Напередодні епохального звіту прем’єр-міністра Миколи Азарова про річне перебування біля «керма» ток-шоу намагалися підбивати підсумки. Зокрема, Ганна Безулик зібрала проурядових та опозиційних фігурантів, аби поговорити про цей самий 2010-й, сповнений «перемог і звершень».
Дійсно, цікаво було дізнатися, чи дала щось країні «тверда рука», а куди вже твердіше, коли в одному центрі зосереджено тотальну владу (залишилося лише «добити» голову Верховного Суду Онопенка, що зараз інтенсивно робиться), на всіх ключових посадах свої люди, коли немає жодних підстав скаржитися на брак повноважень, хіба що на надлишок. Але де ж позитив для пересічного українця? Безумовно, для вузького кола осіб користь від цієї «твердої руки» величезна, досить переглянути останні рейтинги журналу «Форбс» у частині, що стосується українських мільярдерів. А пересічні українці вимушені переживати наступ тотальної (поки не тоталітарної) влади на свої життєві інтереси. Рівень життя, всупереч усім заявам верхів, знижується. Інфляція — шалена й абсолютно не відповідає урядовій статистиці, досить зайти в магазин чи на базар, аби переконатися, що офіціоз бреше. Пояснення всіх бід підступами попередньої влади вже всім набридли й б’ють по самих регіоналах, оскільки обов’язково породжують питання: а ви ж самі чим цілий рік займалися? «Вертикаль» створювали? І що нам від цієї вашої «вертикалі»... Здобувши владу, скаржитися на попередників можна перші два-три місяці, а потім треба відповідати за свої власні діяння. Але у регіоналів «плач на річках Вавилонських» з приводу «демонічних» помаранчевих, які залишили їм нібито страшний спадок, набуває якихось хворобливо-карикатурних форм.
КІПР — «ДРУГА БАТЬКІВЩИНА»
Регіональну владу в «РесПубліці» захищав нардеп Олексій Плотников. Йому довелося відповідати на неприємні запитання журналістів про так звані реформи. Зокрема про пенсійну. Представник «Экономических известий» Олександр Дубінський (не плутати з новою зіркою «Української правди» Дубінянським) звернув увагу на те, що всю пенсійну реформу затіяли лише заради того, щоб залатати дірки в Пенсійному фонді, тоді як, за даними газети, в офшори з України щороку відходить 50 мільярдів доларів. Якби цього не було, Україна не потребувала б ніяких зовнішніх позик. За Тимошенко намагалися позбутися фінансової чорної дірки, офшорної зони острова Кіпр, але при спробі провести законопроект через парламент Партія регіонів не дала жодного голосу підтримки — що дуже показово, Блок Литвина — жодного, а комуністи не підтримали з партійної солідарності з президентом Кіпру, комуністом. Для них добробут компартії Кіпру важливіший, аніж благо України. Справжні інтернаціоналісти. А от Катерина Горчинська з газети Kyiv Post покритикувала опозицію за те, що вона в своїй пропаганді абсолютно не використовує тему офшорного грабежу країни, хоч мала б кричати про це на всіх перехрестях. Але ж і в опозиції є свої офшорні мільйонери...
Неабияк обурив нардепа Плотникова виступ одного з керівників підприємницького майдану Олександра Данилюка, який, не бентежачись, називав речі своїми іменами. В Україні 5% людей володіють 95% національного багатства, легко обчислити, скільки такого припадає на абсолютну більшість українських громадян. Але при цьому головний податковий тягар лягає саме на бідних, а багаті легко ухиляються від сплати податків. Зі сказаного випливає радикальний висновок: єдиний вихід — усунути від влади неофеодальну корупційну верхівку. При цьому в Україні 95% населення фактично не представлені у Верховній Раді, а 5% унаслідок маніпуляцій і корупції контролюють там практично абсолютну більшість голосів.
Плотников звинуватив Данилюка в лівизні, що змусило того здивуватися: мовляв, дивно чути звинувачення в лівизні від людей, які встановлюють пам’ятники Сталіну. Справді, без прихильного ставлення з боку ПР їхні союзники у ВР комуністи навряд чи наважилися б на настільки скандальну акцію в Запоріжжі. Вельми показовою була оприлюднена в студії статистика від Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). Виявилося, що, за їхніми даними, якщо влітку 2010 року правильною політику влади вважали 38% громадян, то в лютому 2011-го таких оптимістів залишилося 13,5%, а 57% вважають, що події в країні розвиваються в неправильному напрямку. Різко змінюються на негатив і оцінки зовнішньої політики В.Ф. Януковича. Особливо швидко розчаровуються виборці на сході й півдні країни.
НАШ НЕПЕРЕКОНЛИВИЙ «БАЛЬЦЕРОВИЧ»
У програмі прозвучала надзвичайно знаменна заява Олексія Плотникова, котрий сказав, що за всі реформи, за їхні успіхи та провали відповідає особисто Президент... А я ж наївно думав, що Азаров і Тігіпко. Отже, тепер головному реформаторові відступати нікуди. Утім, «сильний» Кость Бондаренко, заступник ще «сильнішого» Сергія Тігіпка від партії «Сильна Україна», оспівуючи реформи, їхню критику порівняв із тією, що була в Польщі в 90-ті роки минулого століття. І з усього виходило, що Тігіпко — це наш Бальцерович. Щось не дуже схоже...
