«Росіяни своїх не кидають!», «у Донецьку і Луганську — наші люди, і нам не все одно, що з ними відбувається!» — під ці вигуки з путінського телевізора Росія ось вже четвертий рік окуповує частину української території і веде агресивну війну проти України.
У «ЛНР» третю добу поспіль коїться щось незрозуміле. «Міністр» МВС Корнет повідомляє, що накрив велике угруповання українських диверсантів, заарештовано за шкідництво людей з оточення глави «ЛНР» Плотницького. Сам Плотницький стверджує, що Корнет вже ніякий не міністр, а самозванець, який намагається влаштувати військовий переворот. Луганськ окупований бойовиками Корнета, до яких приєдналися бойовики сусідньої «ДНР». Спільними зусиллями бойовиків Корнета і «ДНР» було влаштовано штурм «прокуратури «ЛНР», заарештовано її керівництво. Кремль третю добу мовчить. Якщо не враховувати мичання Пєскова, мовляв, те, що відбувається, — це внутрішня справа «ЛНР», і вони в Кремлі уважно стежать за ситуацією.
За переворотом у Зімбабве російські ЗМІ стежили під мікроскопом. Росіяни розділилися на три групи. Одні вболівали за Мугабе, іншим подобалася його дружина Грейс, треті з цікавістю очікували приходу до влади Мнангагви, в якого такий милий творчий псевдонім — Крокодил. Зараз усі російські ЗМІ заповнені новинами з Сирії, де російський телевізор, ось вже який день поспіль, святкує тріумф російської зброї. Це у них так називається геноцид сирійського народу, яким займається Росія в абсолютно чужій для неї країні.
Про те, що відбувається в «ЛНР», у російських ЗМІ — анічичирк. Жодного рядка. На сайті головного державного агентства РІА «Новости» 23.11.17 слова «ЛНР» і Луганськ відсутні. Про Сирію — багато і радісно, про Америку та Європу — із сумом (стаття про них називається: «Апокаліпсис сьогодні»), є про Україну — з обуренням, про Пучдемона — байдуже, а про «ЛНР», таку рідну і близьку ще вчора, — жодного слова.
Ледве дочекалися соловйовського «Вечера» від 22.11.17 в упевненості, що ось зараз нам все розкажуть і пояснять, хто ж там, у Луганську, виявився українським диверсантом: Плотницький чи Корнет. Навчать, як ставитися до втручання бойовиків Захарченка в абсолютно внутрішні справи абсолютно суверенного і абсолютно незалежного «ЛНР». До того ж, судячи з усього, зовсім не на боці «законно обраного» Плотнцького.
За три години програми — жодного слова про Луганськ. Аби уникнути загрози виникнення цієї теми, Соловйов навіть відмовив собі в задоволенні і вперше останнім часом не включив до програми розділ, присвячений паплюженню України. Лише Сирія та інформаційна війна з Америкою.
З інформаційною війною на цьому тижні задалося якось не дуже. Під дружній вогонь путінських ЗМІ потрапив головний лобіст Путіна в Європі, президент Чехії Мілош Земан. Спеціально до його візиту до Росії телеканал «Звезда» розмістив на своєму сайті колонку Леоніда Масловського, в якій автор повідомив, що чехи мають бути вдячні СРСР за введення військ 1968 року. Оскільки, як відомо Леоніду Масловському, «введення військ не дало змоги Заходові вчинити в Чехії державний переворот». На думку автора «Звезды», криза в Чехословаччині сталася після приходу до влади Хрущова, доповідь якого на XX з’їзді КПРС про культ особистості «відбувся завдяки грандіозній перемозі західних спецслужб та їхній 5-й колоні усередині СРСР». І взагалі, Леонід Масловський знає, що ці чехи і словаки, які примикали до них, — давні вороги росіян. У своїй статті він з ненавистю пише про те, скільки російської крові було пролито під час війни з вини Чехословаччини.
Росіяни до такого маніакального марення звикли, чехи — ще ні. Тому громадяни Чехії почали вимагати, аби Земан перервав свій візит до країни, де державні ЗМІ зустрічають його такими публікаціями. Земан не став турбувати з такої дрібниці Путіна і вилив своє невдоволення на Медведєва. Той негайно відхрестився, заявивши, що «нічого спільного з автором статті ми не маємо». Те, що телеканал «Звезда», — державний телеканал, до того ж, самої держави, в якій Медведєв служить главою уряду, це, звичайно, «нічого спільного».
