Коли я вперше дізналася про ідею створення веб-проекту «Україна Incognita», то зраділа вже самій можливості функціонування нового якісного й насамперед діалогічного (!) контенту в українському інтернет-просторі. Тим більше, що дочірній проект газети «День» акцентує увагу читача на національній історії, яка вже тривалий час є предметом дискусій та суперечок.
Потреба цивілізованого, конструктивного діалогу — і не лише на історичну тему — в українському суспільстві стоїть надзвичайно гостро. Це одне з ключових завдань для вітчизняних медіа, але лише деякі готові братися за цю роботу (і вже давно її виконують).
Саме «День» та його проект «Україна Incognita», так би мовити, «підказали» мені спрямування моєї магістерської роботи, в якій я досліджую українські інтелектуальні веб-ресурси та їхнє значення для національного інформаційного простору.
Звичайно, робота над дослідженням передбачала заглиблення в «ідейну лабораторію» редакції. Власне, про особливості роботи «Україна Incognitа», про те, як розвинувся ресурс за більш ніж півроку з моменту створення, яким редакція газети бачить його подальший розвиток, я поспілкувалася з редактором сайту Артемом ЖУКОВИМ. Хоча більшість читачів «Дня», я переконана, уважно стежать за, так би мовити, «історичною філією» газети, все ж ця розмова привертає увагу до цікавих деталей. Наприклад, як рубрика «Музеї он-лайн» сприяє налагодженню міжнаціонального діалогу або як невдовзі виглядатиме «Інтелектуальна карта України», чи яку із рубрик сайта доречно щодня «смакувати» разом із філіжанкою вранішньої кави...
— Артеме, розкажіть, як зародилася ідея веб-проекту «Україна Incognita»? З чого все починалося?
— У прес-анонсі, який ми готували перед запуском сайта, я написав у заголовку: «Україна Incognita» — реальне продовження у віртуальному світі». Cотні чи навіть тисячі історичних, краєзнавчих газетних публікацій, багатотисячні тиражі книжок бібліотеки газети (остання — «Сила м’якого знака» — 12-та в бібліотеці) — це саме те підѓрунтя, на якому все базувалося спочатку. Без 15-річної роботи «Дня» у сфері формування, я сказав би, якісного українця, сайта не було б. Сьогодні є потреба «переноситися» в Інтернет, тому й логічно, що ми працюємо в тому напрямку.
Біда багатьох людей у тому, що вони недооцінюють свою історичну спадщину, дехто взагалі намагається абстрагуватися від неї, а деякі політики-історики намагаються обмежити можливість молодого покоління в доступі до історичних знань. Звісно, є ще інша «сторона медалі» — як подавати факти. Межа між маніпулюванням фактами і здоровим патріотизмом дуже тонка. У Радянському Союзі, наприклад, історія була одним з основних інструментів у формуванні «радянської людини», яка не асоціювала б себе з окремою нацією, мовою тощо. На превеликий жаль, радянська машина занадто добре функціонувала, і сьогодні ще одним із наших завдань є донести до людей альтернативну точку зору на деякі процеси. На щастя, частина суспільства має розуміння важливості історичної пам’яті для формування національної держави, але «палки в колеса» все одно є кому ставити.
Ідею створити сайт, який, по-перше, систематизував би 15-річні напрацювання, по-друге, виходив би за межі сайта газети, запропонувала головний редактор «Дня» Лариса Івшина ще декілька років тому. У студентські роки, навчаючись у Літній школі журналістики, я хотів долучитися до створення такого веб-ресурсу, проте тоді не вийшло. Уже після закінчення університету активно долучився до розробки проекту.
Крім традиційних для газети рубрик, ми вперше запропонували відвідувачам наповнити «Інтелектуальну карту України», де кожен може описати історію свого міста, села чи навіть хутора. Таким чином загальними зусиллями можемо відтворити нефальсифіковану історію країни.
Іншою «фішкою» сайта є розділ «Музеї онлайн». Грошовиті або приватні музеї можуть дозволити собі віртуальні екскурсії. Проте скільки ж в Україні музеїв, які варті уваги, але через різні обставини і державне фінансування того дозволити собі не можуть! Наш фотограф їде в музей, робить зйомку, яку ми компонуємо у 3D-тур, записуємо звуковий супровід... Музей Липинського в селі Затурці на Волині навряд чи зможе відвідати киянин або одесит, а ми даємо їм таку можливість. Це справді унікально, бо, не виходячи з дому, ви маєте змогу побувати на екскурсії в музеї будь-якого регіону. А це, як-не-як, на певному рівні зближує українців через відчуття спільної спадщини.
