Микола ОСИЧЕНКО — головний режисер телеканалу «Донбас». На телебачення прийшов 10 років тому на посаду асистента, а за два роки зайняв крісло режисера, пройшовши шлях від монтажу новин до прямих трансляцій масштабних подій — фестивалів, самітів, футбольних і хокейних матчів Континентальної ліги. До речі, останні були визнані кращими на світовому рівні. А нещодавно канал «Донбас» поставив український рекорд серед регіональних мовців, видавши понад 30 годин прямого ефіру за 3 дні фестивалю TheBestCity.UA. «День» поговорив із режисером про специфіку професії і роботу в режимі «лайв».
— На мій погляд, не можна стати режисером, не пройшовши шлях із самого низу, бо ти справді не можеш керувати людьми, не знаючи того, що вони можуть зробити і як. Мій шлях починався з новин. Цілими днями я їх монтував, і мені було приємно від того, що моя праця в певному розумінні є художньою роботою. Від того, як я змонтую новину, залежить все: як люди сприймуть інформацію, якими будуть їхні політичні погляди і так далі.
— Чи немає від усього цього відчуття того, що ви можете створювати свою окрему реальність? Хто такий телережисер?
— Зрозуміло, що такого відчуття немає (сміється). Є відчуття того, що ти якийсь провідник. Як митці, скульптори, актори. Всі вони також є провідниками між людьми і тією подією, яку ти показуєш. Наприклад, під час нещодавньої трансляції фестивалю TheBestCity ми прагнули створити у глядача відчуття присутності на святі. За допомогою вибору кадрів, динаміки переміщення ми хотіли передати емоції та атмосферу тим, хто залишився вдома. І робота режисера полягає саме в тому, щоб відчувати те, що глядачеві необхідно в даний момент. Ти не бог, ти — раб глядача.
«МИ ВІДПОВІДАЛЬНІ ЗА ТОГО, ХТО НАС ДИВИТЬСЯ»
— Що стосується рис, то це в першу чергу якесь відмінне від інших сприймання світу. Ти повинен мислити одночасно, як п’ять-десять-п’ятнадцять твоїх камер, які задіяні на майданчику. Окрім того, це швидка реакція на зміни в кадрі, мультизавданість, комунікабельність, невтомність. Обов’язково має бути грамотність. Зараз неписьменність кореспондентів і режисерів лякає. Телебачення перестає бути взірцем. А ми відповідальні за того, хто нас дивиться.
— Ви починали з новин, зараз займаєтеся прямими трансляціями різних шоу. Чим відрізняється «лайв» новин від «лайва» події?
— Це те ж саме, якби ви їхали просто на велосипеді і на гоночній автівці — різниця істотна. Новини — це важливо і складно — безперечно, це п’ятнадцять-двадцять хвилин напруженої і відповідальної роботи. Але найскладніше в цій роботі — це те, як ти її підготуєш. Якщо випуск заздалегідь розписаний і приготований, то видати його можна «легко».
Але будь-яка пряма трансляція — це експромт, незалежно від того, як ти її до цього розпишеш. Приклад фестивалю: ми розписували щодня кожну секунду, але хтось із акторів десь затримався, був шторм, відключилася електрика, затримали вихід до ефіру і так далі. У цьому випадкові ти повинен розуміти, що ефір безперервний і глядачеві ніхто не пояснюватиме, де і чому затримався його улюблений актор, і чому в нас вимкнули світло. Глядач повинен отримувати кайф від того, що ми йому показуємо. Ну, і режисер отримує неймовірну кількість емоцій: енергетику музиканта і стадіону. Все, що бачить глядач, емоційно проходить через тебе з місця трансляції. Це дуже складно і переобтяжливо, але це неймовірне відчуття. За великим рахунком, прямі трансляції таких подій схожі з випуском фільму, за винятком одного «але» — все це відбувається в режимі реального часу. Ми повинні показати на одному диханні повноцінну картину — з початком, кінцем і красивими осмисленими кадрами.
«МИ НЕ ЗАПРОШУЄМО РЕЖИСЕРІВ ІЗ МОСКВИ. НАМ ПІД СИЛУ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РІВЕНЬ»
— Ви, мабуть, єдиний регіональний канал, який робить такі речі на серйозному рівні, — трансляції хокею були визнані найкращими минулого року. Таке рідко дозволяють собі навіть національні канали. Що, по-вашому, важливо: технічний аспект, командний чи є щось інше?
— Чому не роблять — бо це великі ризики і великі гроші. Ми відрізняємося тим, що не боїмося оперативно і зважені щось вирішувати. Так, у нас є технічні можливості, і це значний плюс, якого немає в інших регіональних медіа. Але наш найбільший плюс — це люди. Професійні, згуртовані, ідейні, досвідчені фахівці, які роблять трансляції різнопрофільних подій. Жодна телевізійна школа не дасть того, що дає досвід у проведенні таких заходів. Окрім того, всі фахівці, які працюють над проектом, — це наші люди. Ми не запрошуємо режисерів із Москви з величезним штатом працівників, як це заведено на національному рівні. Ми самі показуємо європейський рівень, своїми силами і своїми можливостями.
Останнім часом до нас після заходів почали підходити організатори і дякувати за трансляцію. На фестивалі в Дніпропетровську до нас підійшли організатори польського Вудстоку і запросили бути їх бродкастерами. Для нас це добра оцінка нашої роботи.
— Тепер вас можна чекати в Польщі на Вудстоку?
— Нам би це дуже хотілося. Це був би прецедент для українського телебачення. І повірте, ми докладемо всіх своїх сил, щоб виграти цей тендер.
