Бути чи не бути в Україні українському кіно? Запитання суто гамлетівське, але аж ніяк не риторичне. Скільки пишномовних слів виголошують про засилля чужої, часто низькопробної кінопродукції на наших екранах, скільки сліз проливається за бідним вітчизняним кінематографом! А корінь проблеми, мабуть, не завжди криється в експансії американської чи російської культур, не лише в підступах загребущих кінодiлерів, а в рідній вітчизняній нетямущості, в елементарному невмінні господарювати, розпорядитися власним добром.
1997 року Держтелерадіо України поставило в план роботи «Укртелефільму» виробництво фільму «Усмішка звіра». Відомий режисер Віктор Василенко зняв не просто фільм, а серіал! Детективний! Українською мовою! На українську тематику! З чудовими акторами: Раїсою Недашкiвською та Лесем Задніпровським, Давидом Бабаєвим і Вадимом Скуратiвським! І що? А те, що вже два роки цей серіал лежить на полиці й ніяк не проб’ється в ефір. Може, він поганий і нецікавий? Та ні, так казати було б несправедливо: стрічку не бачили ні критики, ні глядачі, ні чиновники — ніхто з тих, хто міг би скласти свою думку...
Тоді в чому річ? Дуже просто: ті, хто його замовляв, не мають грошей, щоб заплатити за виконану роботу й викупити фільм. А без цього випускати його на екрани не можна. Навіть безкоштовно. Бо наступного дня на студію приїде податкова, явочним порядком зніме з рахунку студії (який і без того порожній!) весь податок на додану вартість за виробництво фільму, й студія розориться.
Фінансування мало проводитися через Національну телекомпанію України, для демонстрації в ефірі якої й призначався серіал. До кінця 1998 року було відзнято, змонтовано й озвучено всі десять серій. Причому знімався фільм виключно за рахунок внутрішніх резервів «Укртелефільму», держава з 1 млн. 451 тис. гривень, витрачених на серіал, не дала жодної копійки. Здавалося б, тепер вона має викупити свій фільм і пустити його в прокат, щоб відпрацювати витрачені кошти. Але у Держтелерадіо грошей немає, у НТКУ теж. Не можна продати серіал і «на сторону», оскільки власником вважається НТКУ. Поступитися якій-небудь телекомпанії правом показу — значить розорити студію: згідно із законом, у цьому разі вироблений телепродукт вважається проданим, і податкова тут же «урве» 20% від кошторису фільму.
Можна зрозуміти й Національну телекомпанію: викупити право власності на вітчизняний фільм набагато дорожче, ніж ліцензію на прокат якого-небудь третьосортного західного бойовика. До того ж коридорами НТКУ ходять натовпи своїх безробітних і напівбезробітних телевізійників, які прагнуть ефіру. Є при НТКУ й свої продакшн-студії, й кінодiлери, які постачають дешеві фільми, й рекламні агентства, що калькулюють, скільки коштуватиме реклама в західному блок-бастері, а скільки — в невідомому вітчизняному серіалі. Все це — аж ніяк не на користь української стрічки.
На «Укртелефільмі», як повідомив його директор Ярослав Голинський, накопичилося вже понад 50 годин свіжої кінопродукції, за яку держава заборгувала студії 3,2 млн. гривень. Тут і кінопортрети видатних українців, і дитячий серіал Б.Небієрідзе «Сьомий перстень чаклунки», й інші культурологічні проекти. Я.Голинський просить у НТКУ: виплатіть нам хоча б 700 тис., щоб можна було розрахуватися з податковою. Тоді фільми можна буде пустити в прокат і хоч потроху збирати з них фінансовий урожай! Але це питання ніяк не може вирішитися.
Власне кажучи, ситуація абсолютно аналогічна тій, що склалася в інших галузях економіки України: виробляється певний товар, який просто включено в план виробництва. Ніхто не займається його грамотним продажем, його проштовхуванням на ринок. При цьому не було ні маркетингових досліджень, чи потрібен такий товар взагалі, ні рекламної кампанії щодо його «розкрутки». Власне, лише його автори й знають, що лежить у них на складі, і ходять при цьому, усвідомлюючи власну геніальність і незатребуваність. Коли я спитав Віктора Василенка, режисера фільму, чи є які-небудь документи, які підтверджували б права НТКУ на цей фільм, він відповів, що не знає, і що не його це справа — займатися бухгалтерією...
В. Василенко та його творча група зачитують звернення до нового голови Держкомітету з інформполітики, ТБ і РМ Івана Драча, де нарікають на вже дворічний невихід в ефір їхнього витвору — телесеріалу «Усмішка звіра». Питання з фільмом, звичайно, треба вирішувати. Але ситуація значно глибша. За нинішніх законодавчих обмежень на фінансування кіновиробництва та ділових відносин між замовником кінострічок і «Укртелефільмом» навряд чи взагалі можливі нормальнi їх продюсування, реклама й розкрутка.
