«Тиждень моди з Дар’єю Шаповаловою» — єдиний фешн-проект в українському ефірі й одна з дуже небагатьох програм, яким притаманне поняття «стиль» і «якісна журналістика». Саме так, адже в програму про моду (яку, варто визнати, в нас часто сприймають спрощено) вкладено немало зусиль, енергії та знань. Інакше журналістові, що висвітлює головні тижні моди в Нью-Йорку, Лондоні, Мілані та Парижі, просто «не вижити».
Щодо програми «Тиждень моди з Дар’єю Шаповаловою», якісна журналістика полягає не лише в умінні компетентно розповісти про те, що відбувається на глобальному світовому подіумі, але й підтримати талановитих людей у своїй власній країні.
Саме тому в числі осіб, які, на нашу думку, заслуговують усілякого схвалення та підтримки, «День» називає Дар’ю ШАПОВАЛОВУ — автора й ведучу програми «Тиждень моди з Дар’єю Шаповаловою», яка сміливо розширює кордони «українського світу» й насичує його новими значеннями.
— Відоме твоє твердження, що для тебе головне — мода, а де її «транслювати» — в журналі, на телебаченні чи в інтернеті, — це вже не настільки важливо. Але все ж таки можна сказати, що телебачення зараз не в моді. Чому ж із фешн-програмою ти вийшла саме на телебачення, а не, наприклад, одразу в інтернет?
— Чесно кажучи, про якість українського телебачення на момент запуску нашої програми я не думала. Я справді більше працюю з модою, ніж з телебаченням. Тому для цього проекту телебачення як інструмент — не межа. У нас великі проекти в інтернет-напрямку. Я не здивуюся, що колись мені доведеться працювати виключно в мережі. Але зараз телебачення дає ту платформу, яка має більше значення, обшир, через яку нам простіше спілкуватися, наприклад, із зарубіжними Будинками моди. Отже, поки ми паралельно розвиваємо нашу інтернет-складову. Вже зараз наша Facebook-сторінка — друга за популярністю в усій країні після журналу «Топ-10». Щодо мене, така увага до програми про моду — це безпрецедентний для України факт. Мені навіть у редакції російського Vogue зізнаються, що інколи модні новини вони дізнаються саме від нас. Наприклад, повідомлення про те, що Карен Ройтфельд залишила пост головного редактора французького Vogue, першими в російськомовному сегменті інтернету опублікували ми.
— До речі, батько Карен Ройтфельд — одесит...
— До недавніх пір Карен щороку приїжджала до Одеси інкогніто. Вона рекламує це місто в європейському фешн-світі, переконує всіх, що в Одесі неодмінно потрібно побувати кожному.
На жаль, у нас також мало знають, що в Кеті Хорін, яка пише про моду для The New York Times, теж українське коріння. І навпаки: у нас мало знають і про українців, що реально завойовують західний світ моди. Зараз, наприклад, ми робимо матеріал про дизайнера з Харкова, творчість якого світу моди відома під маркою Bob Basset. Його команда створює неймовірні химерні маски, які збирають американські й європейські колекціонери. Крім того, його робота цього сезону красується в рекламній компанії Givenchy. Ми дуже пишаємося тим, що нам вдалося зробити ще одне таке відкриття! Насправді в світі моди є безліч людей з українським корінням. І цим теж можна гордитися!
— Як і тим, що Україні присвячують свої колекції імениті дизайнери.
— Як розповів мені Стівен Джонс, один із найвідоміших дизайнерів-капелюшників, він особисто бачив на робочому столі в Джона Гальяно книгу, присвячену українському костюму, коли дизайнер працював над колекцією «Осінь/зима 2009 — 2010». І це було видно по колекції. На жаль, настільки талановито переосмислити те, що у нас є, ми поки не можемо. А стороння людина на це здатна.