У Савіка Шустера довго й доволі нудно обговорювали бензиново-нафтову кризу. Головними учасниками були нафтові бізнесмени, тому розмова точилася погано зрозумілою сторонній людині «бізнес-латиною». Але все-таки вдалося зрозуміти, що в Україні ринок нафтопродуктів є кримінальним і корумпованим. Принаймні, в цьому державні представники з профільного міністерства звинувачували бізнесменів, а ті їх, у свою чергу, в шахрайстві. З’ясувалося, що вітчизняні нафтотрейдери заробляють більше, ніж їхні колеги в Британії, Франції, Польщі. При цьому— постійні монопольні змови та Антимонопольний комітет, який невідомо де знаходиться й чим займається.
Шустеру дуже не сподобалося, що 76% тієї молоді в студії, яка народилася в незалежній Україні, проголосували за державне регулювання цін на бензин. Але Шустер виходить з абстрактного ринкового фундаменталізму (Адам Сміт, «невидима рука ринку», «ринок усе відрегулює» тощо), а молодь — із реалій своєї країни. Щоб ринок міг щось відрегулювати, його самого спочатку треба відрегулювати податковими та правовими механізмами. Регулювання з боку держави неминуче там, де немає вільної конкуренції, зате в наявності монополізм і корупція. Інакше монополії робитимуть усе, що їм заманеться. А зважаючи на знамениту фразу Маркса про те, що за дуже великого відсотку прибутку буржуй продасть навіть той зашморг, на якому його повісять... До речі, чимало бензиново-нафтових діячів справляли враження людей, які вельми потребують контролю. Але подібне є можливим лише тоді, коли сама держава ефективна і некорумпована.
Гарячі голови ринкових фундаменталістів остудив присутній у студії громадянин Бельгії та Португалії Дідьє Казіміро, котрий розповів, що в Європейському Союзі ціни, в тому числі роздрібні, підлягають регулюванню та ведеться постійна боротьба проти монопольних змов. Як завжди, не обійшлося в Шустера без голосувань. Зокрема, з питання, чи дає раду кризі уряд Азарова, 80% молоді та 96% бюджетників у студії відповіли «ні». А 92% глядачів Першого Національного на запитання «чи хотіли б ви емігрувати з України?» відповіли «так». Чий це діагноз?
Потім біля мікрофона з’явився «сильний» Тігіпко. Репертуар був заяложений: звалював провину на попередню владу, описував «жахи» правління Тимошенко...
А потім були обіцянки «Нью-Васюків»: асоційоване членство в Європейському Союзі (за нинішньої ситуації в країні?). Наш «Бальцерович» виглядав украй непереконливим, невпевненим, щось звично розповідав, але мені здалося, що він сам не дуже вірив у те, що казав. Мабуть, після відставки Тігіпко за всіма пунктами свого виступу в Шустера казатиме щось зовсім протилежне. Таке з нашими політиками майже завжди трапляється. Варто вилетіти з владного крісла, як риторика кардинально змінюється, й ми бачимо перед собою абсолютно іншу людину.
Олександр Пасхавер звернув увагу публіки на те, що різні групи населення по-різному переживають інфляцію. Наприклад, чим бідніша соціальна група, тим важчою є для неї інфляція. А показником успішності боротьби з корупцією, на його думку, є аж ніяк не кількість арештів, а зменшення монополізму та підвищення конкурентності. Чи почує влада цю цілком здорову ідею?
«БУЗИНІЗМ»
«Велика політика» Євгенія Кисельова розпочалася з довгого звіту М.Я. Азарова, який працює у нас головою уряду, про виконану за рік роботу. Між іншим, «інтерменші», тобто глядачі каналу «Інтер» (і носії певного менталітету) оцінили його діяльність на 51% негативно й на 49% позитивно. Це вище, ніж за всіма останніми опитуваннями. Ну, на те й «Інтер»... Микола Янович упевнено і ѓрунтовно розповідав про те, як у нас усе чудово. Шкода лише, що в житті цього не видно. Зате обіцянки прем’єра лилися, як з рогу достатку. Знову жорстокій критиці було піддано Тимошенко за те, що підписала кабальний газовий договір з Росією. Так, нікуди діватися, це насправді була газова капітуляція. Але ж ви, панове з ПР, здали Крим на 40 років під контроль Росії, ви виконали практично всі побажання Москви, всі капризи Кремля, а вони вам дулю під ніс... тобто проросійські пози жодної вигоди Україні не приносять, і це доведено емпіричним шляхом, доведено Партією регіонів. Азаров навіть розкрив «змову» Тимошенко, на його переконання, вона підписала газову капітуляцію тому, що Росія нібито списала їй борги «Єдиних енергетичних систем» (ЄЕСУ). Навіть Кисельов засумнівався, звідки у прем’єра така інформація... Цікаво, чи здатен Азаров це довести в суді, звісно, не в Печерському?