— Сьогодні без заперечень можемо сказати, що «Україна Incognita» — це своєрідне «дитя» газети «День». Як визрівав концепт проекту, якщо брати до уваги періоди розвитку самого видання?
— «День» завжди приділяв значну увагу історії. Візьміть, для прикладу, примірники газети кінця 1990-х років — побачите «Історію та Я», початок 2000-х — «Сімейний альбом», «Маршрут № 1»... А 12 книжок Бібліотеки «Дня» (до речі, книжку «Україна Incognita» перевидано шість разів!) — це величезна робота на історичній ниві. Ми робимо історію доступною та говоримо про те, про що інші мовчать. Лариса Олексіївна завжди каже, що ми не боїмося своїх архівів. Так і є, «День» — одна з перших газет, яка відкрила свій сайт в Інтернеті ще 1997 року, ми маємо електронний архів усіх випусків газет. А виділити історичні напрацювання в окремий веб-проект — закономірний наступний крок, який диктує сьогодення. Інтернет — простір, де немає затримок і передплат, сьогодні стає дедалі доступнішим для людей, відповідно збільшується й кількість «думаючої» аудиторії, на яку спрямовані наші інтелектуальні проекти.
— Із позиції редактора — що є основним завданням новоствореного сайта?
— Розвивати вже існуючі й запроваджувати нові рубрики, розширювати коло авторів. Коли ми запускали проект, співвідношення «старих» і «нових» матеріалів було десь на рівні 95% до 5%. Сьогодні вже є сформоване коло дописувачів, які створюють контент спеціально для сайта. Дедалі більше українців долучається до наповнення тієї ж «Інтелектуальної карти»: люди пишуть історії своїх родин, науковці порушують важливі для суспільства теми. За досить-таки короткий період це співвідношення постійно змінюється, і ексклюзивів дедалі більшає.
Я не міг припустити, що «Музеї онлайн» матимуть таку популярність. А це ще одне завдання — продовжувати відкривати для суспільства унікальну музейну спадщину у віртуальному світі.
За умов серйозної конкуренції, природно, треба робити якісний продукт, щоб залишатись у грі. «Журналістика не спить», а оскільки «Україна Incognita», як ви влучно зазначили, — «дитя» газети «День», то й намагаємося не зраджувати традицій якісної публіцистики, але з історичним забарвленням.
— Який рейтинг веб-проекту?
— Зараз я можу впевнено казати, що серед подібних сайтів ми — одні з лідерів за кількістю унікальних відвідувачів та переглядів. Але найбільш утішним, як на мене, є те, що це не вершина і цифри постійно ростуть. Оскільки нереалізованих ідей ще дуже багато, то все ще попереду.
— Чи «розкручуєте» популярність свого ресурсу? Як саме?
— Природно, що так. Будь-який проект потребує реклами та уваги до себе. Використовуємо стандартні методи «розкрутки», пошукову оптимізацію, контекстну рекламу, соцмережі. Багато хто ігнорує обмін банерами як елемент заохочення нових відвідувачів, але особисто я вважаю, що це серйозний інструмент для візуального впливу на аудиторію. Не менш важливим є розміщення наших логотипів на тематичній друкованій продукції, банерів на сайтах-партнерах. Дедалі частіше ми виступаємо інформаційними партнерами історичних заходів, що, звісно ж, передбачає присутність нашої графіки на роздавальних матеріалах. Ми маємо унікальний майданчик — сайт газети «День» — для популяризації проектів ресурсу «Україна Incognita».
Дуже добре, коли навколо сайта гуртується коло людей, яким цікавий його контент, а адреса є у «вибраних» браузера. Ще краще, коли відвідування сайта — як ранкова кава чи свіжа газета. Ми ж маємо для цього «Інтелектуальний календар», який доречно «смакувати» разом із філіжанкою кави уранці.
— Крім запропонованих рубрик, редакція планує робити нововведення на сайті?
— Маємо багато ідей нових рубрик для сайта. Плануємо створити нові медіарозділи тощо. Ви самі все побачите найближчим часом, а поки що не хотілося б відкривати одразу всі секрети. У найближчих планах — створити відео- та аудіоархів із записами очевидців важливих подій з новітньої історії. Це та мікроісторія, яку наші автори розкривають у «Сімейному альбомі» та «Маршруті № 1», тільки візуалізована. Через повсякденне життя і ментальність окремих людей можна «по цеглинках» створити загальну картину такої різної та водночас єдиної України. Треба пам’ятати, що велика історія творилася також у селах і хуторах. Як елемент нововведень має бути більше нових цікавих авторів, для яких «Україна Incognita» — майданчик для своїх творчих рефлексій та візій.
