Кирило ВИШИНСЬКИЙ, випусковий редактор інформаційного блоку мовлення ICTV:
— На мій погляд, досить точні. Я не бачу якогось упередженого ставлення до фактів у залежності від політичних позицій. Інше питання — кожен факт на телебаченні може набувати додаткового змісту за рахунок різних прийомів його подачі. Це вже питання верстки, структури новин. Один канал, наприклад, першим фактом виносить початок епідемії грипу в країні, інший починає з того, що з Житомира до Києва рухається колона. Тобто, за рахунок якихось своїх засобів канали роблять ці факти більш чи менш значущими. Якщо говорити про точність, то так, не вистачає іноді професіоналізму, іноді журналістові складно знайти додаткову інформацію, додаткові факти, що підтверджують чи навпаки, спростовують якусь інформацію. Я не думаю, що редакційна політика стосовно журналістів якось впливає на подачу фактів. Але, швидше за все, у трактовці фактів, визначенні головних і другорядних можна розгледіти певну позицію керівництва.
Вадим ДЕНИСЕНКО, заступник головного редактора «Вікон» (СТБ):
— Якраз у фактах усі наші телеканали помиляються найменше. Якщо Мельниченко передав касети, то всі говорять, що Мельниченко передав касети. Відмінність та проблеми з’являються в інтерпретаціях цих фактів. Говорити про те, чи ситуація покращилась, чи погіршилася — доволі складно. Останнім часом кількість скандальних подій зросла, а відтак збільшилася кількість матеріалів, присвячених цим подіям. Але це, безумовно, тимчасове явище. Щодо точності інтерпретації, то тут не існує ніякого еталону. Для людей з одними політичними поглядами еталоном точності стало радіо «Свобода», а дехто вірить «УТН-панорамі». При цьому практично всі говорять, що відбулося, але у відборі тих людей, хто коментує події, а далі у відборі відповідної цитати і полягають найбільші проблеми, які ми називаємо свободою слова. Головна проблема, яка, з моєї точки зору, існує в наших ЗМІ, полягає в тому, що мало хто дотримується хоча б видимості неупередженого погляду. Як опозиційні, так і позиційні ЗМІ переважно працюють прямолінійно. При цьому довіра як до одних, так і до інших поступово зменшується. На відміну від Росії, наші політики й досі переважно не хочуть зрозуміти, що, показуючи дві точки зору, розумний журналіст завжди скаже те, що потрібно замовнику. При цьому ступінь довіри до такого повідомлення буде значно вищим.
Людмила КОРОЛЬ, випусковий редактор інформаційно-аналітичної служби телеканалу «Інтер»:
— Останнім часом особливих змін не відбулося. Ті чи інші події завжди на різних телеканалах подавалися з різною мірою точності. А об’єктивність інформації залежала і залежить від професіоналізму журналістів.
Олег ПАНЮТА, ведучий програми «Репортер. Ранок» («Новий канал»):
— Телебачення, телевізійний продукт — це такий же товар, як і все в нашому світі. Він може бути ліквідним (запитаним) або залежаним, другосортним, бракованим.
Дуже часто деякі українські телеканали нагадують або китайські ринки зі своїм специфічним запахом, або такі популярні сьогодні магазини second hand, у яких можна купити дуже багато що, але воно вже кимось поношене.
І справа тут не стільки в непрофесіоналізмі тележурналістів, скільки в колосальному впливі того телевізійного середовища, в якому вони перебувають. Коли журналістові кажуть: «Думай не так, як ти думаєш, а так, як треба», — то навряд чи його потягне на професійні подвиги.
Розповідаючи про подію, ми не повинні думати ні про що інше, окрім як про максимально об’єктивне висвітлення побаченого, того, що відбулося, що сталося. Нехай глядач вирішує, вірити йому в це чи ні, де правда, а де вигадка. Чи здатні ми нині на це — ось у чому питання.
Тільки-но «телевізійники» у своїй роботі почнуть керуватися лише прагненням донести до свого глядача правду (незалежно від політичних розкладів, кланової приналежності), поставивши на чільне місце саме бажання зробити це раніше за своїх конкурентів, — ось тоді ми зможемо побачити абсолютно інший клас подачі інформації. Тоді наші програми «купуватиме» глядач, натискаючи конкретну кнопку. А журналісти отримуватимуть задоволення від своєї роботи.
