У травні 2017-го виповниться три роки проекту під назвою «Дві країни — одна професія». Це серія зустрічей представників журналістських організацій України і Росії під егідою ОБСЄ. За цей час відбулося дев’ять зустрічей за круглими столами, на яких керівники Національної спілки журналістів України, Незалежної медіапрофспілки України і Спілки журналістів Росії ухвалювали різні резолюції про те, як важливо протистояти пропаганді, не допускати залучення журналістів до інформаційних воєн, а головне — і це постійно підкреслювалося — дбайливо дотримуватися професійних стандартів і зберігати вірність професії.
Основний куратор проекту — представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дунья Міятович — дуже задоволена тим, як розвивається її дітище. Єдине, що її непокоїть, це ситуація зі свободою ЗМІ в Україні. За її словами, це головне, що її хвилює останніми роками.
Представників СЖР теж непокоїть ситуація в Україні. Особливо їх хвилює, що з цієї країни постійно висилають знімальні групи НТВ, «России-1», «ЛайфНьюс» та інших російських ЗМІ. Тому за ініціативою Спілки журналістів Росії до спільних резолюцій включаються такі, наприклад, вимоги: «Неприпустимо припиняти діяльність журналістів, незалежно від позиції, яку займають ЗМІ, що вони представляють».
У студіях російських телеканалів ось уже скоро три роки як звучать заяви, що «Україна — «недокраїна», що «немає такої держави — «Україна», і «народу такого немає — «українці». У студіях російських телеканалів українських експертів, які туди навіщось приходять, постійно принижують, причому, підкреслюючи їхні національність і громадянство, а інколи й просто б’ють. Причому останнім часом рукоприкладство щодо іноземних експертів на російському ТБ почастішало. Практично жодне політичне ток-шоу не обходиться без заяви про те, що Україна стане єдиною, коли «війська ДНР візьмуть Київ і викинуть звідти бандерівську хунту».
Росіяни все це дивляться і слухають уже майже три роки. Про розіп’ятих немовлят, розстріляних снігурів, зґвалтованих бабусь. Про розгул нацизму в Україні. Про те, що на вулицях українських міст убивають, почувши російську мову. Саме ось такий телевізор став головним чинником, що розв’язав російську агресію проти України. Саме він її підтримує.
Питання до тих, хто представляє Україну в проекті «Дві країни — одна професія». До Сергія Томіленка, в.о. голови Національної спілки журналістів України, і до Юрія Луканова, екс-керівника Незалежної медіа-профспілки України. Ви що, справді хочете, щоб громадяни України все це дивилися і слухали? Ви справді виступаєте проти того, щоб ваша країна не дозволяла акти інформаційної окупації, які постійно здійснюють на території України співробітники російських інформаційних військ?
І ще. Панове, ви добре уявляєте, з ким саме ви ведете діалоги за круглими столами у Відні? Спілка журналістів Росії, яка є партнером у цих переговорах, радісно прийняла анексію Криму і Севастополя й одразу ж з ентузіазмом почала освоювати вкрадені території, створивши на окупованих землях свої відділення: спілки журналістів Криму і Севастополя.
Риторика керівників СЖР мало чим відрізняється від тієї мови, якою висловлюється, наприклад, офіційний представник російського МЗС Марія Захарова. Коли готувалась резолюція Європарламенту про протидію російській пропаганді, секретар Спілки журналістів Росії Тимур Шафір дав на цей проект грізну відповідь: «Звісно, ми не можемо залишитися осторонь і реагуватимемо». І тут же конкретизував загрозу, заявивши, що ця резолюція «рано чи пізно ударить по них самих».
Сама назва проекту «Дві країни — одна професія» містить неправду. Країни справді дві. А ось професії — різні. У Росії є журналістика, але вона зовсім не в тих ЗМІ, інтереси яких представляє Спілка журналістів Росії. Там, на федеральних телеканалах, в «Российской газете», Лайф Ньюс, в «Комсомольськой правде», у переважній більшості місцевих газет і телеканалів немає журналістики. Ми за інерцією помилково називаємо всі ці контори засобами масової інформації, а людей, які там працюють, — журналістами. Користуючись цією підміною, СЖР і «корисні ідіоти» на кшталт Дуньї Міятович з ОБСЄ, вимагають поширити на ці псевдо-ЗМІ і псевдожурналістів ті норми, які вироблялися міжнародним співтовариством для захисту свободи ЗМІ та журналістики. Насправді всі ці медійні організації займаються виключно обслуговуванням влади і зомбуванням населення Росії, а також роблять спроби, інколи доволі успішні, обдурювати громадян інших країн.
Спілка журналістів Росії, з якою українські журналістські організації ведуть діалоги, — це організація, яка останніми роками твердо стала на бік держави фашистського типу. СЖР може періодично випускати резолюції на захист окремих журналістів, яких несправедливо звільнили, або гнівно засуджувати черговий фільм-донос НТВ на російську опозицію. Це дозволяє зберегти видимість організації, яка має якийсь стосунок до журналістики. А головне — всі ці заяви абсолютно безпечні, оскільки жодного впливу на адресатів не мають: журналістів продовжують гнобити, а НТВ регулярно продовжує випускати свої доноси.
Спілка журналістів Росії продовжує традиції Спілки журналістів СРСР, яку було створено в 50-х роках з єдиною метою — представляти в умовах холодної війни СРСР у Міжнародній організації журналістів, тій, що була покликана протистояти Міжнародній федерації журналістів, яка об’єднувала працівників ЗМІ вільного світу. Все інше — конкурси, пиво в Домжурі й інші радощі тих, кого називали «підручними партії», були побічними того головного, в ім’я чого було створено тодішню спілку журналістів — в ім’я використання ЗМІ для поширення комуністичної пропаганди по всьому світу.
Після розпаду Радянського Союзу Спілка журналістів Росії, яка виникла на руїнах СЖ СРСР, певний час намагалася стати захисником інтересів журналістів. Організовувала багатотисячні мітинги на захист того НТВ, з убивства якого почав своє перше президентство Путін. Потім, коли стало зрозуміло, що Путін — це надовго, в СЖР прокинулася генетична пам’ять, і її керівництво потягнулося до влади з обіймами й поцілунками. Влада себе обійняти не дозволила, а поцілувати дозволила лише підошву черевика. Проте начальство в СЖР не горде, і це в радість. Тепер займається звичною й улюбленою справою, обслуговуванням влади. Нещодавно, коментуючи намір світової служби Бі-Бі-Сі розширити свою діяльність, голова СЖР Всеволод Богданов висловив надію, що вони не воюватимуть із російськомовними ЗМІ, й одразу ж розповів, яке у нас чудове іномовлення.
«Наше іномовлення завжди було компетентним, демократичним», — пояснив Богданов і повідомив, що він завжди «міг пишатися тим, як працюють наші ЗМІ іншими мовами». Це він про ту саму брехливу пропагандистську машину, «Раша Тудей» і «Спутник», яка вже дістала своєю брехнею весь світ і якій світ, нарешті, почав протистояти.
Мені, громадянинові країни, яка здійснила анексію Криму й окупувала частину Східної України, не пристало давати поради громадянам цієї країни. Тому обмежуся проханням до керівників українських журналістських об’єднань. Якщо вам настільки вже необхідні ці зустрічі у Відні з керівництвом СЖР, якщо вам треба саме з ними обговорювати проблеми професійної етики, ви хоча б змініть назву проекту. А то коли читаєш «Дві країни — одна професія» і знаєш, хто бере участь у розмові з російської сторони, стає важко зрозуміти, про яку професію йдеться.
