Якось так сталось, що за 10 років незалежності в українському національному телепросторі не було створено жодної (!) програми, яка б безпосередньо торкалася теми екології і при цьому систематично виходила в ефір. Цю нішу впевнено зайняла програма «Green-Зона», що вже півроку виходить на телеканалі СТБ. За цей досить короткий час програма увійшла в історію українського телебачення, звичайно, самою своєю появою, а ще тим, що встигла вибороти Гран-прі «Кришталева чайка» на Всеукраїнському конкурсі телерадіопрограм «Україна єдина». Про тернистий шлях програми від «пілота» до «кришталевого визнання» «Дню» розповіла керівник проекту «Green- Зона» Марина БОНДАРЕНКО.
— «Green-Зона» — «зелене» ноу-хау українського ефіру. Як виникла ідея створення екологічного телепроекту? — Ідея такого проекту лежала просто на поверхні. І справді дивно, що її ніхто не підібрав до нас. Щодо появи «Green-Зони» — це результат моєї «зеленої» еволюції. Редакції i телестудії — мій дім рідний, я в них виросла (мої батьки-журналісти, віддані своїй роботі, вважали їх нормальним середовищем для своєї дитини). Отже, я приречена була стати журналістом і, хоч як це дивно, із задоволенням підкорилася долі: університет — факультет журналістики, робота у газетах, на телебаченні. А два з половиною роки тому у монтажних апаратних і редакціях я стала бувати вже як прес-секретар Партії Зелених України. Тож захотілося зробити щось, що було б самостійним повноцінним проектом. Та й моє нове чиновницько-структуроване життя все ж потребувало творчого виходу.
— Тож «Green-Зона» — це вдоволення творчих амбіцій, пропаганда «зелених» ідей чи комерційний проект?
— Це все — складові існування проекту. От тільки щодо останнього... Від «пілота» (який робила команда ентузіастів із числа моїх друзів-телевізійників) до ефіру пройшло десь три місяці. Були телеканали, які принципово не брали «чужий» телепродукт, інші малювали такі суми за ефір, що перехоплювало дух. Єдиний канал, який до нас нормально поставився, — це СТБ. І вже півроку, від 18 березня 2001 року, ми в ефірі. Рейтинги невеликі, але і з ефіру поки що не «злітаємо».
— «Чужий» телепродукт? Хто робить «Green-Зону» для СТБ?
— Те, якою сьогодні є «Green-Зона», — результат роботи збірної команди у складі шести профі: режисер — Тетяна Свір (надзвичайно енергійна), сценарист — Олекса Чорнояр (талант!), репортер — Лесь Чередниченко (сміливий збирач інформації), оператор — Олексій Лавський (всевидяче око), відеоінженер — Юрій Конотовський (екстрим-монтаж) і я. Усі ми збираємося на ТК «Золоті ворота» і намагаємося зробити якісний тижневий телепродукт. Адже виходимо о 9.30 щонеділі. Уявляєте?! Як перетравити екологію на сніданок у неділю?! Така важка для сприйняття тема, як екологія, і в будні не дуже «жується».
— І у вас є вдалий рецепт для приготування «смачного» продукту?
— Є технологія приготування. Головне — ми маємо право творчої самостійності у виборі тем: знімаємо те, що цікаве нам, а через це — і глядачеві. Хіба глядачу не важливо знати, що під найбільшими містами України на підприємствах із захоронення радіоактивних відходів уже десяток років триває перманентна аварія; чи що таке генетично модифіковані організми, чому їх додають у продукти харчування і чому їх так багато на українському ринку; або як ведуться кліматичні війни; чи про те, що всі блоки українських АЕС безнадійно «хворі» через окрихчення нікелю; або чому голова СБУ пише на ім’я прем’єра про ситуацію зі сміттям у столиці... Я можу продовжувати, але краще дивитися програму. Мушу зауважити, що наша «зелена» заангажованість не позбавляє нас об’єктивності. У «Green-Зоні» завжди присутні різні точки зору, експертні оцінки. Стилістика програми, її різножанровість (від детективних історій до анекдотичних випадків), реактивний монтаж, використання архівних відеоматеріалів, комп’ютерної графіки, сучасна, інколи просто епатажна музика — все це і є «Green-Зона».
— При всьому цьому на яку аудиторію ви розраховуєте?
— Принаймні на тих, хто здатен прокинутися у неділю до десятої. А якщо серйозно, глядач «Green-Зони» — це людина, котра думає, в якому світі вона живе і що її чекає в майбутньому (хоч як би це пафосно звучало). Донедавна в інтерв’ю різним виданням ми називали себе «зеленими терористами», які прагнуть «підірвати» сіру свідомість людей щодо навколишнього світу і, зрештою, стосовно себе. Сьогодні такі визначення можуть викликати неадекватні асоціації, тому ми збились на патетику.
— Програма про екологічний аспект війни у Косово, за яку ви отримали в Одесі Гран-прі, була постскриптумом подій на Балканах. У найближчій вашій програмі про тероризм, поштовхом до якої стали події в США, буде прогноз розвитку ситуації?
— У наших програмах ми не робимо особливих прогнозів, ми показуємо ситуацію, якою вона є. Нас часто звинувачують, що чи не кожна друга наша програма — це суцільний жах. Ми пояснюємо, що все, що ми показуємо, — це правда. У «Green-Зоні» навіть є «територія» — «досьє», де містяться голі факти без коментарів. І краще про них знати і щось намагатися змінити, ніж не знати або не хотіти знати і під гарні шоу поступово себе знищувати.
— Ви думаєте, що можете щось змінити, виховати екологічно свідомих глядачів?
— Якби ми так не думали, запевняю вас, не відвойовували би щотижня «Green-Зону». Ця територія — понад двадцять хвилин ефірного часу щотижня. Гадаю, без перебільшення, що екологічні проблеми вже сьогодні хвилюють кожного, хоча б на побутовому рівні. Ще кілька років тому я не думала, що купуватиму воду у пляшках, щоб просто попити чи щось приготувати. Або такий приклад. Наша режисер ще півроку тому була далека від будь-якої екології. Тепер вона потроху перетворюється на такого собі екологічного диверсанта, який пише на свідомості глядача гасла зеленого кольору. Ми — майже бойовий підрозділ, і умови роботи у нас досить екстремальні.
— Чи є взагалі реакція на вашу програму?
— Реакція на програму є. Особливо оперативно вона надходить від героїв «Green- Зони» — тих, кого рятуємо або критикуємо. Так, скажімо, після виходу в ефір програми про генетично модифіковані організми буквально за кілька днів до телекомпанії прийшов представник компанії, про яку, зокрема, йшлося в передачі, і попросив касету з програмою. Ще за тиждень прийшов лист, у якому нас звинувачували у «підриві авторитету і завданнi шкоди діловій репутації найвпливовішої у світі корпорації з виробництва генетично модифікованої продукції». Щоправда, судового позову ми так і не дочекалися.
— Показовий судовий розгляд — чим не привід для розкрутки молодої програми? Ви нариваєтеся?
— Ваша правда, промоушена нам не вистачає. Ми анонсуємо програму на СТБ, дублюємо її виходи на «Гравісі». Досить успішно вона йде на регіональних каналах. Заявили її на конкурсі в Одесі, взяли Гран-прі, дали кілька інтерв’ю і, власне, все. Але, повірте, робити ім’я програмі на судових справах... ми не настільки радикали. Краще просто знімати гарну програму.
