Це фото надіслала головному редактору «Дня» Ларисі Івшиній журналістка «5-го каналу» Євгенія Подобна, яка багато працює в зоні АТО. Світлина зроблена буквально за 20 кілометрів до Донецька, у селі Нефайлове. Як написала Євгенія, у зруйнованому від обстрілів будинку вона під час зйомок помітила і сфотографувала «День». Кому саме належав будинок? Чи вціліли люди від обстрілів? Як давно читали нашу газету? На ці питання відповіді, схоже, ми вже не отримаємо. За словами журналістки, на передовій катастрофічно не вистачає українських газет. В умовах, коли інтернет працює з перебоями, а телевізійний сигнал супротивник намагається «глушити», саме друкована преса часто залишається чи не єдиним засобом інформування і моральної підтримки не лише військових, а й мешканців прифронтової зони.
ФОТО З FACEBOOK-СТОРІНКИ ЄВГЕНІЇ ПОДОБНОЇ
— Іноді я заходжу в зруйновані будинки, щоб відзняти матеріал. Побачила газету «День» у вщент зруйнованому будинку місцевих мешканців села Нефайлове, вирішила сфотографувати і показати вам, колегам, що видання читають в самих гарячих точках. Українська преса на передовій дуже потрібна. Ось приклад: прифронтова Красногорівка, зима цього року. Місто дуже обстрілювали. В одному ларьку запиняюся купити собі пиріжок. Перше, що мені говорить продавець: «Не шліть нам із Києва гуманітарку, а пришліть нормальних газет. Не пропагандистських російських, а наших, українських. Ми живемо в інформаційному вакуумі», — розповідає Євгенія Подобна. — Так воно й є. В зоні АТО часто немає українського телебачення, українське радіо ловить дуже погано, газет майже не привозять. Так, певну кількість преси на передовій роздають волонтери. Але йдеться про обмежений наклад і, як правило, це тематичні видання — для військових і про військових. Якісної преси, як «День», там майже немає. У певних торговельних центрах можна зустріти лише кілька російськомовних журналів. Я переконана: аби на сході було більше українських газет, ми мали б сьогодні зовсім іншу ситуацію. Уявіть, нині навіть на позиціях наших військових показують здебільшого лише російські канали. Тобто українські військові мають доступ переважно до російських ЗМІ. Думаю, що держава має підтримувати видання, допомагати їх розповсюджувати. Що б ми не говорили про сучасні інформаційні технології, на Донбасі преса зараз — незамінна.
За словами Євгенії Подобної, у Зайцевому, де живе близько 300 людей, і досі переконані, що прем’єр-міністром в Україні залишається Арсеній Яценюк. «У них рік немає світла. Багато хто ходить пішки до окупованої Горлівки, де мають родичів. А повертаються звідти з «новими», так би мовити, знаннями. У розмові зі мною люди говорять, що Яценюк у нас ще й досі прем’єр. Це насправді страшно. Коли в селі так довго немає світла, саме газета могла би бути єдиним джерелом інформації. Тому медіа-волонтери з «Дня», які власними силами передають свою газету на схід, мають бути всіляко підтримані владою, — продовжує журналістка «5-го каналу». — Також, говорячи про інформаційну блокаду сходу, не треба забувати, що з «того боку» не відсиджуються і часто передають пропагандистську пресу на підконтрольну Україні територію. Заходиш до людей, а в них купа видань типу «Вестник Новороссии»... Сьогодні волонтери малими зусиллями передають пресу на схід, але, переконана, держава сама має конкретно передбачати виплати на інформаційне забезпечення і військових, і населення в зоні АТО. У нас є Міністерство інформаційної політики — можливо, через них. Бо наразі глобально не відчутно великої інформаційної роботи на Донбасі. Навіть ті ж самі інформаційні листівки — про те, куди звертатися у випадку фіксації проявів сепаратизму, — я бачила у двох прифронтових містах із 15.
...Повертаючись до фото, яке передала нам Євгенія з зони АТО, розуміємо, що воно багато в чому символічне. Передовсім, перша шпальта. На ній — фотографія наших захисників і тема номеру — «Нездоланні...» Матеріал, який вийшов 13 жовтня минулого року, присвячений даті 14 жовтня — Дню захисника України і Українському козацтву. У цьому ж номері вийшли матеріали: «Капелани, об’єднуймося!» — про розвиток у країні системи душпастирської опіки; традиційна рубрика «Пам’ять» з історіями захисників, які віддали своє життя за мир і спокій України; проблемний матеріал «З Хаджу — до ФСБ» — про те, як російська влада проводить чергові обшуки у кримських татар; у рубриці «Прес-клуб Дня» — важливий текст про «Медіагігієну в час війни» — експерти розповідають, як протистояти інформаційно-психологічним атакам ворога. Крім того, в цьому номері чимало резонансних матеріалів, зокрема текст Алли Дубровик-Рохової «Україна сьогодні — це Перу 1979 року» (інтерв’ю з Еріком Райнертом). Лише один цей номер, не кажучи вже про щоденну доставку газети на передову, багато чого може пояснити читачам Донбасу. Натомість сьогодні друковане слово, як і його читачі, в прямому розумінні — під ворожими обстрілами. І доки ситуація не зміниться, говорити про повноцінну реінтеграцію Донбасу не доводиться.
