Слово може бути не лише гостре, як лезо, — воно може ставати справжньою зброєю, інструментом інформаційної війни. Прикладом такого інструменту є мова ворожнечі, яку активно, в першу чергу, використовували російські ЗМІ у 2013 — 2014 роках. І продовжують використовувати — підтверджують правозахисники результатами дослідження «Мова ворожнечі в інформаційному просторі Криму: масштаб і наслідки», який представили під час XV Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays.
«Главный народный праздник киевские каратели утопили в крови», «Это война с фашизмом. Как и 70 лет назад, за спиной у нацистской нечисти стоит «цивилизованный» Запад» — це не уривки з пропагандистської методички, це уривки з новин російських і кримських ЗМІ після окупації. І це — приклад мови ворожнечі, мови ненависті.
Найбільш усталене визначення «мови ворожнечі» — будь-які некоректні висловлювання на адресу етнічних, конфесійних та інших соціальних груп, спільнот чи окремих осіб як представників цих спільнот. Центр інформації про права людини, а також Кримська правозахисна група вирішили задокументувати, як багато і яким чином цей арсенал використовували російські та кримські ЗМІ після анексії півострову.
Голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик зазначила: «В цьому дослідженні ми поставили за мету з’ясувати, яким чином війна розгорталася не тільки на полях бойових дій, а й яким чином війна цьому передувала і супроводжувала збройний конфлікт у телевізорі, на сайтах інформаційних агентств». Ініціатори дослідження наголосили, що це перша подібна розвідка, яка проаналізувала інформаційний простір Криму з моменту окупації та розглянула, як відбувалося розпалювання ворожнечі, проти яких груп і до яких наслідків це призвело.
Для моніторингу обрали сайти так званих органів кримської влади, найбільш рейтингові кримські ЗМІ (наприклад, сайти телеканалів «Первый крымский», «НТС Севастополь», сайти газет «Крымская правда», «Крымские известия», інтернет-видання «Крыминформ», «РИА Крым» тощо), редакції яких містяться на території Кримського півострову, а також головні російські телеканали («Россия-1», «НТВ», «Первый канал»), мовлення яких ретранслюється в інформаційному просторі Криму.
Дослідники не тільки шукали приклади мови ворожнечі, а й класифікували їх за стандартами іншого аналітичного центру «Сова», який тривалий час займається саме моніторингом мови ворожнечі в ЗМІ. Так, розподіляють три види, або рівні, мови ненависті: жорстка (заклики до насильства, підбурювання до дискримінації, завуальовані заклики до насильства), середня (виправдання історичних випадків насилля та дискримінації, твердження про кримінальність тої чи тої етнічної або релігійної групи як такої, звинувачення в негативному впливі цієї групи на суспільство, державу) та м’яка (створення негативного образу етнічної, релігійної чи певної соціальної групи, згадування цієї групи та її представників у принизливому та образливому контексті, твердження про неповноцінність, моральні недоліки, цитування ксенофобських висловлювань).
Усього на досліджуваних ресурсах зафіксували 718 прикладів розпалювання ненависті, в основному, у м’якій формі. Мова ворожнечі середнього рівня використовувалась у 8% випадках. Мова ворожнечі в жорсткій формі становила менш ніж 1% від загальної кількості знайдених прикладів.
«Найбільше таких прикладів було в російських теленовинах (479 прикладів. — Ред.), тобто апріорі за стандартами журналістики в новинах не має бути жодних оціночних суджень, але в російських новинах вони були», — каже дослідниця Кримської правозахисної групи Ірина СЄДОВА. Вона додає, що ключові приклади були присутні у вигляді усних висловлювань ведучих, журналістів або спікерів у відеосюжетах.
На другому місці за використанням мови ненависті були кримські ЗМІ — 168 прикладів, 58% із яких припали на два ресурси, сайт «Форпост» та «Крыминформ». 71 приклад віднайшли під час моніторингу сайтів так званої кримської влади. Наприклад, у липні 2017 року на сайті «Правительство Республики Крым» у рубриці «Новини» було опубліковано статтю «Украинский нацизм стал основой государственной идеологии Украины — Сергей Аксенов».