На захист інформаційних військ раптом став Володимир Познер. Ветеран виліз зі свого глибокого окопу і безстрашно шпурнув гранату в бік США: 20.11.17 опублікував на сайті «Эхо Москвы» текст під назвою: «Вони просто бояться інформації, яку повідомляє канал RT». У невеликому тексті Познер повідомив багато цікавого. По-перше, прирівняв дії Сенату і Конгресу США, які надали RT статус іноземного агента, до того, як в СРСР глушили західні радіоголоси. Оскільки неможливо повірити в те, що Познер не бачить різниці між радянською «глушилкою» і наданням статусу іноземного агента, залишається зафіксувати, що «метр» банально бреше. Окрім того, Познер заявив, що «RT має пропагандистський зміст, але не більше, ніж ті самі «голоси», які глушили в Радянському Союзі». Можливо, цей текст розрахований на тих, хто народився зовсім нещодавно і не знає, чим були «ворожі голоси» для радянських людей в океані пропагандистської брехні. Можливо, Познер переконаний, що серед тих, хто прочитає його текст, буде трохи тих, хто може порівняти медійні простори СРСР і США, а також контент RT з тим cамим ВВС, DW або з «Радіо Свобода». Можливо, Познер ніяк не звикне до того, що в сучасній Росії брехати і одночасно зберігати репутацію дуже важко. У будь якому разі, у нього це останнім часом виходить геть погано.
На відміну від Познера, у Соловйова жодної репутації зроду не було, тому він з помітною насолодою годинами купається у хвилях брехні і ненависті, створюючи з цих двох компонентів свою нескінченну виставу. «Вечір» від 22.11.17 йшов по накатаній. Спочатку Ж. оголосив, що зустріч Путіна, Ердогана і Роухані в Сочі — це «Ялта-2». І пояснив, що Путін — це сьогоднішній Сталін, відсутнього Рузвельта сьогодні заміщує Ердоган, а сером Вінстоном Черчіллем у цій трійці є іранський лідер Роухані. Соловйову і його «експертам» аналогія припала до душі, і всі почали дружно вітати Ж. з тим як, він все правильно написав у своїй книжці «Останній кидок на Південь». Ж. прихильно приймав привітання і оголосив про створення союзу п’ятьох держав: Росії, Туреччини, Ірану, Іраку та Сирії. Після чого порадив усім туркам, курдам, персам та арабам вивчати російську мову.
Сходознавець Сатановський вирішив примазатися до слави Ж. і запропонував йому написати книжку «Останній кидок на захід», висловив упевненість, якщо на південь Росія все ж таки кинулася, нехай і не одразу, то, якщо Ж. напише цю нову книжку, Росія неодмінно кинеться і на захід. Ж. з пропозицією погодився, але з поправкою. Нова книжка головного ліберал-демократа, за його словами, називатиметься: «Останній плювок на захід». Після чого Ж. зажадав, аби випустили медаль «За перемогу в Сирії» і вручили йому.
Потім, вже наприкінці, всі дружно лаяли західні ЗМІ за засилля в них пропаганди і хвалили Держдуму за те, що вона не дає їм спуску. І все було б чудово, якби не Гозман. Цього Гозмана Соловйов давно не запрошував, і правильно робив. А тут запросив і явно пошкодував про це. Тому що цей Гозман, якого після тривалої перерви покликали у пристойне патріотичне товариство, узяв та й привітав маму і вчителів уренгойского гімназиста. Усі одразу зрозуміли, якого. У нас в Росії є один уренгойський гімназист. Той самий, який, виступаючи в бундестагу, замість того, щоб проклясти німецького солдата, який помер у радянському полоні понад сімдесят років тому, пожалів його. Уся патріотична Росія наразі цькує цього хлопчика, прокуратура збирається перевіряти його гімназію, а також можливі зв’язки з Україною, є навіть пропозиції змінити владу в регіоні, де завівся такий бур’ян. А тут цей Гозман в ефірі державного каналу стає на його бік і каже якусь єресь про гуманістичні традиції російської культури. Соловйов, ясна річ, не витримав, зірвався і почав кричати, що треба обов’язково перевірити гімназію цього виродка і вивести всіх на чисту воду.
В інформаційних війнах правил, як відомо, немає. Тут у полон не беруть, а війну ведуть до останнього живого хлопчика.
