Багатьох із тих, кого можна назвати «обличчям українського телебачення», виховав телеканал «1+1». У не такі вже й далекі 90-ті цей канал асоціювався з прагненням до українського ренесансу. Слоган «Ти не один. Нас 52 мільйони» об’єднував країну від Івано-Франківська до Харкова. Хоча період становлення та розвитку «Плюсів» не можна назвати сприятливим, журналістам каналу вдавалося продукувати якісне національне телебачення. Мабуть, сучасній глядацькій більшості вже незрозуміло, як українське телебачення могло успішно працювати без запрошення досвідчених колег із півночі, відшуковуючи талановитих українських журналістів.
Останніми роками «Плюси» перетворилися на «мінуси». Канал поступово залишили найталановитіші, ті, чия зірка починала сходити на «1+1». Тепер кожен із них реалізовує себе по-своєму. Наприклад, Данило Яневський свою співпрацю з телеекраном перервав ще три роки тому. Тепер — пише історичні книжки, нещодавно світ побачили «Загублена історія втраченої держави» та «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського».
Щодо деяких інших журналістів, які протягом років переконували українців, що вони «не одні», то...
«КУЛЬТУРА — ЦЕ ОБ’ЄДНАВЧЕ НАЧАЛО»
Леся САКАДА, екс-репортер ТСН, залишила «1+1» у 2008 році, до останнього сподіваючись на «очищення» каналу. Після звільнення журналістка працювала над фільмом про відомого митця Казимира Малевича за підтримки свого екс-керівника Олександра Роднянського (про що розповідала в інтерв’ю «Дню» №34 від 27 лютого 2009 року). Сьогодні, як повідомляє «Телекритика», Леся Сакада готує новий проект для каналу «СТБ» під робочою назвою «Почуття», який складатиметься з низки документальних фільмів про почуття людини. Крім того, «культурний» за покликанням журналіст, Леся Сакада є активістом руху «Культура об’єднає Україну».
— Нещодавно я працювала в Музеї Павла Тичини, і напередодні другого туру президентських виборів у музейних працівників виникла ідея зібрати всіх політиків, які програли вибори, за одним столом і запросити їх взяти участь у майстер-класі народної майстрині Анастасії Рак, яка малює ікони на склі, — розповіла «Дню» Леся. — Мистецтву пані Анастасії аплодував Париж, але жоден із запрошених українських політиків цей майстер-клас так і не відвідав. Утім саме тоді працівники музею вирішили створити рух «Культура об’єднає Україну». Оскільки через надмірну заполітизованість наше суспільство розколоте, а культура — це об’єднавче начало, яке включає в себе і культуру побуту, і культуру сім’ї.
Сьогодні майже в кожному музеї проводяться майстер-класи, в яких можна взяти участь майже за безцінь.
Наприклад, нещодавно в Музеї Тараса Шевченка відбувся майстер-клас із витинанки Людмили Проценко. Я запросила туди наших телезірок разом із дітьми. Адже це одна з особливостей нашого суспільства та медіа — акція може набути розголосу тільки у випадку участі відомих політиків чи телезірок. На жаль, на мою пропозицію ніхто не відгукнувся. Зате участь у майстер-класі взяла дружина посла Німеччини, і була вражена. Чомусь європейцям цінність таких акцій пояснювати не треба, а ті, хто має вплив на систему поглядів нашого суспільства, не бачать їхньої важливості.
Тому я бачу свою місію в тому, щоб повертати людей до музеїв, до творчості й подалі від політики.
До дня народження Павла Скоропадського я спробую організувати ще одну акцію й запросити на неї політиків, адже захід буде присвячений державному будівничому. Крім того, разом з єпископом Полтавським ми зорганізуємо зустрічі з патріархом Філаретом відносно відродження Георгіївської церкви на Полтавщині. У мене мрія: влаштувати в напівзруйнованій церкві концерт класичної музики за участю відомих музикантів, щоб привернути увагу громадськості до цього місця.
Також я є учасницею руху «Київське шляхетське коло», яке докладає всіх зусиль, аби виховати у людей культ предків, аби українці вивчали свої родоводи. Адже у нас є для цього можливості, є архіви. Було б добре, аби ця тема з’явилася й на телебаченні. Дуже хочеться, щоб наші телевізійні царі, зірки, політики нарешті зрозуміли вагу цих аспектів людського буття.
«ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ЧАС ДЛЯ СОЦІАЛЬНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ»
Про своє рішення залишити «Плюси» заявила Ольга ГЕРАСИМ’ЮК. Останнім часом багаторічна ведуча програми «Без табу» співпрацювала з каналом як член журі проекту «Танцюю для тебе-3». Після цього народний депутат Ольга Герасим’юк зробила для каналу пілот нової документальної програми, за форматом — ремікс проекту «Проти ночі». Однак каналу «1+1» цей проект не знадобився. Тепер пані Ольга планує розгорнути публіцистичну роботу, оскільки має сумніви у тому, що є сенс продовжувати роботу на українському телебаченні.
«Електронні ЗМІ до серйозної журналістики сьогодні не дотягують. Але є газета «День», співпрацю з якою я свого часу змушена була перервати, але тепер із великим задоволенням її відновлю. Це чи не єдине видання, яке планомірно, протягом багатьох років відстоює українські інтереси, — каже народний депутат України, журналіст і телеведуча Ольга Герасим’юк. — Свою публіцистичну роботу я планую продовжити у напрямку підтримки гуманітарних форпостів. Саме публіцистика сьогодні вкрай важлива і для мене, і для моїх колишніх телеглядачів. Щодо ймовірності повернення на телебачення, то тут багато залежить від людей, яким належать засоби масової інформації, якою мірою вони будуть зацікавлені у якості телебачення.
Те телебачення, яке ми спостерігаємо зараз, фактично скроєне за російськими лекалами — «паркетні» зйомки, які я пам’ятаю з часів Радянського Союзу, знову стали центральними в багатьох новинних випусках. Я не думаю, що причиною такого повороту є аж надто сильні незримі впливи з Банкової. Телевізійники самі готові прислужуватися. І ця журналістика в дусі «чего изволите» мене гнітить.
Звичайно, я не в захваті й від того контенту, який у нас називається «розважальним». На все українське телебачення є всього-навсього один-два якісних проекти, решта — низькопрофільність і орієнтація на люмпен. На такому телебаченні я себе не бачу.
А був час, коли український ефір мав зовсім інший рівень. Можна назвати кілька каналів, які працювали згідно з цими принципами та стандартами, зокрема той канал, на якому я пройшла свій телевізійний шлях. «1+1» був авангардом, це був високий смак, це було справді якісне телебачення. Я довго боролася за те, щоб збереглися принципи та стандарти високої журналістики, намагалася говорити з тими людьми, які залишилися на каналі. Але зараз туди прийшли люди, які написаною нами книжкою про історію каналу «1+1» підперли вікно... Це як знести весь Київ і побудувати на його місці спальний район, назвавши його Києвом.
Але, разом із тим, люди, які створювали якісне телебачення, нікуди не зникли. Саме вони повинні думати про українське суспільство та глядача, ми не маємо права просто піти, сказавши: «Вибачте, нічого не вийшло...»
Сьогодні на перший план виходить гуманітарна сфера. Ті, хто цікавиться світовими процесами та геополітикою, розуміють, що нині дедалі частіше політика здійснюється під впливом національного культурного фактору. Це стосується не лише України, а й усього світу. Ми занадто легковажимо гуманітарною сферою, зараховуючи її до тем маргінальних. Сьогодні треба говорити передусім про культурні цінності, утверджувати та відстоювати їх. Наступає ера правління хама: до влади в країні приходять люди, які, не прочитавши, можливо, жодної книжки, намагатимуться перекроїти нашу історію, літературу. Це дуже відповідальний час для соціальної журналістики. А це передусім захист життя, прав людини, наших традицій та інтересів суспільства. Останніми роками ми жили так, ніби все вже відвоювали, у тому числі свободу слова. А тепер виявилося, що свободи слова в її хорошому розумінні ми, власне кажучи, і не мали, плутаючи її з балачками.
Ця ера правління хама разом з усім нерозумним і брутальним має завершитися підняттям голови. Бо в суспільстві є здорове ядро. Думаю, саме гуманітарна тема стане тим осердям, навколо якого гуртуватимуться всі притомні люди. Добру фразу сказав один з українських письменників: єдине, що нам залишається, — це берегти свої окопи. І це правда, бо в тих окопах — наші книжки, наша свобода, наші уявлення про країну, в якій ми хотіли б жити.