У одній із недавніх програм у нас був сюжет «Україна в світі великої моди». Там ми розповідаємо про те, що вперше в світі моди Україна згадується в 70-ті роки. Автор публікації — британський дизайнер Зандра Роудс, колекція якої називалася «Україна та шаль із шевронами». Напевно, були ще давніші «цитати», але, щоб переконатися в цьому, потрібно серйозно попорпатися в архівах.
— Дивно, що ще ніхто не намагався серйозно досліджувати це питання.
— Так, це дивно. Адже наша культурна спадщина досить багата.
Погляньте, як Лілія Пустовіт вивчає і цікаво переосмислює наше культурне минуле. Насправді дизайнери, що працюють у світових модних столицях, завжди пишаються своїм походженням. Мода — глобальна, але дизайнер повинен пам’ятати й поважати ту країну, в якій він народився і починав свій шлях.
— Я взагалі сприймаю творчість Лілії Пустовіт як частину українського національного відродження в новій якості, яка відповідає сучасним вимогам. А кого з дизайнерів ти ще б відзначила?
— Перш за все — вируюче співтовариство молодих дизайнерів. На мою думку, це і є показник культурного відродження в Україні. Поява молодих людей, готових творити, свідчить про те, що суспільство очищується. Серед них немає тих, хто настільки ж інтенсивно, як Лілія, цікавився б українською культурою, але, проте, вони ідентифікують себе з Україною. І це головне. Тут необхідно зрозуміти, що за цих 20 років склався не найкращий образ українського дизайнера.
— А чому так сталося?
— Коли розвалився Радянський Союз, в моду прийшло багато «дизайнерів», які самі себе проголосили такими. Це був своєрідний переломний момент, і, врешті-решт, це нормально. Але зараз ситуація в українській моді вже здоровіша. З’являється багато талановитої молоді, яка не боїться їхати до Європи й просувати свої колекції там. Ми завжди прагнемо висвітлювати презентації українських дизайнерів у Лондоні, Мілані, Парижі, тому що це для них важливо. Адже шанс, що на їхній показ прийде відомий критик — невеликий, просто тому, що графік модних подій — наприклад, в Парижі — дуже насичений. Саме тому ми створили проект Kiev Fashion Days, який збирає в один час і в одному місці талановиту молодь і авторитетних зарубіжних критиків, які можуть оцінити молоду українську моду. До речі, про Kiev Fashion Days написав італійський Vogue. І зараз вся модна Москва тільки про те й говорить, що Київ є на сайті Vogue.it, а Москви там немає. Для них це показник, вони знають, наскільки складно потрапити на сайт цього видання.
До речі, в рамках Kiev Fashion Days ми привозимо в Україну багато авторитетних лекторів. І ми продовжуватимемо цю практику. Якщо молодий дизайнер побував на лекції Годфрі Діні (модний критик, головний редактор порталу Fashion Wire Daily. — Прим. «Дня»), Метта Ірвіна (авторитетний фешн-фотограф. — Прим. «Дня») або Стефана Фежера з французького Vogue, він уже зовсім інакше почне мислити. З іншого боку, коли ми запрошуємо авторитетних європейців до Києва, спочатку вони бояться, але потім, дізнавшись, що тут побувала, наприклад, Хіларі Александр з Daily Telegraph, сміливіше приймають запрошення.
— Ти сказала про те, що бум молодої української моди пов’язаний з очищенням суспільства. А з чим зв’язане це очищення? Адже, врешті-решт, цьому мало що сприяє...
— Просто виросло нове покоління. Ми не пам’ятаємо Радянського Союзу, ми живемо в абсолютно іншій реальності. Саме тому наше покоління може створювати щось нове. Так, ми ще не управляємо країною, але, проте, ми вже в змозі впливати на ситуацію, наприклад, в галузі моди. Ми справді хочемо бути в Європі, і, до речі, для нас це набагато простіше, ніж для Росії. Хоча до цих пір, коли ми нашим зарубіжним приятелям говоримо: «Приїжджайте до Києва!», спочатку вони ставляться до цієї пропозиції з острахом, запитують, де це. А коли ми відповідаємо, що це найбільша за територією країна в Європі і летіти до неї не більше трьох годин, то вони просто не вірять. Але, приїжджаючи, не шкодують про витрачений час. Наприклад, Годфрі Діні нещодавно побував уже вдруге в Україні. І, побачивши, як з 2008-го року виросла наша мода, щиро здивувався і зізнався: «Я просто не впізнаю українську моду!..»