Закінчивши з Азаровим, Кисельов узявся за Тараса Шевченка. Головним експертом, як завжди, запросив Бузину. А чому лише щодо Шевченка? Бузина й про Пушкіна писав, чом би Євгенію Олексійовичу не запросити Бузину хоча б на радіостанцію «Эхо Москвы», щоб там цей «геній» розповів про розпусту й пияцтво Пушкіна... Та й не лише про Пушкіна. Пам’ятаю перл із бузинових писань: «Осторонь стояв і злісно жер морозиво поручик Лермонтов». Опонентом «шевченкознавця» Бузини виступив художник Сергій Поярков, який у цілком бузиновому стилі викрив його як дешевого платного борзописця, який на замовлення писав хвалебні рецензії на книжки Пояркова і брав за це недорого. Згадка про дешевизну його послуг неймовірно образила Бузину, й він кинувся на Пояркова, намагаючись побити художника. Але Поярков проявив себе «єдиним козаком на мільйони свинопасів» і дав борзописцеві гідну фізичну відсіч: клубок тіл, що мотузили один одного, викотився за межі студії. Інцидент дещо збентежив Кисельова, не кажучи вже про кинуту йому фразу Бузини, що Кисельов за гроші запрошує Пояркова в студію, так би мовити, продає ефір. Цікаво, а Бузину Кисельов запрошує сам чи це наполеглива рекомендація? Якщо сам, то це не робить йому честі. І хамство Бузини не є безпричинним. Тут московському гостеві доречно було б пригадати українську приказку: «Бачили очі, що купували...» А потворна сцена — гідна оцінка зусиль самого Кисельова культивувати «бузинізм» в українському телеефірі, та й востаннє — спроби москвича «викривати» Шевченка в день пам’яті великого поета, який для мільйонів людей є символом України, були не дуже пристойними. Чи не накинеться наступного разу Бузина з кулаками на самого телеведучого? Таке трапляється з «хрещеними батьками» усіляких «франкенштейнів».
Один з братів Капранових повідомив, що Олесь Бузина — син офіцера КДБ, який свого часу саджав дисидентів, а син сьогодні промишляє на ниві боротьби проти української культури. Ця версія пана Капранова виглядає цілком імовірно. Дивує інше. Навіщо наша рідна українська інтелігенція сідає за один стіл з Бузиною, легітимізуючи його своєю присутністю? І це лише задля дрібного марнославства покрасуватися на екрані? Нічого робити пристойній людині в одній компанії з Бузиною та бузиноподібними. Нехай Є. Кисельов сам насолоджується їхнім товариством. Якщо інтелігенція сама не демонструє моральної поведінки, вона не має права вимагати дотримання моральних стандартів від інших, зокрема від влади.
Крім Бузини, в колекції Кисельова з’явився такий собі екзотичний історик на прізвище Савченко, котрий оголосив Тараса Шевченка «масонським проектом», потім він натякнув, що й українська нація — це теж «масонський проект». Здається, цій людині на кожному кроці увижаються «масони». Добрий же паноптикум збирає в студії колишній борець за свободу слова в Російській Федерації. І все-таки, сподіваємося, настане час, коли національно нетактовні (якщо не вживати міцніших визначень) гості припинять учити нас нашої власної історії в нашому ж домі.
«СПІВАЮЧА Й ТАНЦЮЮЧА МАЛОРОСІЯ»
Український поет Олександр Бучинський-Яскольд у панегірику «Чигирин», написаному 1678 року та присвяченому захисту цього міста від турків, писав, що якби турки перемогли, то почали б тлумачити нам у наших школах «літеру», тобто в їхньому дусі інтерпретувати нашу історію, культуру, мову та віру, й була б нам від того кривда.
Але сьогодні саме «турки» продовжують тлумачити нам «літеру»...
А «5-й канал» показав вельми красномовне інтерв’ю з таким собі паном Лісовським, який очолює земляцтво донбасівців у Росії. Промовляв пан Лісовський із Санкт-Петербурга. І що ж розповів цей голова земляцтва? Виявилося, жодних проблем українці в Росії не мають, усе гаразд, суцільна «співаюча й танцююча Малоросія», жодних утисків. А те, що там у Москві відбувається з українськими організаціями й бібліотекою, — це підступи якихось мерзотників, які намагаються «вбити клин» між керівництвом Росії та керівництвом України. Виступ пана Лісовського був до болю знайомим, нагадуючи відповіді радянської людини іноземному кореспондентові: «У нас усе добре. Спасибі партії та уряду!» Так, для того, щоб українця в сучасній РФ не спіткали проблеми, йому треба глибоко заховати своє українство й повністю розчинитися в російському народі. Донбас пана Лісовського в цьому сенсі вже добре «обкатав», підготував для проживання в РФ і на загальноросійському тлі ані він, ані йому подібні не виділятимуться. «Донбасизація» виступає як підготовчий клас до тотальної русифікації. А сьогодні «донбасизацією» України керує ціле міністерство...
