Найбільш обговорювана ідея минулого тижня — люстрація. Незвичне для нас слово, а тим більше поняття, яке Польща та країни Прибалтики «пройшли» ще за часів переходу від соціалістичної форми життя до сучасної. Сьогодні з приводу такої форми «моральної дезинфекції» держслужбовців вищої та середньої ланки говорять часто та багато. Хтось активно «за», хтось активно «проти», але обговорюють це на всіх вітчизняних телеканалах. Основне питання — про принципи можливого люстрування. Тобто, з якого часу діяльності того чи іншого чиновника розглядати його позицію та з огляду на які «нормативи». По суті, багато високопоставлених чиновників, які вчасно роздивилися загрози усталених принципів держуправління, або, як каже дехто, вчасно «зістрибнули» зі шляхів руху країни, що дискредитували себе, можуть бути піддані серйозній обструкції. А якщо придивлятися прискіпливо, то ще невідомо, хто може залишитися на плаву після ретельного розслідування деталей і обставин професійних кар’єр українських чиновників. До речі, кажуть і про журналістську люстрацію, з якою складнощів у разі її втілення буде ще більше. А якщо вже говорити про місцеві органи управління або самоврядування, або ті ж регіональні ЗМІ... Ні, звичайно, хотілося б, щоб до нової влади прийшли люди, нічим не заплямовані, свіжі й, одночасно, чесні та професійні. Але де їх стільки взяти? І що робити з усіма іншими, які стільки знають про все та про всіх?
До речі, про ЗМІ. У «Четвертій владі» (УТ-1) міркували про державні й узагалі нагороди для журналістів і не тільки, про суспільне визнання і про те, що це визнання може замінити або компенсувати. Журналісти, режисери та продюсери міркували про успіх творчої особистості як такої, про те, чим цей успіх можна виміряти або відзначити. Звичайно, багато нагород або звань, що існують у нашій країні, — це, швидше за все, спадщина недавнього соціалістичного минулого. Коли успішній творчій особистості суспільство не могло запропонувати нічого, крім певних символів поваги та пошани, закріплених значками або державними преміями, які розподіляли за ідеологічними принципами. Так, непогано б розділяти негайно й одразу «історичну цінність» творчості, відсівати її, вічну, від одномоментної популярності. Але хто візьметься судити, і чи буде цей суд справедливим і виправданим? Девальвація усталених у нашій країні нагород — лише симптом глибокого суспільного розброду, що існує в умовах відсутності реальних, «вічних» творчих і моральних (хоч це далеко не завжди одне і те саме) цінностей.
Що стосується інших, активно обговорюваних українськими телеканалами тем, то головною з них були можливі призначення до нового уряду та вибір нового прем’єра. Обговоренню кандидатур першої особи в уряді нового українського президента було присвячено максимум часу вітчизняного телеефіру. Пошукам достойної на прем’єрство кандидатури присвятив свій останній випуск «Епіцентру» й В’ячеслав Піховшек, який повідомив телеглядачам, що в недалекому майбутньому він «засвітиться» в новому політичному проекті «Іду на ви», який має намір робити разом з Ольгою Герасим’юк на тому ж «1+1». Разом із тим, й останній «Епіцентр» був знаковим. І не лише завдяки несподівано оновленому дизайну. Попри майбутній розгляд у Верховному Суді багатотомних скарг переможеного кандидата на посаду президента, В’ячеслав Піховшек навіть не розглядав варіантів, що дозволяли б засумніватися в можливій інавгурації Віктора Ющенка, а «дивився далі», в майбутнє країни, керованої новою командою, говорив про нову розстановку сил за нового президента.
Жодних сумнівів у перемозі Ющенка не висловлював у неділю і ведучий програми «Докладно з Дмитром Кисельовим». Цього разу передача на ICTV була присвячена обговоренню програми «Блакитна стрічка», що займається розробкою економічних рекомендацій новому уряду України. Її «докладно» й обговорювали Анатолій Кінах, економіст Олексій Плотніков і представник «Блакитної стрічки» при ООН Андерс Ослунд. Спроби ведучого програми конкретизувати умови для України при вступі до СОТ і завдання нового президента країни на перші «100 днів» успіхом практично не увінчалися. Ми знову чули розмиті загальні визначення та невиразні прогнози, що в умовах виниклої загальної невизначеності зрозуміти можна, а з погляду втраченого на виборчу кампанію часу — прикро. Ясності та зрозумілості в усьому хочеться всім, тим більше, що нова влада саме ці постулати винесла «на щит» своєї перемоги.
Із нового та ситуативного — спецпроект Костянтина Стогнія на «Інтері» про цунамі та загиблих унаслідок природної трагедії українців. Репортажно, цікаво, панорамно та не без моралі. А що стосується глобальніших речей, то до них варто зарахувати, знов-таки, масові роздуми про необхідність створення в Україні суспільного телебачення. Принципи функціонування нової системи мовлення поки ще тільки обговорюються. Хоча, хто сперечається, ідея і цінна, і не нова, і своєчасна, якщо не сказати, що запізніла. Знову ж цікаво, хто і як втілюватиме задумане, з огляду на які принципи та за які кошти (про це — див. на С. 17. — Ред. ). Загалом, новий час має народжувати нових героїв, у тому числі телевізійних. Чекаємо.
