У середині березня український Кабмін своїм розпорядженням доручив Міністерству культури, Міністерству фінансів, Міністерству економіки, Міністерству юстиції, Фонду державного майна і Держкомінформполітики створити і забезпечити діяльність Державного телевізійного каналу «Культура». На фоні передвиборних баталій черговий вияв турботи про відродження української духовності залишився якось не особливо поміченим. Однак у надрах відомств, вказаних у розпорядженні, процес його осмислення протікав. Звернувшись до топ-менеджерів деяких із цих відомств, «День» спробував розібратися у проблемі.
Запитання — чи потрібен Україні подібний канал чи ні — риторичне. Безумовно. Адже, як зазначає заступник держсекретаря Міністерства культури і мистецтв Ганна Чміль, художні цінності, продуковані в Україні — або за участю держави, або просто за безпосереднього фінансування державою тих чи інших творчих колективів, художників, музикантів, кінематографістів і т.д., — на сьогоднішній день доступні дуже невеликому колу глядачів. А якщо художня цінність не «вживається», то вона і не носить параметрів художньої цінності.
Але чи повинен це бути окремий канал, чи можна обмежитися блоком програм на державному телебаченні? Так, наприклад, голова Держкомінформу Іван Чиж вважає, що повинно йтися про повноцінний канал — причому, не тільки телевізійний, але й про радіоканал (хоч і зазначає, що коли йдеться про ліцензії на частоту, виникає багато запитань). Зі слів Івана Чижа, канал створити реально, тим більше, що на це передбачені і певні бюджетні асигнування (хоч це і не ті кошти, які необхідні). Голова Держкомінформполітики впевнений, що якщо його відомство і Міністерство культури об’єднають свої зусилля, сил для того, щоб канал «Культура» запрацював, вистачить.
Одночасно, якими б оптимістичними не здавалися перспективи створення повноцінного культурологічного каналу, реальний досвід проекту «Культура», що виходить на УТ-1, наводить на думку про те, що і одну годину на день ефірного часу освоїти не так вже й легко. Оскільки серйозних технічних і фінансових можливостей робити конкурентоспроможний телепродукт у НТКУ немає. Однак, навіть якби і були такі можливості, «розвивати культуру в першій половині дня», — зазначає перший віце-президент НТКУ Юрій Айвазян, — «це звучить трохи дивно». Проте, НТКУ збирається докладати всіх зусиль, щоб проект розвивався. Є й певні резерви, на які там розраховують. Зі слів Ю. Айвазяна, йдеться, наприклад, про так званий Європейський телерадіомовний союз, де є департамент, що займається co-production. Ось за допомогою цих грошей НТКУ і розраховує знімати те ж документальне кіно, робити програми пізнавального і культурологічного характеру тощо. А щодо технічного виконання окремого телеканалу «Культура», то, як відзначає Юрій Айвазян, це важко здійснити: всі загальнонаціональні канали «розібрано», а робити окремо взятий канал «Культура», наприклад, на Київську, Житомирську чи якусь іншу область, на його думку, — смішно.
Проте, навіть якщо не замислюватися над технічним виконанням подібного проекту, залишається ще один важливий «пунктик» — програмне наповнення. Прихильники створення окремого каналу «Культура» часто апелюють до того, що за такий-то період на такій-то студії (наприклад, на тому ж «Укртелефільмі») знято «найбагатший матеріал»... Але, дозвольте, для того, щоб канал «Культура» (якщо говорити саме про окремий канал) міг нормально функціонувати і виконувати свою просвітницьку місію, архівних матеріалів мало. Потрібні повноцінні новинні та публіцистичні програми, завдяки яким українська культурна спадщина могла б бути осмислена в сучасному контексті, потрібні нові фільми. І нові не тільки змістовно, але й технологічно. І знову виникають усе ті ж банальні запитання. А можливо, спочатку варто визначитися більш конкретно з можливістю фінансувати окремий канал? А можливо, варто підтримати окремі культурологічні проекти? Зрозуміло, що хочеться відразу — «багато і добре». Але, можливо, почати з «небагато і задовільно»? У розмові з кореспондентом «Дня» про перспективи створення «Культури» голова Держкомінформполітики відзначив, що цю проблему, на жаль, заговорили. І це дійсно так. Заговорили. Але чи обговорили? Не на рівні заяв і побажань, а так, як слід би, — спробувавши реально співвіднести пріоритети і можливості?
P.S. У матеріалі йдеться про можливості створення тільки державного культурологічного телеканалу. Тоді як відомо, що недавно Нацрада з питань ТБ і радіомовлення видала ліцензію телекомпанії «Гравіс» на право мовлення на каналі, програмна політика якого будуватиметься саме за принципом «Культури». Тим самим пропонується новий варіант вирішення цієї проблеми. «День» уважно стежитиме за подальшим розвитком подій.
