Нещодавно агентство The Associated Press (AP) офіційно перепросило за звільнення свого кореспондента Едварда Кеннеді, який першим повідомив про капітуляцію Німеччини в Другій світовій війні. 17 міжнародних журналістів, серед яких був і Кеннеді, були присутніми на підписанні генералом Альфредом Йодлем акта про беззаперечну капітуляцію Німеччини в Реймсі (Франція).
Утім, британський прем’єр Вінстон Черчілль та президент США Гаррі Трумен погодилися «притримати» цю інформацію до певного часу, аби дозволити Йосипу Сталіну організувати другу церемонію капітуляції в Берліні. Наступного дня Кеннеді почув, як цю новину передала німецька радіостанція, і, не вагаючись, відправив свою сенсацію до лондонського бюро AP. За кілька хвилин інформація вже з’явилася у стрічках агентства. Керівництво, дізнавшись про ембарго на новину, винесло кореспондентові спочатку догану, а згодом його звільнили.
Інтерес до справи Кеннеді, як розповів «Дню» директор відділу зв’язків із громадськістю АР Пол КОЛФОРД, виявив нинішній директор агентства Том Карлі. «Він вирішив оновити історію The Associated Press ще як тільки приєднався до нього 2003 року, і в процесі підготовки книжки постали деталі справи Кеннеді», — розповів пан Колфорд. До слова, остання книжка про історію АР побачила світ ще в 1940-х роках. Але в цій історії головне інше.
Після того, як кореспондент АР повідомив про капітуляцію Німеччини, інші журналісти одразу кинулися до цензорів, щоб ті дозволили їм надіслати інформацію до своїх редакцій. Та їм було відмовлено, і це означало, що новина, яку подало АР, залишатиметься ексклюзивною протягом дня. А заздрощі й незадоволення колег вилилися в їдкі та критичні публікації. Ось, що з цього приводу написала The New York Times: «Якщо це й була сенсація, то лише тому, що решта 16 колег Кеннеді виконали дану ними обіцянку». Втім, було багато й тих, хто заступився за кореспондента The Associated Press. Зокрема, такий собі Ліблінг написав у журналі The New Yorker, що «Кеннеді взагалі мав відмовитися від будь-яких обіцянок, що забезпечило б йому доступ до події, яку жоден газетяр у світі не волів би пропустити...» Проте, як відомо, така реакція колег ніяк не вплинула на рішення керівництва Кеннеді. Спочатку новину прибрали зі стрічок агентства, а пізніше і сам її автор був змушений покинути його. В одному з нещодавніх інтерв’ю для американського радіо Том Карлі назвав ситуацію з Кеннеді «абсолютною трагедією», втім, як писав Шекспір, what is done, cannot be undone.
«Діставшись до телефона, Кеннеді продиктував усього 300 слів. Лондонське бюро, почекавши кілька хвилин, вирішило поставити новину. Вони навіть не підозрювали (про ембарго на новину. — Ред.), але Кеннеді не мав можливості дістатися Нью-Йорку, щоб поговорити там зі своїм керівництвом. Якби він спробував, то цензори дізналися б і просто не дозволили б йому цього зробити», — розповідає пан Карлі.
Пішовши із The Аssociated Рress, Едвард Кеннеді переходить на посаду головного редактора каліфорнійської газети Santa Barbara News-Press. Три роки по тому, 1949-го, його візьмуть помічником редактора у щоденну The Monterey Peninsula Herald. 1963 року автора найсенсаційнішої новини ХХ століття зіб’є автомобіль. Йому було 58.
Як зазначає Том Карлі, вибачення від АР — це ще одне свідчення того, що існує «конфлікт між журналістикою та системою безпеки», це підтверджує і те, що історія Кеннеді «актуальна сьогодні, як і будь-коли». Хоча з моменту звільнення Едварда Кеннеді минуло 67 років...
Кажуть, що просити пробачення — така доля сильних. Цей факт безпрецедентний, тому що дає поштовх іншим переосмислити зроблене раніше. А також засвідчує, що репутація не лише окремого журналіста, а й цілого видання — речі, які залишаються актуальними попри все.
Якщо говорити про уроки, які можна винести з цього, то на обговоренні у Вашингтоні Том Карлі наголосив, що редактори мають довіряти своїм репортерам, які працюють у полі так, як Кеннеді. А ще — це черговий привід замислитися, наскільки західний світ — як повоєнний, так і нинішній — залишається кон’юнктурним щодо поточних політичних інтересів.
