Чимало тих, хто багато років грав ролі у вітчизняному політичному театрі, смертельно набрид публіці, а оновлення, з усього видно, не передбачається. Та ще й не факт, що нові фігуранти виявляться кращими за колишніх. У всіх одне й те саме невтримне бажання за будь-яку ціну отримати депутатський мандат, усе інше — вторинне. Щось я не пам’ятаю, щоб на знак протесту проти чого-небудь нардеп кидав на стіл свої «скориночки», мовляв, вдавіться своїм депутатством, мені моя честь і совість дорожчі. Та й категорії ці для депутатського племені виступають чимось на кшталт незрозумілої вищої алгебри...
І ось нам знову дарують вибори до парламенту, коли треба запроваджувати воєнний стан і рятувати країну, а не займатися авантюрними політичними інтригами. Хто сказав, що новообрана ВР виявиться прогресивнішою й патріотичнішою, ніж попередня? А якщо навпаки? Дух виборчої внутрішньої війни стає дедалі відчутнішим в інформаційному просторі.
У цьому сенсі показовою стала остання програма Савіка Шустера, де зіткнулися конкуренти на майбутніх виборах: Юрій Луценко та Юлія Тимошенко. Тимошенко показала, що повністю оговталася після президентської кампанії, енергійною, напористою. Вона виглядала, як у її найкращі політичні часи: колосальна харизма, потужна пасіонарність, упевненість у собі. Ну, а риторика була блискучою, точною, вивіреною й водночас натхненною. І, що Юлії Володимирівні завжди давалося важко, цього разу все було в міру, вона не акторувала й не перегравала. Що ж, нова Тимошенко, яка повною мірою зберегла здорову політичну агресивність, це хороша «щука» в річці, щоб «карась» нинішньої влади не дрімав. Мабуть, розкол «Батьківщини» пішов лідерові цієї партії на користь. Розбіглися сумнівні соратники-пристосованці, й ситуація очистилася, ставши гранично зрозумілою.
Від імені владного «карася» (який уже помітно зледащів, принаймні інтелектуально) виступав лідер-регент (оскільки всім зрозуміло, хто там реальний лідер) «Блоку Петра Порошенко» Юрій Луценко. Юрій Віталійович фонтанував комсомольським ентузіазмом, часто підставляючись під влучні й уїдливі репліки Тимошенко.
Зокрема, він натхненно співав хвалу перемозі (?) в Мінську плану Поршенка, впритул не помічаючи, що там мало що від нього залишилося. Зате дуже багато додалося від плану Путіна. А Юрій усе говорив про якесь фантастичне «економічне змагання» України з «ДНР» і «ЛНР». Ось, мовляв, ми проведемо радикальні реформи, розбагатіємо, й «ДНР» і «ЛНР», побачивши, які ми успішні, прибіжать до нас. Це якось навіть не зручно коментувати, якісь геополітичні Нью-Васюки. Зрозуміло одне, всупереч усім клятвам Порошенка й Луценка, політична верхівка України де-факто визнала терористичні утворення «ДНР» і «ЛНР» і збирається з ними мати справу, узаконюючи їх, легітимізуючи як держави в державі. Вони намагаються нині відкупитися від Путіна частиною Донбасу, як їхні попередники намагалися відкупитися Кримом. Результат буде той самий або ще гірше. Мабуть, Петро Порошенко на цих авантюрних парламентських виборах вирішив постати в образі «миротворця». На жаль, тут один крок до образу капітулянта... І ніякі риторичні витіюватості від цього не врятують. Зараза «ДНР» і «ЛНР» поширюватиметься за всебічної допомоги Путіна на інші землі України. Я вже не кажу про вкрай спрощене мислення президентського радника. Південна Корея давно виграла економічне змагання з Північною. І що? Ізраїль давно виграв економічне змагання у секторі Газа. За логікою Луценка, «Хамас» має негайно почати розвиватися й багатіти в тісній співпраці з Ізраїлем замість того, щоб його знищувати. Але нічого цього немає... Україна може стати раєм на землі, але кримчан ніхто до України не пустить, поки в Криму стоять російські війська, які не підуть з півострова лише на тій підставі, що в Україні стало краще жити. І ще. Якого такого Бальцеровича в нинішній нашій владі, якого економічного генія-реформатора побачив Ю.В. Луценко?
