Що таке інформаційно-культурний простір? Аби краще зрозуміти, потрібно розділити це поняття на дві складові. Інформаційний простір — це інфраструктура і ресурси передачі інформації, а в культурному просторі відбувається прийняття та реалізація соціальних цінностей. Іншими словами, інформаційний простір — це канал і форма, а культурний простір — це набір значень і зміст. Є машина і водій, який веде її туди, куди йому потрібно.
Коли йдеться про західний, російський або український інформаційно-культурний простір, то мається на увазі, як правило, державно-політичний образ «водія» і відповідний «маршрут руху». Інформаційно-культурні продукти, які створюються в окремо взятій країні, зрозуміло, можуть впливати не лише на мешканців цієї країни, але й виходити на «експорт», впливаючи на політичну свідомість громадян інших держав. Силу дії можна образно обчислити за формулою, помноживши геополітичні амбіції на розмах культури «країни-виробника» в масштабах світу.
Наприклад, контент Бі-Бі-Сі і творчість Мерліна Менсона, будучи одними з інформаційно-культурних проявів потужного в геополітичному плані Заходу, мають більше можливостей впливати на свідомість мешканців земної кулі, аніж, наприклад, телеканал «Дождь» і Стас Михайлов, оскільки Росія — теж геополітично потужна, але поступається Заходу, зосереджуючи основну увагу на колишніх радянських республіках.
А що Україна? А Україна сьогодні поки що не в силах змагатися на світовому геополітичному полі ані із Заходом, ані з Росією. Її ж інформаційні та культурні продукти інколи не є авторитетними навіть усередині самої країни, не кажучи вже про той «силовий» вплив, який чинять на український інформаційно-культурний простір Захід і Росія. Ми, українці, часто захоплюємось і орієнтуємось на те, що про нас пише європейська або американська преса, і водночас ОРТ інколи замінює нам «Інтер» та «Перший Національній». Українська ж естрада переважно сушить голову над тим, як виглядати краще, з точки зору західних та російських очей.
Потрібно розуміти, що на нашу українську політсвідомість можуть істотним чином впливати не лише прямі та конкретні політичні цінності, що йдуть від інформаційно-культурних матриць Заходу і Росії. Але й непрямі, опосередковані, які, на перший погляд, можуть взагалі не стосуватися якихось політичних цінностей, але одночасно мати на увазі і передбачати їх. Той, хто передає такі цінності, може робити це спеціально, а може й «без прихованих думок». Як правило, до перших належать суспільно-політичні ЗМІ, а до других — продукти шоу-бізнесу (переважно кіно, музика і телевізійна «розважалівка»).
Наприклад, нещодавно в одному з вечірніх випусків новин по ОРТ майстерно висвітлили сюжет про новий приватний факт насильства американських батьків над прийомною російською дитиною. Піднесли, як належить, підштовхнувши до висновку, що закон Магнітського все-таки справедливий, не згадавши самого закону і тієї політичної дискусії, яку він викликав у суспільстві. Все чисто і без політики, а решту — «додумайте самі».
Є й інший приклад. Американська телепередача на українському MTV, де дівчина з подвійною сексуальною орієнтацією обирає собі супутника або супутницю життя з табору хлопців-натуралів і табору дівчат, які дивляться виключно убік собі подібних. Не доводиться говорити, як такі продукти сприяють поширенню і посиленню «амстердамських» політичних поглядів серед української молоді.
Суть проблеми зводитися до того, що державно-політичні кордони — це не завжди доречна точка відліку стосовно проблемних інформаційно-культурних питань. Інколи необхідно дивитися глобально і оперувати глобальними інформаційно-культурними категоріями, а не прив’язувати все до території тієї чи іншої держави. Наприклад, є такі поняття, як «попса», «неадекват» і здорова альтернатива. І західна, і російська, і вітчизняна українська «попса», як і «неадекват», навряд чи принесуть щось корисне морально-політичній і національній свідомості українців. А здорова альтернатива — українська, західна або російська — можуть змусити думати, аналізувати, прагнути бути розсудливим. А того, хто прагне бути розсудливим, не так просто накачати всілякими політсимулякрами і внести смуту до національного «Я». Швидше, ця людина буде набагато відповідальніше ставитись до своєї Батьківщини, громадянських обов’язків і політичного вибору.
І це не означає, що українці, які слухають і намагаються розуміти Боба Ділана і Юрія Шевчука, почнуть любити США і Росію сильніше, ніж свою рідну Україну. Для таких українців громадсько-політичні мотиви творчості згаданих для прикладу музикантів будуть певним зразком відповідального і адекватного сприйняття проблем своєї Батьківщини. Ми ж не станемо звинувачувати Святослава Вакарчука в тому, що музичне наслідування «Океаном Ельзи» британського «інді» якось спотворює український заряд творчості групи...
З «неадекватом» все абсолютно ясно — агресія, радикалізм і мракобісся відомо до чого призводять. А ось як «попса» своєю непрямою (!) політичною дією може підривати державно-політичну і національну свідомість українців, варто детальніше розібрати на прикладах окремих цінностей. Які стандартні риси «попси»? Низькопробність, неоригінальність, низька якість, непотрібність, безглуздя тощо. Це може мати свій прояв, відповідно, і в ЗМІ, і в кінематографі з музикою, і в інших сферах масової культури та комунікації. Який дух, такі й форми: зазначеним рисам «попси» характерним чином властиво позначатися також на духовно-етичному стані тих, хто її споживає, а згодом народжуються безвідповідальні політичні і національні погляди.
В одному з останніх випусків журналу «Фокус» Дмитро Фіонік у статті «Передостанній бій» пише, що аполітичність і відсутність світогляду — глобальна тенденція часу. І в його словах багато справедливого. Але, як зауважувала Марина Цвєтаєва, «у мене є право не бути власним сучасником». А є ще поняття ієрархії цінностей, і якщо «дух часу», який все частіше втілюється через «попсу», підриває основи здорових духовно-етичних і національно-політичних орієнтацій, то чи варто прогинатися під мінливий світ?..