— Якщо говорити про модну Україну не лише в розрізі фешн, а в широкому розумінні, то яка вона й де вона?
— Гадаю, це — молодь. Безумовно, нам варто говорити й про нашу культурну спадщину, але дозовано. Той же Годфрі якось сказав мені, що раніше в українських колекціях було надто багато національних мотивів, а зараз ми навчилися правильно інтерпретувати етнічну тему.
Завжди модною буде наша багатюща природа, об’єкти історичної пам’яті. Але ми нарешті повинні розповісти про це світу, залучити туристів сюди. До речі, зробити це можна й за допомогою моди.
— Доводиться постійно констатувати, що в нашому суспільстві склалося дещо викривлене ставлення до моди як до «гламурчика». Чому це сталося, на твою думку, і як цей стереотип перебороти?
— Треба просто багато працювати. У нашій програмі ми постійно показуємо, що між модою і світським життям немає знаку рівності. Якимсь чином вони пов’язані, але не більше. У нашому суспільстві склалася зворотна уява — і це наслідок певних телепрограм і «показушної» поведінки українських «зірок». Проте правильне розуміння в Києві вже спостерігається, просто нам потрібно більше якісних модних подій. Упевнена, що років через п’ять їх буде багато. Адже ще років п’ять тому ніхто не думав, що в Києві відкриється бутік Chanel.
— Адже зараз багато Будинків моди розглядають Україну як потенційний ринок?
— І це, до речі, теж має безпосередньо стосуватися проблеми розвитку туризму. Якщо в Києві відкриватимуться модні магазини, де іноземні гості зможуть купувати ті ж речі, які вони звиклися купувати в якому-небудь містечку Портофіно, де живе менше тисячі осіб, але там є бутік Louis Vuitton, то наша туристична сфера, безумовно, розвиватиметься значно інтенсивніше.
Розвиток модної індустрії справді може дати імпульс для розвитку туризму й супутніх сфер. І ця можливість, зважте, у нас є лише завдяки тому, що Україна — молода держава.
— Чи може мода бути чинником «окультурення»?
— Так, звичайно. Якщо колекція дизайнера тобі справді цікава, то ти прагнеш зрозуміти, чому він створив саме таку сукню, чому звернувся до цієї культури. Це я знаю по собі.
Грамотний фешн-критик повинен пояснити тим, в кого просто немає часу читати всі модні огляди й знатися на нюансах, що стало натхненням для створення того чи іншого образу. З фешн-критикою у нас поки все не так добре. І це зрозуміло, адже індустрія моди в нас молода. У нас немає таких традицій, як, наприклад, у Франції, де вже в XVII — XVIII століттях почали замислюватися про те, що мода може бути важливою статтею експорту для держави. Тоді нам було не до цього, але зараз у нас є всі можливості для того, щоб створити повноцінну індустрію моди. Навіть молоді російські дизайнери хочуть «відшиватися» в Україні, тому що в Росії немає такої кількості фабрик, які можуть забезпечити певну якість пошиття.
— Так, але в нас ці фабрики стоять.
