Ще не віриться, але здається, що нарешті настало літо — не за календарем, а насправдi. А хто влітку не мріє про відпочинок — наприклад, у Криму, який природа наділила курортними благами щедро і сповна. Тут є все — море і гори, ліси і степи. Крим здавна був улюбленим місцем відпочинку втомлених за зиму громадян, проте за такої популярності значну частину південного кримського берега досі «не освоєно». Ні тобі казино, як у Лас-Вегасi, ні тобі критих басейнів із морською водою і штучних пляжів під куполом, як у Японії. Справжнісіньке неподобство, боротися з яким вирішив міністр курортів і туризму АР Крим і… запропонував віддати ласу частину кримського «золотого» берега Росії. В оренду. На 99 років (див. № 98 «Дня». — Ред. )! Якщо хтось сприйняв це як невдалий жарт, то недільна передача «Докладно з Дмитром Кисельовим» (ICTV) остаточно позбавила подібних ілюзій. Гостями програми були глава Держтурадміністрації України Валерій Цибух, президент банку «НРБ-Україна» В’ячеслав Юткін і вже скандально відомий міністр курортів і туризму Криму Олександр Таряник. Кримський міністр твердить, що його ідея — «чисто економічна», а ті, хто звинувачує його в русофільстві чи відсутності патріотизму — не мають рації. На своє виправдання він заявив, що пропонує віддати Росії «зовсім незначну частину, лише 35-40 кілометрів узбережжя» — від Судака до Алушти, щоб росіяни побудували там те, на що в українців або грошей немає, або руки не доходять. Тим більше що, за його твердженням, «такі інвестиції повертаються дуже повільно». Щоправда, О. Таряник з жалем зазначив, що його російський колега до цієї ідеї поставився скептично і «загітувати його не вдалося». Валерій Цибух заявив, що ідея концесії, яку запропонував кримчанин, йому зрозуміла і, загалом, нічого поганого в ній немає, а в скандалі винні ті, хто перекрутив слова його колеги, насамперед — журналісти. А банкір, який брав участь в обговоренні курортної теми, зазначив, що для втілення цієї мрії (летовища, швидкісні дороги, клуби, казино та інші розваги для дозвілля відпочивальників) потрібні мільяр дні вкладення, які одна Росія не потягне навіть при всьому своєму бажанні. З іншого боку, забудовувати Крим котеджами, звичайно ж, — марнотратство. Потік відпочивальників щорічно зростає, але більшість вважає за краще зупинятися у приватників, що значно дешевше, і їхні гроші до бюджету не потрапляють. І на місцях у інвестиціях не дуже зацікавлені: чужаків, навіть із великими грішми, не дуже й люблять. Плюс бюрократія, яка відлякне будь- кого, плюс податкове законодавство. І те, й інше однаково не подобається будь-якому інвестору, як нашому, так і не нашому. Але міняти інвестиційні умови, мабуть, дуже клопітно. Віддати частину берега майже на 100 років набагато простіше. І що найцікавіше, на несприятливий український інвестиційний клімат скаржаться чиновники — начебто від них у цьому плані абсолютно нічого не залежить...
Зовсім інші проблеми в Фінляндії, про що оповіла недільна програма «Новий Старий Світ» (СТБ). Виявляється, фіни незабаром можуть втратити стимул працювати: турбота цієї держави стала настільки надмірною, що для того, щоб мати все потрібне, зовсім не обов’язково працювати. І безробітні в Фінляндії повністю соціально захищені й забезпечені. Загалом, настільки все благополучно, що фіни стають все пасивнішими і пасивнішими, і це вже стало приводом для неспокою за подальшу долю нації. Нам би такі переживання…
Наскільки далекі фінські проблеми від нашого реального життя, стало ясно з новинного сюжету, який показало «ТСН» («1+1»). Чех-працедавець, який комплектує бригади західних українців для збирання картоплі в Чехії (місцеві в поле йти не хочуть, а наші і працелюбні, і поступливі, і грошам, на які в Чехії «не клюють», раді), довідався, що біля чеської амбасади у Львові сезонних працівників, на яких чекає його достигла картопля, обклала даниною за право поїхати на заробітки «львівська мафія». Чеський фермер сам приїхав до Львова, звернувся до амбасади: мовляв, невже не знаєте, що у вас під носом відбувається? Знаємо, сказали дипломати, але зробити нічого не можемо: жодної офіційної заяви від потерпілих немає! У результаті деякі чеські пошукачі української робочої сили взяли на себе ці непередбачені витрати й платять мафії самі. Цікаво, і чого це наші трудові мігранти до міліції не звертаються?
Жоден із вітчизняних телеканалів не забув про скорботний день нашої історії — 22 червня. Документальний фільм «Довгий, довгий день» показав «Інтер», «Ветерани. Молодість. Майбутнє» — УТ- 1. А телеканал «Культура» (УТ-2) — стрічку «Довженко. Щоденник. 1941—1945 р.р.» за сценарієм Миколи Вінграновського. До речі, авторський текст Вінграновський начитав сам. Для тих, хто не читав Довженківських щоденників, фільм мабуть став відкриттям. Жорсткість оцінок українського режисера і письменника того, чому він був свідком, багато що пояснює в його долі. Війна, за Довженком, — багатошарова, багаторівнева, зовнішня та внутрішня. Здавалося б, за останні років 10 про ту війну стільки вже сказано раніше забороненого і крамольного. Сказано тепер, коли й сказати можна, і за це нічого не буде. А мужність — вона не лише в бою, не лише в окопах. Мати власну думку, вірити своїм очам, називати речі своїми іменами і не мовчати — також мужність.
А для тих, хто воював, війна не закінчується ніколи…