— Чимало матеріалів сайта вже колись були опубліковані на сторінках «Дня», є також нові доробки. Як відбувається селекція текстів, не лише вже колись оприлюднених, а й нових авторів?
— Коли є напрацьований колосальний масив інформації, будь-який матеріал доречно актуалізовувати відповідно до інформаційного приводу. Майже на кожен «день в історії» у нас є добірка статей — як архівних, так і нових. Таким чином, у читача з’являється постійна інтелектуальна пожива для мозку, з іншого боку — доказ того, що ще 12 — 14 років тому «День» проливав світло на речі, які сьогодні визначають заголовки у пресі. Щодо «нових» текстів, то найцікавіші з них публікуємо одразу, а тематичні залишаємо для публікації пізніше, коли буде привід, тексти ж постійних дописувачів публікуємо у відповідному розділі.
— Чи є ваш проект зразком нових медіа? Чи все-таки місія сайта має вищу планку, ніж пересічні інтернет-ресурси?
— Так, я вважаю, що «Україна Incognitа» таки є зразком нових медіа. Багато в чому ми піонери, в дечому — не перші. Проте ми пропонуємо якісний контент для інтелектуальної частини українства і молодого покоління зокрема. Це велика відповідальність — формувати неспотворену історичну пам’ять. І в цій роботі, зрозуміло, ми використовуємо всі доступні сучасні інструменти. Але оцінюють наші читачі.
— Чи потребує Україна міжнаціонального діалогу? Чи сприяє «Україна Incognitа» порозумінню між національними меншинами?
— У «Дні» з цього приводу вже давно сформовано однозначну позицію. Україна потребує здорової дискусії між меншинами всередині країни, а «День» чи не найактивніше серед інших газет підтримує такі ініціативи. Варто лише згадати, скільки публікацій і світлин про кримських татар опубліковано на сторінках «Дня». Національний склад нашої країни доволі строкатий, тож, крім росіян, Україна є домом для білорусів, кримських татар, болгар, угорців, греків, румунів... Колись Оксана Пахльовська дуже влучно висловилася з цього приводу: «Тим Україна — Європа, що вона знає категорію «інший». До речі, найближчим часом на сайті з’явиться віртуальна екскурсія Музеєм історії та культури євреїв Буковини.
Сьогодні як мінімум невигідно, як максимум — неправильно не мати принципової позиції щодо подібних питань, бо дуже легко втратити «світовий контекст».
— Яким ви бачите український медіапростір, скажімо, через десять років? І яке місце займатимуть у ньому інтелектуально-діалогічні ресурси на зразок веб-проекту «Україна Incognita»?
— Я, радше, міг би говорити, яким хотів би бачити український медіапростір, бо щось прогнозувати надто складно. Україні потрібні якісні, в міру патріотичні (без крайнощів) ресурси, які руйнуватимуть стереотипи, успадковані від радянського періоду і за останні 20 років. Тверезий діалог та конструктивізм у здоровій полеміці — речі навіть не бажані, а необхідні для формування неспотвореного уявлення про своє минуле. Недооцінювати важливість гуманітарної політики для створення національної держави, на мою думку, дуже неправильно. Більше того, відхилення в цій сфері особливо впливають на існування нації як такої. Історія — вагомий, часто визначальний елемент у системі формування європейського українця. Саме тому до таких речей, як історична пам’ять, сьогодні треба ставитися з особливою обережністю і вдумливістю. Що скоріше ми зрозуміємо цю потребу, то швидше й відбудуться трансформації у свідомості нації, швидше збудуємо державу, в яку українці повертатимуться, а не з якої виїжджатимуть.
Слід розуміти, що сьогодні своєї правдивої історії не знає великий загал українства. Саме це в тому числі гальмує промоцію себе для світу. Можливо, через десять років першочерговим завданням для сайтів, подібних до того, який робимо ми, буде створення позитивного іміджу України в Європі, Штатах чи Азії. Це не означає, що зараз цим не потрібно займатися, навпаки — чим більше охоплених векторів, тим більше шансів на позитивний результат. І тим більше не варто сидіти склавши руки в очікуванні дива чи зірки з неба. Як і на початку 1990-х, маємо можливість закласти міцний фундамент в якийсь аспект власне української ідеї, а це, хоч як дивно, посильна ноша для генерації українства, якій не байдуже своє майбутнє.