Реформи будуть колись, а величезний шматок Донбасу здають уже сьогодні. І здають не лише шахти й заводи, здають людей. Отже, в цих бандитських промосковських бантустанах усіх прибічників України знищуватимуть органи тамошнього гестапо, їх піддаватимуть насильству й переслідуванням. Але ж одне з головних завдань будь-якої — держави — це захист своїх громадян і своїх територій.
Луценко визнав, що на Донбасі ми маємо заморожений конфлікт, але протестував, що це подібність Придністров’я. Обгрунтовував протести тим, що весь кордон з Росією в цих областях контролюватимуть українські прикордонники і армія. Будуть? А з чого, власне, випливає настільки оптимістичне припущення?
Під виглядом «ДНР» і «ЛНР» ми матимемо «троянського коня» всередині України. Маніпулюючи ним, Москва зробить усе можливе, щоб Україна не змогла нормально розвиватися.
КИТАЙСЬКИЙ «КРИМ»
Якщо відкинути все словесне лушпиння, то Путін зумів протиснути свій план, відторгнувши від України два регіони — Крим і частину Донбасу. І немає жодних гарантій, що він не піде далі. Деякі дуже серйозні геополітичні гравці переконані, що піде й уже діє, виходячи з цього. Нещодавно по телеканалах пройшла цікава інформація: нібито міністр РФ пан Шойгу привів у бойову готовність російські війська на Далекому Сході, оскільки, мовляв, китайська армія тихо й спокійно сформувала наступальні угруповання на російському кордоні. Якщо це не «качка», то китайські товариші готуються до того цікавого моменту, коли російські війська глибоко зав’язнуть в Україні, а для цього агресорам треба дійти хоча б до Хмельницького та Тернополя. Може, комусь у Пекіні захотілося, користуючись випадком, вирішити на Далекому Сході питання зі своїм китайським «Кримом»? А як же нинішня російсько-китайська «дружба навік»? Ну, свого часу товариш Сталін і партайгеносе Гітлер дружили ще більше...
Довідочка. 1968 р. щоб окупувати й контролювати Чехословаччину (яка за територією й населенням була вп’ятеро меншою за Україну) знадобилося СРСР і його союзникам майже 500-тисячне угруповання військ. Скільки знадобиться для України? Якщо повідомлення, що промайнуло на ТБ, не фейк, то спадкоємці Конфуція мислять правильно. А чого ловити гав? Якщо пішла така п’янка по переділу світу...
«НА ДОНБАСІ СВОЇ ГЕРОЇ»
Зі своїм бенефісом у Шустера відмітилася й пані Королевська. Її вересневі тези були цілком у дусі пташенят гнізда Януковича — «почути Донбас». Те, що вимагали почути, теж давно відомо, звичайний сепаратистський текст — «у нас на Донбасі свої герої, своя мова, свої традиції». Закінчила Королевська загрозливо, мовляв, спробуйте тільки нас не поважати. Ну, ці ультиматуми донбасівських пацанів і пацанок ми вже проходили. Це тупе й злісне протиставлення Донбасу всій Україні, виховання ненависті до всього українського (крім дотацій з Києва) й призвело до війни, до великої крові. Путін скористався результатами 20-річної ідеологічної роботи донбасівської політичної еліти, яка неподільно панувала над регіоном. З безправних убогих трудівників виховували «вищу расу», чужу й ворожу Україні, яка рабськи приклоняється (як і її пахани) перед Москвою. Відомий Кобзон, позбавлений звання почесного громадянина Дніпропетровська за антиукраїнську пропаганду, якось прорік: «Говорять, що обраний народ живе в Ізраїлі. А я скажу: обраний народ живе на Донбасі!» Ось так. Донбас — юбераллес! Чому ж сьогодні представники Партії регіонів не хочуть брати на себе ніякої відповідальності за те, що вони накоїли на Донбасі?