За словами голови правління Центру інформації про права людини Тетяни Печончик, «мова ворожнечі найбільше розпалювалася проти таких груп, як українці, кримські татари, прибічники Євромайдану, члени меджлісу кримськотатарського народу, мусульмани, віруючі української православної церкви Київського патріархату, журналісти та правозахисники, емігранти та свідки Єгови».
Так, у звіті відзначається, що найбільше мову ворожнечі використовували проти українців (43% від усіх випадків), яких найчастіше називали «бандерівцями», «фашистами», «карателями», «боевиками», «волками в овечьей шкуре», «носителями трезуба в головах», «прихвостнями нацистов». Водночас, кримчан досліджувані ресурси називають росіянами, а жителів Донбасу — «окремим народом, який вимагає права на самовизначення».
Крім українців, основними об’єктами мови ворожнечі виявилися члени та прихильники меджлісу кримськотатарського народу, кримські татари та мусульмани (14%), яких вказані ЗМІ називали «радикальными исламистами» та «экстремистами», меджліс зображується як «терористична, екстремістська організація».
Дослідниця Ірина Сєдова наголошує, що найбільше прикладів виявили саме щодо груп людей, об’єднаних за етнічною, національною ознакою. «На телеканалах більш цікава ситуація, тому що вони спромоглися розпалювати ворожнечу до 36 етнічних груп. Тобто коли йдуть новини, українці зазнають більш жорсткої форми дискримінації, інші групи виступають здебільшого в контексті кримінальної хроніки. Якщо людина скоїла якийсь злочин, то вони обов’язково мають вказати її національність, громадянство або навіть етнічну приналежність», — говорить дослідниця Кримської правозахисної групи Ірина Сєдова.
Моніторинг проводився в два часових проміжки (з березня по вересень 2014 року та з січня по липень 2017 року), щоб побачити динаміку використання мови ворожнечі в новинах. Так, дослідники відзначили, що з часом інтенсивність використання мови ворожнечі стала спадати. «При цьому мова ворожнечі залишається звичним явищем: її використовують представники так званої влади Криму, політики, місцеві журналісти та проросійські активісти», — вказують у звіті. Разом із тим, під час якихось резонансних подій, пов’язаних із бойовими діями на Донбасі та діяльністю кримськотатарського національного руху, мова ворожнечі знову починає активно використовуватися.
Ефективність такого засобу під час інформаційної війни очевидна, і це можна побачити за результатами соціологічних опитувань. Так, голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик каже: «Було б дуже цікаво накласти ці дані й дані з опитування «Левада-центру». Вони опитують росіян час від часу, кого ті вважають своїми ворогами. Й ми навіть обговорювали це з колегами, що всі ці тумблери в російських новинах вели до зростання ненависті росіян проти якоїсь країни або якогось народу. Ми бачили, що 2017 року ЗМІ вже більше концентрувалися на подіях у Сирії, і, відповідно, туди лилися всі ці потоки, і, відповідно, той рівень ненависті до українців почав знижуватися, а інший почав зростати».
Те, що мова ворожнечі в інформаційному просторі Криму відіграла свою роль, підтверджують і експерти, які проводили дослідження, і місцеві жителі півострову. Режисер Валерій Балаян відзначив, що цей інструмент використовувався задовго до анексії: «Мені не вистачає такого самого дослідження щодо 2004 — 2014 років. 20 років я живу в Криму, й ми бачили, як це працювало щодо Криму, щодо кримських татар. І як кримські татари були ворогами навіть при Україні».
Мова ворожнечі небезпечна й призводить до серйозних наслідків. Дослідники порекомендували Міністерству закордонних справ України звертати увагу й на цей доведений факт під час міжнародного тиску на Росію, використати приклади розпалювання ненависті в Міжнародному суді ООН — щодо порушення Росією Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації тощо.
Мусимо дивитися й самі на себе, наголошують експерти. «Ми не можемо відповідати тим самим, тією ж палкою. Чим ми тоді будемо кращі, якщо будемо відповідати на мову ворожнечі мовою ворожнечі?», — зазначив Юрій БІДЗІЛЯ, доктор наук із соціальних комунікацій, завідувач кафедри журналістики Ужгородського національного університету. Навпаки, дослідники говорять про відповідальність за розпалювання ворожнечі, особливо коли цим займаються журналісти.
