історією про «вилікувану 100-річну бабусю»», не наводячи відсотків смертності для людей похилого віку,
• показують початок тестування вакцин, не повідомляючи, коли насправді цей процес має завершиться...
Кожен з нас може пригадати багато подібних матеріалів ЗМІ.
Але виникає питання — чи є подібний підхід до висвітлення найбільшої кризи в історії людства за останні роки дійсно конструктивним? Чи йдеться про застосування психологічних практик заспокоєння людей за допомогою створення альтернативної реальності, тому що справжні та чесні новини геть погані, і «навіщо людям про це знати»? А чи не є такий підхід такою собі «валеріаною» для людства чи то пак «інформаційним плацебо», яке треба приймати, щоб не нервувати, а тихесенько сидіти собі в самоізоляції, мити руки і вірити в краще?..
Пізніше, коли пік пандемії буде пройдено, медійники мають дослідити інформаційне поле і дати чесні відповіді на питання: чи допомагали ЗМІ людству долати кризу ,чи навпаки, дезорієнтували людей і заважали їм ефективно опиратися невидимому ворогу. А поки всі ми сидимо в карантині, залишається лише черговий раз нагадати про необхідність дотримання особистої медіагігієни, щоб жоден фейк, навіть під виглядом «хорошої новини», не увів вас у в спокусу повірити в прості та швидкі, але неіснуючі рішення надскладних проблем сучасного реального світу.