— На жаль, на даний момент це так. У зв’язку із цим скажу лише, що найамбітніша мета, пов’язана з Kiev Fashion Days, полягає в тому, щоб з часом дати можливість дизайнерам створювати недорогі капсульні колекції, а людям, які приходять на покази, відповідно, — можливість купувати одяг від українських дизайнерів за невеликі гроші — 10 — 20 умовних одиниць. А пізніше ці ж покупці перейдуть на перші лінії дизайнерських брендів. Що стосується дизайнерів, то зараз їм треба дуже багато працювати над собою. Вони повинні усвідомити, що фешн-бізнес — це дуже серйозна справа. На жаль, поки далеко не в усіх із них є бізнес-партнери, хоча це необхідно для грамотного розвитку справжньої модної марки. У нас уже виросло хороше покоління молодих дизайнерів, а ще повинне вирости хороше покоління бізнесменів, які готові вкладати гроші в досить непростий, але дуже цікавий модний бізнес.
— А як щодо довіри до українських дизайнерів з боку покупців?
— Жінки, які зараз купують речі від українських дизайнерів, — це люди, що відбулися, які можуть собі дозволити одяг від зарубіжних дизайнерів, але вони свідомо роблять вибір на користь українських. Зовсім не з патріотичних міркувань. А тому, що цей одяг — цікавий і якісний.
У певний час, гадаю, люди стануть настільки вільними, що їм буде все одно, купувати речі від французького чи українського дизайнера. Вони просто, скажімо так, купуватимуть свій стиль, філософію певного дизайнера, який може бути як французом чи італійцем, так і українцем.
Але це дискусійне питання. Недавно Луїз Уїлсон, викладач лондонської школи імені Святого Мартіна (це одна з авторитетних дизайнерських шкіл у світі, яка виховала Маккуїна, Гальяно та багато інших), переконувала мене в тому, що нам, у Східній Європі, дуже пощастило. Наші дизайнери виросли в абсолютно іншому суспільстві, вони не виховувалися під таким же потужним натиском своїх старших і успішніших колег. І це, як стверджує вона, є нашим плюсом, а ми неодмінно повинні скористатися цією ситуацією! Зараз в українській моді все розвивається дуже позитивно. У нас за два останні роки стався такий стрибок, про який Париж може лише мріяти.
— Коли немодне перетворюється на модне й навпаки? Що впливає на процес формування тенденцій, на твою думку?
— Усе. Мода — дуже чутлива сфера. На неї впливають і політичні, й економічні події. 11 вересня ввело в моду чорний колір і «мілітарі» — як неусвідомлене бажання захищатися. Чому до моди увійшло довге? Скоріше за все, це реакція на економічну кризу, унаслідок якої в людей з’явилося бажання закривати тіло. Загалом, криза значно перекроїла карту модного світу: ожив мас-маркет, дизайнери стали створювати колекції для масових брендів. Як на мене, це хороша тенденція. Я вважаю, що мода має бути для всіх. Звичайно, вбрання за неймовірні гроші будуть завжди. Але я абсолютно згодна з Карлом Лагерфельдом, який якось зізнався мені, що дизайн має бути правильним і грамотним у будь-якій ціновій категорії.
Зараз до моди увійшли 70-ті. Можна знайти безліч пояснень цьому. Адже на моді відображаються щонайменші сум’яття в суспільстві. Просто далеко не кожен може зрозуміти цей зв’язок. Тому в цій сфері працюють розумні, тонкої натури люди, що вміють «бачити» на 5—10 років уперед. Якщо щось увійшло до моди — це не випадковість.
Зараз світом керує неомінімалізм. Ми бачимо, що і в Україні багато дизайнерів прагнуть до простих форм. Але головна тенденція в нашій моді сьогодні полягає в тому, що дизайнери орієнтовані на Європу. Вони сповідують європейські цінності.
— З чого «складається» сьогодні модна людина?
— Модна людина — це не та, яка навчилася просто красиво одягатися і при цьому не виявляє себе як особистість. Мода минає, а стиль залишається. Цю фразу сказала Коко Шанель на початку минулого століття, і з тих пір вона стала заповіддю для всіх поколінь справжніх модників. Щоб виробити свій стиль, необхідно цікавитися не лише модою, але й мистецтвом, культурою, кінематографом, літературою, тим, що відбувається в суспільстві.
