Безумовною подією телевізійного тижня став спільний проект «Нового каналу» та «Фактів» «Гордість країни- 2004». Протягом року телеглядачів просили повідомляти про земляків, які «на відмінно» проявили себе в екстремальних ситуаціях, про знайомих, якими можна пишатися. І народ із задоволенням поділився з телевізійниками іменами тих, кого вважає гідними поваги й пошани на всеукраїнському рівні. У результаті дуже різних громадян було названо гордістю нації. Рятівник, який врятував людину, котра впала на рейки в метро; юний шахіст; юна леді, яка взяла на себе відповідальність за малолітніх братів і сестер після смерті матері; молодий хлопець, швидка реакція якого врятувала пасажирів автобуса, водій котрого раптово помер за кермом — усього 15 героїв проекту, відзначених увагою суспільства. Їх вітали і вшановували можновладні чиновники, улюблені спортсмени й артисти. На відміну від подібних акцій, коли, за словами Миколи Томенка, «чиновникам вручають премії за їхні посади, а бізнесменам — за їхні ж гроші», у цій не було звичної помпезності й тріумфальності. Тим, чиї історії було переказано в телеінсценівках, намагалися сказати якомога більше теплих і зворушливих слів, висловити своє захоплення — якщо не подвигом, то силою духу й життєвою витривалістю, дивлячись на яку кожен може себе запитати: чи зміг би я вчинити в подібній ситуації так само? Можливо, в цьому і полягає «щира правда» втіленої ідеї. Герої та героїзм — надто затерті поняття, на жаль. Наприклад, один iз номінантів, співробітник МНС, не хотів погоджуватися з таким визначенням, тому що за 20 років його «творчої діяльності» було різне, починаючи з Чорнобиля. Але суспільству дуже потрібні приклади для наслідування, приклади самозречення, жертовності в ім'я інших, реальні підтвердження існування того, про що читали в добрих і розумних книгах. У дитинстві, коли книги ще читали. Усе, що відбувалося, чимось нагадало «Від усієї душі» Валентини Леонтьєвої — не форматом, а теплими й зворушливими моментами, коли щось саме в душі болить чи радіє. Загалом, браво!
У іншому ж тиждень був в інформаційному плані досить «нервовий». Довелося понервувати за Володимира Кличка, добре, що не марно — нокаутом ваговитого кубинця він наші затрачені нервові клітки «окупив» (бій традиційно показав «1+1»). Нервували з приводу обіцяного зниження цін на м'ясо — і це перед Великоднем! І новини всіх телеканалів, як і раніше, намагаються з'ясувати: так що ж там, на ринках, реально відбувається? Нервували через раптову поступливість російських власників наших нафтопереробних заводів і мереж автозаправок — наша «шкіряна чутливість» попереджає: щось тут не так. З'ясувати, що до чого, спробував «5 канал» у вечірній інформаційній програмі. Але представник «ТНК» «стояв на смерть», особливо відповідаючи на запитання, наскільки пов'язана згода «заморозити» ціни на ПЗМ з раптовим падінням курсу долара. Навіть про доларову вартість літра бензину говорити відмовлявся — мовляв, в Україні гривня в ходу, навіщо нам у валюті вартість підраховувати? А обличчя при цьому хи-и-тре…
Але понад усе нервували по телевізору все ж через несподіване «зміцнення» гривні. Здається, ніколи ще не були такі збуджені ведучі й учасники прес-клубу «Іду на Ви» («1+1»). Ось де вже дійсно, пристрасті вирували. Вимагаючи, наприклад, від Леоніда Черновецького конкретних рекомендацій — що робити, куди бігти, що купувати, а що здавати, ведучі Ольга Герасим'юк і В'ячеслав Піховшек були абсолютно впевнені, що вся телеаудиторія єдина з ними в пориві праведного гніву. Насправді ситуація, звичайно, «стрьомна» — у будь-якому випадку частина населення залишиться в програші. Про що, до речі, й Президент сказав — що, мовляв, недобре це. А ось прем'єр вважає, що добре. І зрозумій їх після цього…
Природно, не було такого телеканалу, який не нагадав би телеглядачам про річницю Чорнобиля. «Тоніс» не обмежився спогадами про трагедію, в студії цього телеканалу експерти говорили і сперечалися про те, що буде далі — iз саркофагом, і з «мирним атомом». І якось без оптимізму…
Чимало галасу наробив і візит нового міністра оборони до Москви. Як можна було зрозуміти з розрізнених і несистематизованих повідомлень, начебто він повернувся не з тим, за чим їхав.
Дещо несподіваним був і Борис Нємцов в «Детально з Дмитром Кисельовим» (ICTV). Другим гостем програми був Валерій Коновалюк, новий глава партії «Трудова Україна». Говорили про сучасний історичний момент, про популізм влади, про те, що це таке, і в чому відмінність народної влади від популістської. Нємцов нам розповідав, що ми «совок», і «шарікови» — наше породження, а тому розкуркулювання олігархів та інший грабіж награбованого народу подобається. Ну, не без того — дуже хочеться, щоб сьогоднішній росіянин Бакай за ДУСю все ж таки відповів, тільки «совок» тут до чого? Чи європейцям би цього ж не захотілося? Інша справа, що Бакай у них навряд чи з'явився б. Так, може, знову ми винуватих не з того кінця шукаємо? Народ, звичайно, малосвідомий, але, по-перше, у нас для «дуже свідомих» політиків іншого народу немає, а по-друге, політики так часто розповідають нам про те, що вони — «квінтесенція» народу, а заодно — захисники його думок, сподівань і прагнень, що якось само по собі виникає питання про якість політиків в умовах існування пострадянського електорату. І відповідь на нього політикам навряд чи сподобалася б…