Королевська лицемірно скаржилася, що тепер вугілля в Україну ввозитимуть з Південної Африки. Шустер поставив їй пряме запитання: «А хто затопив шахти на Донбасі?» Це питання вибило її з колії. Брехати було безперспективно, а визнавати правду не хотілося. Тому промовчала.
Громадський активіст Ігор Луценко дав свою оцінку дипломатичним «успіхам» влади. Мінська угода — нісенітниця. Йде війна на знищення нашої держави й нас як нації. «ДНР» і «ЛНР» — лише початок, далі цей процес піде по інших областях. Не можна демотивувати Україну в боротьбі, сіяти ілюзії про можливість домовитися з Кремлем і його маріонетками.
Лише сильна національна армія врятує нас від знищення. А всім угодам з РФ — гріш ціна. Резюме після всіх цих спічів у Шустера: терористи з «ДНР» і «ЛНР» отримають «особливий статус», а ми все це задоволення фінансуватимемо зі своєї кишені.
НЕКОРЕКТНІ ПРИКЛАДИ
На ICTV побавив ведучий Андрій Куликов. У своїй передачі тижневої давності він проводив голосування про «особливий статус» Донбасу. Тоді в студії однозначно перемогли його противники, але Куликов радісно повідомив, що в інтернеті голосування пройшло на користь «особливого статусу». Минув тиждень, і Куликов з дещо похоронним виразом обличчя повідав, що в інтернеті в голосуванні «масову й організовану (!) участь брали жителі РФ». А раніше він про цей факт, що суттєво все міняє, не знав?
Радіо «Вісті» пригостило слухачів монологом політолога Вадима Карасьова, який теж вимагав «особливого статусу», порівнюючи Донбас з французькою Корсикою. Карасьов великий любитель некоректних прикладів. Що спільного в Донбасу з Корсикою? Корсиканці — самостійний особливий етнос, донбасівського етносу поки не спостерігається. З етнографічного й лінгвістичного погляду корсиканці ближчі до італійців, ніж до французів. За корсиканцями немає ніякої ворожої Франції держави, ними не маніпулюють з Рима або Берліна. Корсиканська проблема для Франції — суто внутрішня. Ніякі колони італійських або іспанських танків на Корсику не висаджуються, офіцери іноземних спецслужб корсиканськими рухами не керують.
Карасьов натхненно закликав Україну до капітуляції. Закликав визнати «ДНР» і «ЛНР» (здається, його заклики на Банковій почули) і ввести їхніх лідерів у політичне життя України. При цьому він посилався на Чечню й адаптрованого Путіним Рамзана Кадирова. Так, Кадиров став маріонеткою Кремля. Але «ДНР» і «ЛНР», їхні предводителі, маріонетками Києва не стануть, оскільки від початку є абсолютно підпорядкованими Москві. Карасьов заклинав любити Росію (нас цього вчили 20 років, результат — перед нами) і проклинав «мілітаристів». Під час війни, чого Карасьов не розуміє, потрібні саме мілітаристи, оскільки пацифісти воєн не виграють. Карасьов говорив швидко, захлинаючись словами, а дефіцит вагомих аргументів компенсував велетенською переконаністю в сказаному. До речі, за Карасьовим, у всіх бідах України винен Майдан, який, на його думку, «спровокував ЄС з його Баррозами», — й це дослівна фраза пана політолога. Отже, радіо «Вісті» роздобуло цілком відповідного для нього експерта.
